Закарпатський священник вміє тримати в руках не лише хрест, але й молоток та голку
Раніше газета ЯСНО вже писала про отця Юрія Поповича із Рахівщини. Днями ми знову поспілкувалися з ним і поцікавились, що його надихає на роботу, крім служіння у церкві.
«Одному моєму знайомому священникові подарували сердак. Мені він дуже сподобався, захотілося мати такий самий, – розповідає Василь Попович. – Це було років 10 тому. Купити виріб грошей не вистачало, бо він коштував 150 доларів, тож я вирішив собі пошити. Поїхав у Хуст, знайшов магазин, вибрав драп (зараз шию з кашеміру), купив матерію, взяв той сардак і по ньому зробив собі викрійку. Сидів десь два тижні, поки зрозумів, що і як робиться. Утім вийшло гарно. Я був дуже щасливим. А саме в отця Василя Носи з Рахова був День народження, тож я пішов на свято в обновці. А там… сердак із мене здерли, сказали, хай пошию собі новий, а цей маю подарувати іменинникові. Отже, мені довелося знову шити собі народний одяг. Проте працювати з другим було набагато легше. А після цього почали надходити замовлення від знайомих, які теж просили собі сердаки. Тому згодом я серйозно зайнявся їхнім пошиттям».
Над таким виробом треба дуже багато працювати, адже кожна деталь вимагає скрупульозності, точності та навиків праці з голкою, але труднощі чоловіка ніколи не спиняли… навпаки, скоріше спонукали до вдосконалення навиків.
«Роботу над лайбиком починаю з викройки, – каже він. – Викроюю так, що на жодному місці зшивати виріб не потрібно. Далі кінці слід зарубити. Потім приступаю до декорування. Тут уже можна підключити фантазію, використовувати старовинні орнаменти або придумувати нові. Утім саме цей етап є найбільш затратним по часу. Над одним лайбиком працюю в середньому тиждень. Кожен виріб ексклюзивний, двох однакових не роблю. Певні узори в мене навіть трипільські. Колись лайбики та сердаки були переважно чорні і червоні. Чоловічі від жіночих нічим не відрізнялися. Я спочатку шив червоні. А коли йшов фільм «Останній москаль», там побачив на акторові чорний. Виглядало дуже оригінально. Вирішив і я пошити. Тепер маю і білі, і сірі. Коли запускали поїзд «Київ-Рахів», приходив Орест Климпуш. Мене попросили зшити для нього сердак у подарунок. Мій виріб має і Геннадій Москаль, і багато відомих політиків».
Крім пошиття гуцульського одягу, а Василь Попович ще й обшиває кресані, робить спеціальні екотайстри, у священника з Рахівщини є ще й основна – найважливіша робота – це служіння Богові.
Однак не молитвою однією живе духовний наставник мешканців Бичкова. Має він ще одне дуже цікаве захоплення – будує дерев’яні гуцульські церкви. Колись на Закарпатті храмів із дерева було багато, зараз такі родзинки зберігаються в первісному вигляді лише в кількох селах, а також у скансені в Ужгороді, у «Старому селі» в Колочаві, а також – новозведені – на Рахівщині.
Загалом отець Юрій – дивовижна людина, як кажуть, із золотими руками. Все, за що береться, виходить справді гарно, акуратно та швидко. Та головне – його дуже любить громада, а це для духівника є найважливіше.
