Історія гірськолижного трампліну у Воловці почалася 150 років тому
Чи дійсно, як стверджують закарпатські масмедіа, “…150 років тому у Воловці знаходився найбільший в Австро-Угорщині лижний трамплін, на якому катався навіть австрійський імператор Франц-Йосип з герцогами Естергазі та Шварценбергом, а австрійські багачі їхали до Воловця “на лижі”? – пише Історична правда.
Невже насправді, як розповідають верховинські екскурсоводи, “…у 1850-х роках імператор особисто щедро інвестував у розвиток лижного курорту” у селі, в якому тоді мешкало заледве кількасот селян і не було навіть школи і залізниці?
Відповіді на ці запитання легко знаходимо у численних матеріалах з історії лижного спорту розміщених в Інтернеті. Так у статті “Schanzenrekord am Himmelhof!” (автор Walter Öhlinger), розміщеної 19.1.2020 у “Wien Museum Magazin”, читаємо:
“На Всесвітній виставці, що проходила влітку 1873 року у Відні, увагу усього світу привернули “снігоступи”, які були виставлені у норвезькому павільйоні. До того лижі не були відомі в наших широтах…”.
Незабаром вже чимало охочих спробували свої сили на лижах на схилах Віденського лісу: “Сніжна зима дала новоствореному виду спорту на снігоступах величезний поштовх”.
Тобто, 150 років тому, або, як пишуть закарпатські журналісти, у 1850-х роках, у світі, за винятком Скандинавських країн, навіть не чули про існування лижних видів спорту!
Лише 1887 року в Празі відкривається перший в центральній Європі лижний гурток, у лютому 1891-го у Відні створюється перший лижний клуб, гірські лижі з’являються на альпійських курортах.
У 1893 чехи першими на території Австро-Угорської імперії проводять змагання. Вже за 10 років у Чеському королівстві, а 1905 році і в Австрії були створені перші в світі національні федерації лижного спорту.
Лижники у парку Нормаф, Будапешт, 1914 рік
У 1908 році лижний клуб було засновано в Будапешті. 28 лютого 1909 року він організував у парку Нормаф перші загальноугорські змагання з лижного спорту. До їх програми входила лижна гонка, спуск стрімкими схилами та стрибки з трампліну, за який було використано стрімкий пагорб.
Так-так, в ті часи ні про які спеціальні трампліни й мови ще не було. Навіть на батьківщині лижних спортів Норвегії, де перші задокументовані змагання відбулися у 1862 році, стрибки спочатку були частиною бігових гонок, і довжина стрибка не вимірювалася, оцінювали лише стиль виконання.
Перший раз окремі стрибкові змагання пройшли в Норвегії у 1866 році. Стрибали з високих природних уступів, розташованих на гірських схилах. З 1892 року щорічні норвезькі змагання було перенесено в Голменколлен, який з тих пір вважається світовою “Меккою” лижного спорту.
Але й у Голменколлені перші роки спортсмени стрибали з природних уступів, які втім постійно вдосконалювали: десь підкопували, підсипали, робили стрімкішими …
Змагання у Голменколлені, 6 березня 1911 рокуНОРВЕЗЬКА НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА
Перший в світі спеціалізований трамплін зі штучною надбудовою був зведений в 1911 році у чеському Цвічині. У 1913 році споруджено першу справжню “вежу” і в Голменколлені: вона складалася з дерев’яного риштування висотою 9,5 метра.
Перший справжній трамплін в Угорщині (а Закарпаття до 1918 року було у складі Угорського королівства) був встановлений лише у 1919-му – і також на будапештському Нормафі.
Повертаючись до воловецького “трампліна Франца-Йозефа” запитаємо себе: розповсюджуючи нічим не підтверджену маячню про 150-річну історію цього трампліну ми, українці, намагаємося переписати історію світового спорту?
Стверджуємо, що не скандинави, не альпійські країни, а саме ми, закарпатці, подарували світу лижний спорт? Ви це серйозно? Вочевидь, що цю глупоту не знайти в жодному закордонному виданні, але вона вже кілька років постійно передруковується і поширюється в Україні.
Щодо справжньої історії воловецького трампліну, то вона не менш цікава за вигадану.
Першу згадку про нього знаходимо у річному звіті голови лижної секції мукачівського клубу туристів, надрукованому січневому (за 1930 р. стор.58) номері журналу “Zimní Sport” (“Зимовий спорт”) – органі Союзу лижників Чехословаччини, до складу якої у міжвоєнний період входило Закарпаття:
“У літні місяці (1929 року) керівництво клубу готувало будівництво першого лижного трампліна у Воловці. Знайшли місце, розробили плани і створили фонд для будівництва трампліну”.
Чехословацький журнал “Зимовий спорт”
У подібному звіті за наступний рік читаємо: “Функціонери клубу старанно підготували будівництво жупного (тобто крайового) лижного трампліну, яке здійснюється біля Воловця за суттєвої допомоги технічної роти 19-го піхотного полку і буде завершено цього (1931 – авт.) року.
Трамплін будується за проектом архітектора Яролімка, і передбачається, що з нього буде можливо стрибати на дальність до 50 м”.
Лижні значки та медалі чехословацького періоду
На жаль, поки що не вдалося знайти результатів змагань, що відбувалися на цьому трампліні у “чехословацький” період. Відомо тільки, що на чемпіонаті краю, який проходив у лютому 1932, з-за великого морозу і сильного вітру частина лижників зійшла з бігової дистанції і змагання були припинені.
Угорський туристичний буклет про Воловець. 1940-і рр.
У березні 1939-го Закарпаття було анексовано Угорщиною. Федерація лижного спорту Угорщини та туристичні агенції скористалися новими можливостями і почали масово вивозити у високі і засніжені Карпати спортсменів і туристів. Трамплін у Воловці було реконструйовано і на ньому провели декілька представницьких турнірів.
Повне уявлення про те як виглядав закарпатський трамплін в ті роки можемо отримати з угорської кінохроніки – весною 1940 року Magyar Világhíradó підготувало репортаж про туристичні можливості Закарпаття і до нього попали кадри зі змагань у Воловці, що відбулися 15 березня.
Кадри з кінохроніки 1940 року
І хоча у репортажі говориться лише про відкриття реконструйованого трампліну, коло фаворитів тих змагань можна дізнатися зі статті у будапештській газеті “Nemzeti sport” (“Національний спорт”) (№53, 1940), що вийшла напередодні старту:
“Найкращі угорські стрибуни на лижах зібралися у Воловці, щоб поборотися на незвично великому трампліні. Спортсмени наполегливо тренувалися, але через примхи погоди урочисте відкриття трампліну і самі змагання довелося переносити: в четвер пішов дощ і змив сніг, що вкривав трамплін.
Але в суботу випало 15 см свіжого снігу і температура понизилася до 5 градусів морозу. Тож невдовзі змагання відбудуться!
Фаворитом є безумовно Дарабош, але холоднокровність і розсудливість Ваньї можуть дати шанс на перемогу і йому. Найвірогіднішим претендентом на третю медаль є Козма. Ми з нетерпінням чекаємо на результати”.
Nemzeti sport про змагання у Воловці
Шандор Дарабош на той момент був 4-разовим чемпіоном Угорщини, учасником чемпіонату світу 1935 року; Пал Ванья – чемпіон Угорщини 1931, 1932, 1933, 1938 та 1939 років, пізніше він переміг і у чемпіонатах 1941 та 1943 рр., та стартував на Зимових Олімпійських іграх 1948 року.
Ласло Козма у Воловці був вже 5-разовим чемпіоном Угорщини у командному заліку. Серйозна компанія!
Чи були серед учасників тих змагань закарпатці? Ймовірно, що так. Адже волівчани Микола Асталош, Юрій Баганич, Михайло Берегі, Томаш Білек, брати Михайло і Павло Дубовичі, Франтішек і Томаш Філіпі, Михайло Ільницький, Франтішек Гребік, Йосиф Куля, Іван Лаврович, Франтішек Вагнер та брати Євген і Слава Зіндулки у 30-х роках часто були серед призерів обласних змагань, хто серед юніорів, хто серед дорослих.
Можливо, там стартували й представники найпотужніших в краї клубів з Ужгороду та Мукачева? Складно зараз, після всіх окупацій, еміграцій та депортацій, відшукати протоколи змагань того періоду.
Поштова листівка з трампліном у Воловці АВТОР – ГЕНРІК ШЕНФЕЛЬД
Достеменно відомо тільки, що жодних великих міжнародних змагань (а тим паче двох чемпіонатів Європи, як розповідали у “свіжому” рекламному фільмі про Закарпаття) у Воловці не проводилося. Детальна інформація про всі чемпіонати є на сторінках Міжнародної федерації лижного спорту.
Що сталося з воловецьким трампліном? Можливо він, як і подібний у Голменколлені, розсипався від старості, а можливо – був знищений під час бойових дій у 1944-му.
Та якщо норвезький трамплін замінили того ж року, збудувавши ще більший і кращий, то від воловецького на згадку залишилися лише кілька листівок, хвилинний фільмік та ряд бетонних блоків, що колись тримали дерев’яні риштування.
