Чоловіка посадили за крадіжку. Діти тепер соромляться ходити до школи

Що робити жінці, коли з’ясувалося, що вона 10 років прожила зі злодієм. Життя було непростим, але останнім часом воно стало просто нестерпним. До газети ЯСНО звернулася постійна читачка Людмила, яка просить поради, бо опинилась у складній життєвій ситуації.

• Золотце, купи газету ЯСНО

Нам із Юрієм по 32 роки. Ми маємо 9-річного сина та 7-річну доньку. Діти батька завжди любили. Незважаючи на те, що він нерідко піднімав руки і на мене, і на них.

Чоловік завжди любив випити і не вмів заробити. Після народження Павлика я хотіла від нього піти. Малому було тоді сім місяців. Він напився і побив мене так, що я місяці лежала у лікарні. Проте коли з’явилася на порозі батьківського будинку, батько сказав, аби йшла до чоловіка, мовляв, думати треба було до шлюбу, а розлучатись – гріх. Що собі вибрала, мовляв, той хрест маю нести до смерті. Мати плакала, але також погодилась із рішенням батька., бо сама все життя біля нього, такого авторитарного, не могла слово зайвий раз сказати. Батько не бив її. Але права голому у родині мама не мала.

Що робити…. Як мені не хотілося. Я повернулася на наступний день до чоловіка. А він уже святкував розлучення і не чекав мене. Якось помирилися. Але ненадовго. Наступного разу побив мене вже за кілька тижнів.

У сльозах я пішла до його батьків. Умовляла. Аби поговорили з ним. Прийшов свекор і влаштував по-справжньому чоловічу розмову. Після цього Юрій трохи притих… поїхав на заробітки, почав щось у хату купувати, і мені, і синові одягу привіз. Далі народилася Даринка. Я дуже раділа, що ніби все налагодилося, та Юрій знову взявся за старе.

Кілька разів пробував влаштуватися на роботу вдома, але ніде не затримувався: то його зарплата не влаштовувала, то через п’янки його звільняли. Одного підприємця навіть обікрав. То було перше його пограбування. Чоловік витявся добрим. Він одразу здогадався, чиїх рук справа. Поліцію не викликав, бо мене та дітей шкодував. Він влаштував із чоловіком розбірки і він повернув усе, що не встиг продати і пропити. Потім декілька разів Юрій крав гроші від власних батьків. Двічі від кума, через що вони побилися так, що обидва лікувалися, один раз якусь стару бабусю із сусіднього села і востаннє – магазин.

Про те, що він наробив знають усі. Чоловіка посадили на три роки. Я його не виправдую і не шкодую. Він на це дійсно заслужив. Я дуже б хотіла розлучитись із ним. Але мені немає куди піти і я знаю, що із в’язниці він повернеться ще гіршим, ніж був раніше і я з жахом думаю про майбутнє.

Та найгірше, що діти тепер соромляться ходити до школи. Старші учні їх дражнять і вони часто плачуть. У класі як у сина, так і у доньки проблем немає, а от на вулиці… жах. Я все розумію і мені дуже шкода їх, та нічим зарадити не можу. Найкраще нам було б переїхати кудись із села, та куди – не знаю. Я працюю офіціанткою у кафе, заробляю мало, із карантинами взагалі майже втратила заробіток. Винайняти квартиру не можу, бо просто немає з чого….  А залишатись у будинку чоловіка. Який нам залишили його батьки, розумію, що не просто стрес для дітей. Але й реальна небезпека для життя усіх нас, коли Юрій повернеться додому.

Що мені робити? Порадьте, будь ласка.

ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *