Колись я кинув родину заради коханки. Тепер я старий і хворий і донька не хоче за мною доглядати

Що робити батькові, коли донька не може вибачити йому зради, яку він заподіяв матері. Він же тепер потребує догляду і опіки та хоче налагодити стосунки. Але всі спроби марні. До редакції газети ЯСНО надійшов лист від закарпатця Івана Філіпа. Чоловік просить поради, бо не знає, як заслужити прощення дочки.

Мені 67 років. Я маю інвалідність і ледве пересуваюся по будинку. Мені потрібна допомога, бо самому майже нереально піти навіть у магазин на продукти. Часто їжу приносять мені сусіди, або друзі. Та мені ще хочеться і простого людського спілкування з найближчими людьми.

Я розумію, що сам завинив перед Наташею. Тоді мені було 30 років. Молодий. Гарний…. Жінки за мною бігали і я цим користувався. Дружині я зраджував постійно, не буду гріха таїти. Вперше пішов наліво з кумою через місяць після весілля. Юля про все знала, та мовчала, хотіла зберегти родину, бо любила мене. Потім у нас народилася Наталя. Жінка була зайнята дочкою і я пустився у всі тяжкі. Вона навіть не помічала, або просто не хотіла помічати того, що я постійно їй брехав, приходив не раз додому напідпитку після гулянок. Було й таке, що руку на неї знімав. І не раз.

Вона була дуже хорошою жінкою….. але я її втратив. Може вона б терпіла це все життя, але одного разу я сам заявив, що йду з родини. Тоді мені здавалося, що я закохався. Віці  було тільки 20. Вона була неймовірно гарною. Квартира була дружини, тож я пішов із однією сумкою з речами.

Прожив я з коханкою недовго. Вона сама мене кинула, бо знайшла молодшого. Та до родини не повернувся. Крутив усе нові й нові романи. За життя в мене було більше 50 жінок. Донька тоді мене дійсно не цікавила.

Років 5 тому я захворів. Усі молодиці з мого життя зникли за одну мить. Стало болісно і сумно…. Я зрозумів, що змарнував життя на пустощі, залишився ні з чим. Житло в мене, щоправда було, від батьків залишилася хата.

Хворіючи, я багато часу проводив у роздумах і зрозумів, що наробив багато помилок. Мені дуже захотілося побачитись із дочкою. Я знайшов її і наша розмова була дуже неприємною.

Вона розповіла, що після розлучення мати злягла… а невдовзі померла. Її виховували чужі люди, що оформили опікунство, аби не забрали до інтернату. Це були наші сусіди – багатодітна родина… дуже порядні люди.

Не знаю, чому ніхто не повідомив мене. З’ясувалося, що мене позбавили батьківських прав. Я справді не сплатив на доньку й копійки аліментів і розумію, що це заслужено. Однак хоча б поставити перед фактом могли.

Моїй Наташі зараз 36 років. У неї два сини і чудова сім’я. Тільки мене в цій родині немає.

Не хоче вона вибачити мені вчинків молодості. Звинувачує у всіх бідах. Каже, що матір втратила через мене, бідувала у молодості також завдяки мені. Частка правди у її словах є… але я не відчуваю себе винним, бо я нічого не знав.

У доньки свій косметичний салон, вона дуже гарно заробляє, одягається у дорогі речі. А в мене немає коштів навіть на ліки. Не знаю, чи просити від неї грошей, чи дасть… чи не принижуватись?

Як гадаєте? Порадьте, що мені робити • Більше цікавих життєвих історій читай у свіжому номері газети ЯСНО Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост