Із п’ятьох у ковідній палаті вижив лише один. Чоловік розповів про перебування у лікарні із коронавірусом

Чи такий страшний коронавірус, як про нього кажуть? Чи дійсно в період пандемії потрапити в лікарню – значать одужати? Як там лікують чи то гроблять пацієнтів?

Своїм досвідом перебування у лікарні із діагнозом Ковід-19 поділився львів’янин В’ячеслав Семененко. У медичному закладі він провів цілих 12 днів і був єдиним, хто вижив, у палаті з важкими пацієнтами. Він бачив, як ідуть із життя ті, хто лежав поруч.

Купи свіжий номер газети ЯСНО зараз!

Температура падала на годину – дві і знову вгору…

«Усе почалося тижні три тому. Потихеньку росла температура і як зазвичай, до 37.8 не збивав нічим, але дискомфорт, загальне нездужання (просто ломота) і температура в 38+ почали вже дуже турбувати… З п’ятниці по неділю боротьба була пасивною, але з понеділка почав пити жарознижуючі і зіткнувся з проблемою… ліки допомогли тільки один раз… У середу зробив швидкий тест  і він виявився негативним. Сімейна лікарка  наполягла на ПЛР і призначила лікування як при пневмонії», – зізнався чоловік.

Потім продовжив:

«Четвер. На ПЛР самостійно дійти не зміг, мало не втратив свідомість… Доїхав на таксі, постояв у черзі, здав тест і знову в очікуванні… З легенів почав відкашлювати кров’яні згустки… Температура падала на годину – дві і знову вгору…

П’ятниця. Написав сімейній… описав стан… і вона почала пошук місця в лікарнях для Ковіда… До вечора погодилися прийняти в Лікарні Швидкої Допомоги на Топольній… І знову виклик таксі (попросив з мембраною між пасажиром і водієм), доїхав, дійшов, почекав. Прийняли, подивилися, опитали, похвалили (що вчасно почав лікування), зробили рентген, оформили. Так я потрапив в палату 3 терапевтичного відділення».

5 ліжок на 4 крани з киснем, а ще й постійно когось привозять подихати

Утім перебування в лікарні не стало святом для чоловіка. Там почалися нові пригоди.

«Відділення на ремонті, вікна змінюють, вивозячи хворих на годину з палати, кисень є (але не вистачає… в нас на 5 ліжок 4 крани з киснем і така ж ситуація в сусідній палаті, але там ще й рваний лінолеум на підлозі, постійно когось привозять з інших палат на годину – дві подихати киснем і всі відразу як на голках (а раптом я почну задихатися?), тарганів багато, але вони дуже добрі і милі, хоча на своїй і сусіда тумбочці ми зробили вільну від тарганів зону (потруїли їх). Постільної білизни не просто не вистачає, її немає. Потрапив у лікарню – дали наволочку … полежав і до простирадла дійшла черга.

Санітарки працюють на знос, але цього явно не достатньо… на 160 хворих 4 санітарки (вони миють підлоги, виносять «утки» (саморобні з пластикових пляшок), сміття, бігають за ліками в аптеку для хворих, відвозять живих на КТ, а мертвих в морг, застеляють, перестилають, і за можливістю змінюють памперси. Але на них можна чекати по декілька годин», – каже В’ячеслав.

Сусід у 3 години ночі зібрався на небо, злетіла маска, благав протриматись до 8

Медсестер чоловік назвав дуже вправними, бо вони роблять важку і велику роботу, але й поділився страшним випадком.

«Вони молодці, але не всюдисущі і не всемогутні. Була ситуація, коли сусідові стало  погано (йти «на небо» зібрався о 3 ночі (просто маска уві сні злетіла). Я з ним сидів, умовляв, робив масаж, тримав маску, благав до 8 ранку не здаватися (написав рідним та близьким… покликав їх) і тільки тоді  (о 8 ранку) у відділенні з’явилися всі… Я ще й виявився винуватим, бо не знайшов їх, не побачив. А де вони були? І таких випадків було декілька і виною всьому перевантаження.

Лікарі. Тут все дуже складно… Від них залежать наші життя… Від призначеного лікування… Від того, чи хоче лікар тебе лікувати (вибачте, іноді так здавалося). Я до цих пір не впевнений (хоча мене зусиллями моїх лікарів і вилікували), чи знають вони точно, як боротися з цією гидотою… Все нагадувало пошук істини, пошук правильного шляху, пошук правильного набору ліків. Пам’ятник багатьом, з тих кого я зустрів (не всім… були явно люди не на своєму місці і з такою злобою до пацієнтів, що просто жах бере) треба поставити на центральних вулицях міст після цієї пандемії за їх подвиг… Стільки інформації в голові, стільки недоспаних місяць (не днів, не тижнів, а місяців), стільки врятованих життів, стільки щасливих і вдячних родичів і все це в умовах повного колапсу системи боротьби з Ковід-19», – запевнив В’ячеслав.

У скільки обходиться лікування і чим годують у лікарні

Розповів чоловік і про найважливіше – у скільки обходиться лікування хворого. 

«Про ліки… У кожного своє лікування і свій набір препаратів… у міру появи нових симптомів або погіршення стану лікування коригують, але… всі говорять: ми рятуємо легені, проте страждає весь організм… Тому є і таблетки для захисту печінки, для травлення. Мені лікування обійшлося в 1.100 – 1.300 гривень на добу, КТ – 1.180, але в палаті хлопцям робили уколи по 38 тисяч гривень і вони не допомагали… або не сильно допомагали.  Ну і харчування – вода, йогурти, фрукти. Моя лікарка сказала, що солодке не можна і я їй вірю. Годують кашами, супами,  пюре, салатом з буряка, дають пити … Каші – просто супер (манна, пшенична, вівсяна), салати теж… Один раз була м’ясна котлета, один – пиріг з куркою. Чай… Ну… не знаю, що сказати про підфарбовану воду, може таким і повинен бути лікарняний чай… Хліб був завжди», – запевнив чоловік.

За 12 днів і маса смертей

Найстрашнішим для В’ячеслава Семененко були смерті тих, хто лежав поруч.

«Одинадцятий день… Дідусеві вкрай погано… Були завідувачка, реаніматолог… Я думаю, його списали ще днів 5 тому… після першої кризи… Але він не здавався… і дочка з сином не здавалися… з останніх сил і всім на зло. Нас в палаті стало шестеро на 4 крани (правда я вже два дні як і не дихав киснем. Після обіду дідусь Богдан втомився боротися… просто не вистачило сил. Проводжали зі сльозами, – розповів чоловік. – Я поступив 11 днів назад. Через день мене мали виписати… єдиного із усіх, хто був у палаті при моєму поступленні. Усі інші померли.  5: 1 на користь цієї Гидоти – Ковід-19… Двоє молодих потрапили в реанімацію… Сподіваюся, з ними все буде добре… Але в палаті знову п’ятеро. Із них двоє важкі, двоє тягнуть потихеньку…

Дванадцятий день. День виписки… Але весь позитив зникає після важкої ночі безсонної… На жаль, ранок став останнім для ще однієї людини… У жіночій палаті у двох одночасно відключився кисень і вони повільно задихалися, кликали на допомогу, а медсестри були в іншому крилі у інших важких хворих… Встиг на межі…

О 15:00, я, під руку з коханою дружиною, вже йшов до таксі… Радість від усвідомлення одужання переливалася з болем від розуміння, яку біду приносить цей вірус багатьом… Завідувачка відділенням на прощання сказала, що їм виділяють додатково ще 300 місць і потрібні волонтери, медсестри, санітари… ті, кого уже катастрофічно не вистачає.

Я радий, що це закінчилося, що поруч була кохана родина, що на зв’язку були люди небайдужі і співчутливі… що не залишили мене наодинці з бідою, а допомагали, телефонували і підтримували…», – зізнався чоловік.

Загалом його розповідь вразила дуже багатьох. Дехто писав, що лікувався у тій же лікарні, тільки раніше, що його ліжко було в коридорі, декого шокували світлини з медичного закладу, а дехто просто бажав усім залишатися здоровими, адже потрапити до лікарні ще не означає вийти з неї своїми ногами. На жаль • Більше ексклюзивних новин читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета #1 для життя! ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *