Закарпаття – металургійний центр кельтської цивілізації

В 1968 році пошуковий загін геологічної партії, база якої знаходилась в с. Ділове Рахівського району, працював у Вулканічних Карпатах на площі від с. Верхня Визниця до с. Бабичі. Це територія переважно гірського пасма Синяк.

Серед комплексу геологічних робіт була і перевірка канав на магнітні та електророзвідувальні аномалії. Ці канави іноді розкривали скупчення стародавніх шлаків. Оскільки останні належать до пошукових ознак рудних родовищ, геологи намагались вивчити їх за допомогою спектрального аналізу, щоб виявити сліди корисних копалин. Та нічого з кольорових або рідкісних металів не знаходилось. Хіба що трохи підвищений вміст заліза, який дозволяв припустити, що давні металурги виплавляли саме цей метал, пише Спадщина предків

Вигляд на гори Галіш й Ловачка, м. Мукачеве

Через багато років автор статті, прочитавши книжку Геннадія Казакевича “Кельти”(Видавництво фітосоціалогічного центру, Київ, 2006), дізнався, що Синяцьке пасмо на південному заході прилягає до Галіш – Ловацького центру металургійної промисловості кельтів, розташованого в трикутнику між селами Іванці – Жукове – Лохове. Тут археологами знайдені шари шлаків та залізні чушки, а також тисячі інструментів: ножиці для стрижки овець, коси, мечі, ковадла, щити, залізні наральники.

Картосхема розміщення поселення Галіш-Ловачки з книги Бідзіля В. Бідзіля. Історія культури Закарпаття на рубежі нашої ери

Кельтське селище (опідум) розташоване на північно-західній околиці сучасного міста Мукачеве, на схилах двох невисоких гір – Галіш та Ловачка. На північно-східній околиці опідума знайдені сиродутні залізоплавильні горни, поруч з якими – багато шлаків і залишків деревнього вугілля. Горни являють собою круглі ями глибиною 30-40см та діаметром 40-50см (Казакевич, 2006). В опідумі виробляли також срібні монети, фібули, ювелірні прикраси.

В цих краях навіть збереглась кельтська назва річки Латориці, що походить від слова “labara” – та, що говорить, шумить. Типово кельтськими за походженням є гідроніми – річки Лаборець, Горнад, Ториса, Бодва, Ботар.

Ось такі речі виготовляли кельтські металурги. 

Крім металургійного району поблизу Мукачевого в Закарпатті відомі ще декілька залізовиробних центрів, що дозволяє вважати цей регіон великою металургійною провінцією Європи в III–I ст. до н.е. (латенська археологічна культура).

Найбільшим з кельтських металургійних центрів Закарпаття є опідум на околиці сучасного села Нове Клинове, Виноградівського району, розташоване на відстані близько 30км від опідума Галіш-Ловачка. Тут знайдені майже 150 залізоплавильних горнів, розташованих “гніздами” по 40-50 штук. Ботарський металургійний район, названий за річкою Ботар, притокою Тиси, простягнувся на 10км від с. Нове Клинове до с. Хижа. Скупчення шлаків, уламки глинобитних горнів та сотні металевих чушок, розміщених одна біля одної, зустрічалися уздовж річки Ботар та її приток.

Художня реконструкція опідума Галіш-Ловачка на Закарпатті

За даними доктора історичних наук Сергія Федака, подібні металургійні пункти відомі також біля с. Стеблівка на Хустщині та с. Хмільник на Іршавщині.

У  1952 році біля села Мала Бийгань, Берегівського району археологи наткнулися на кельтську статуетку бронзового «ідола». Як пояснив завідувач археологічного музею УжНУ Володимир Мойжес, речовий скарб з фігурками вепра та людини (чи антропоморфного божества) знайшли випадково. Символіку колосальної сили й родючості видно неозброєним оком. Фото: Володимир Мойжес.

Звідки ж взялись кельти в Закарпатті? Вважається, що кельти формувались на території Австрії і Чехії, а звідти проникали на захід і схід. У середині VIII і VI століть до н.е. (гальштатська доба) дві хвилі кельтів досягли Британських островів. Тут і досі збереглася культура кельтів – в Ірландії, Шотландії, Валії (Велсі), а також на півострові Бретань у Франції.

Мапа кельтського світу

В IV–III ст. до н.е. кельтські племена почали проникнення на територію сучасного Закарпаття. У слов’янських мовах широко представлені кельтські запозичення, а на сучасних слов’янських землях присутні численні топоніми кельтського походження (Казакевич, 2006). Близько 275 р. до н. е. кельти засновують поселення – Вилок, Мужиєве, Велика Бийгань, Дідове II ( С.Федака). Вважається, що бойки походять від кельтського племені бойів, що вийшли з Чехії (Богемія, кельтською мовою – країна бойів).

Художня реконструкція кельтського воїна в обладунках

Близько 60 р. н. е. гето-даки (фракійці) захопили Верхнє Потисся, кельти відступили в Центральну Європу, звідки були витіснені германцями і римлянами на західні околиці континенту. З приходом фракійців металургійне виробництво заліза в Закарпатті припинилось.

Цікавим є питання, з якої сировини кельти виробляли залізо в Закарпатті. Дослідник кельтів в Україні, Геннадій Казакевич пише, що численні болота та озера давали достатньо бурого залізняку (лимоніту)” для виробництва. А деревне вугілля можна було виробити з деревини лісів Закарпаття. Насправді ж у Закарпатті нема родовищ лимонітових залізних руд. Але при пошукових роботах в гірському пасмі Синяк геологи виявили сидеритові жили, неподалік яких знайдені металургійні шлаки.

Жили містяться серед вулканічних порід – андезитобазальтів та їхніх туфів. Вірогідно, вони досить поширені у Вулканічних Карпатах (гірське пасмо Оаш), зустрічаючись також біля Іршави і Виноградова.

Сидерит (карбонат заліза) порівняно з лимонітом містить майже удвічі менше заліза, але теж придатний для плавлення, оскільки температура в сиродутному горні досягає 1100–1350oC, що достатньо для отримання тістоподібного заліза у вигляді криць вагою 1-3кг. Не виключено, що цей метод кельти розробили ще “вдома” – в Штирійських Альпах, де знаходиться відоме сидеритове родовище Ерцберг.

Другим джерелом залізної руди в Закарпатті могли бути проверстки сидериту завтовшки 20-50см, які зустрічаються серед осадових порід палеогенового флішу.

Слід зауважити, що кельти прийшли в Закарпаття вже після того, як вони оселились в Британії, в латенську добу вони вже мали досить розвинене суспільство, в якому друїди грали провідну роль. Характерною рисою в кельтських районах Британії є “стовпи друїдів” або “standing stone”. Вважається, що поряд зі Стоунхенджем вони мають сакральне значення, а також могли використовуватися для астрономічних (геодезичних) спостережень. Один з таких стовпів у Валії розташований біля міста Лланвртид. Можливо, подібні стовпи (мегаліти) є і в Закарпатті, наразі вони знайдені недалеко звідси, на “батьківщині” кельтів – у Чехії (давня назва – Богемія – земля бойїв – кельтських племен, котрі населяли Бойківщину – Бойковію). 

Давні монети Закарпаття: від кельтів до угрів

Македонські тетрадрахми, денарії й ауреуси римських імператорів, візантійські фолліси, арабські дірхеми – зразки монет, які були знайдені на Закарпатті у різні періоди. Їх приносили звідусіль вельможі, воїни, торговці. Майже всі давні монети сьогодні є особливими, адже вони пережили тисячоліття. 

Відділ археології вже кілька років описує й опрацьовує матеріали, які були передані у музей зі спадщини закарпатського письменника, філософа й етнографа Федора Потушняка.  Серед його археологічної колекції є багато цінних, іноді й унікальних знахідок. Про частину з них ми вже повідомляли.   

Серед останніх опрацьованих матеріалів є три цікаві мідні монети. Як виявилося, це перші подібні знахідки на території сучасного Закарпаття, які надзвичайно рідко зустрічаються в Карпатському басейні. Йдеться про візантійські монети, так звані фолліси.

Про цінність цих монет, а також інші нумізматичні знахідки говоримо з археологом і краєзнавцем, завідувачем  відділу археології Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького Йосипом Кобалем.

– Чому фолліси такі особливі і де їх знайшли?

– Слово «фолліс» з латинської означає гаманець. Ці монети відносяться до так званих анонімних фоллісів і датуються ІІ половиною Х-го – початком ХІ століття. Вони мають вагу 8-12 грамів, діаметр – близько 3 см.

На їхній лицьовій стороні є чотирирядковий надпис латинськими буквами, а на звороті –зображення Ісуса Христа. Збереглися вони не найкраще, але важливо, що монети знайдені дуже далеко від кордонів Візантійської імперії і можуть бути пов’язані з давніми уграми, які проживали тут у зазначений час.

На жаль, Федір Потушняк не вказав, де конкретно були знайдені монети. Але оскільки студенти приносили йому різні археологічні знахідки, дуже імовірно, що ці три унікальні для нашого регіону монети походять саме із Закарпаття.  

(Фолліси Потушняка)

– Коли на території Закарпаття вперше з’являються монети?

– Найдавніші монети на території краю з’являються у ІІІ столітті до н. е. і були пов’язані з приходом у цей регіон давнього європейського народу – кельтів. Самі кельти вже у IV-III столітті до н. е. робили військові походи на Рим, Грецію і проникли навіть у Малу Азію, де створили своє королівство.

Під час цих походів вони познайомилися із монетною справою античного світу. На територію Закарпаття монети проникли з території Балкан. Це були срібні тетрадрахми македонських королів Філіпа й Олександра Македонського. Такі монети були знайдені у досить великій кількості й на Закарпатті, зокрема, у селі Гут Берегівського району. Там на виноградниках робочі знайшли скарб зі ста таких монет. Частина з них через краєзнавця Петра Сову потрапила у наш музей.  

З часом, як змінювалися зв’язки місцевого кельтського населення з навколишнім світом, змінювалися і монети, якими вони користувалися. На території Закарпаття був і самостійний центр, де карбували монети, характерні тільки для цієї території. Таким, зокрема, був кельтський оппідум Галліш-Ловачка.

Пізніше, починаючи з І століття до н. е. на території краю з’являються монети, виготовлені на території Римської імперії. Багато таких монет з часів існування Римської республіки були знайдені на укріпленому городищі та пов’язаному з ним могильнику Мала Копаня. Румунський дослідник Біхір вважав, що це городище могло бути тотожним поселенню Сетідава, згадуваному у писемних джерелах римського часу.

(Тетрадрахма)

– З яких матеріалів виготовляли монети у той час?

– Перші чотири століття нашої ери, які відомі під назвою римського часу (бо на всю варварську Європу мала великий вплив Римська імперія) на території сучасного Закарпаття проживали різні етноси. Східна частина – Мараморош була зайнята якимсь дакійським племенем, а західна – від Виноградова до Ужгорода – германцями. На цій території знайдено досить багато монетних скарбів та поодиноких знахідок. Виготовлені вони переважно із срібла (денарії), бронзи та золота (ауреуси).

Найбільші скарби срібних денаріїв знайдені на Мараморощині, це, зокрема, відомий нанківський скарб (понад тисячу монет).  У ньому знаходилося монети римських імператорів кінця І-ІІІ століть н.е., а також рідкісні варварські наслідування римських монет.

(Монета з нанківського скарбу)

– Чи багато золотих монет було знайдено на Закарпатті?

– Якщо розглядати кількість знахідок золотих монет на території сучасного Закарпаття, то в порівнянні з іншими регіонами у нас фіксується значна концентрація золотих монет, при чому саме на західній території, зайнятій германцями-вандалами, що свідчить про існування сильної військової аристократії або навіть політичного центру. Найбільше таких монет було знайдено у скарбі з села Брестів Мукачівського району.

Наприкінці ХІХ століття, ремонтуючи дорогу, робітники наткнулися на круглі блискучі предмети з красивими зображеннями. Жандарми  зібрали понад півкілограма золотих монет та інших предметів із золота, які згодом потрапили в Угорський національний музей в Будапешті.

Частина цих монет, або, можливо, і всі не використовувалася як платіжна одиниця. Це могли бути прикраси, які свідчили про високий соціальний статус власника чи вказували на багатство племінного вождя.

– Як розвивалася монетна справа після Римського часу?

– Із занепадом Римської імперії монети  на сучасній території Закарпаття майже перестають зустрічатися. Це загальна тенденція для всього Карпатського басейну. На нашій території знахідки монет відсутні, починаючи з VI століття, коли тут оселяться перші слов’яни.

Наступна епоха появи монет – період приходу на сучасне Закарпаття давніх угорських племен (кінець IX століття). Майже півстоліття їхній політичний центр знаходився у Вехньотиському регіоні.

Оскільки древні угри прийшли сюди з північно-причорноморських степів, деякий час монети, якими вони користувалися, походили теж зі сходу. Йдеться про срібні арабські дірхеми. Їх знайдено небагато: один фрагмент у селі Чома Берівського району у давньоугорському похованні, один у селі Буча (нині м. Берегово). Кількасот таких монет було зафіксовано у так званому марамороському скарбі, який інколи пов’язували із Хустом. Це найбільший скарб арабських дірхемів у Карпатскому басейні.

Пізніше, після військових походів у Західну Європу, давні угри ознайомилися з монетами західноєвропейських королівств та Візантійської імперії. Частина цих монет потрапила у їхні поховання як показник соціального статусу або як частина поховального ритуалу.

Не виключено, що і три візантійські монети – фолліси Ф. Потушняка теж пов’язані із древніми уграми, які мали зв’язки з Візантійською імперією.

– Як зазвичай знаходять скарби монет і чи завжди люди хочуть віддавати такі цінні знахідки?

– У більшості випадків такі знахідки робляться випадково. Є чимало прикладів відкриття цінних скарбів, які однак в кінцевому результаті так і не потрапили до нас у музей. Одним із таких є скарб золотих монет і зливків, знайдений ще в 60-х роках минулого століття неподалік Середнього. Ці вироби, імовірно римського часу, потрапили до стоматолога, який робив з них коронки для зубів. Про це дізналося КДБ, стоматолога арештували, і він був засуджений з конфіскацією майна. Не виключено, що досі серед нас ходять люди, зубні коронки яких мають вік близько 2 тисяч років.

Є і не такі сумні історії, принаймні для людини, яка знайшла скарб. Так, у 1985 році один із жителів Ужгорода на присадибній ділянці знайшов купу золотих монет і медалей, загалом не менше 40 предметів. Найдавніша монета походила з XIVстоліття, а найпізніший предмет – жетон із 1925 року, тобто чехословацького періоду. Більшість монет цього скарбу відносилася до ХІХ-початку ХХ століття. Знахідку передали в міський фінвідділ, очевидно, людина, яка знайшла скарб, отримала за це певну винагороду. Однак подальша доля цієї знахідки невідома, оскільки предмети не були передані у краєзнавчий музей.

 Звичайно, люди не завжди бажають віддавати такі знахідки до рук фахівців, у музей. Так було в минулому і, на превеликий жаль, так воно є і нині. Багато знахідок потрапляє в приватні колекції і часто назавжди випадають з поля зору науки. Наш музей практикує закупку експонатів, але виділяє на це мізерні кошти. У 2015 році це близько 10 тисяч гривень, а в 2016-му, здається, взагалі не було закуплено жодного предмета. При тому, що музей заробив понад 2,5 мільйона гривень.

(Ауреус)

– То скільки загалом давніх монет сьогодні зберігається у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького?

– Нумізматична колекція музею нараховує понад 13 тисяч експонатів. Серед них є золоті, срібні, мідні, бронзові монети та монети з інших сплавів. Найдавніші походять ще з кельтських часів, а найпізніші датуються сучасністю. Тут є дуже багато цінних і рідкісних монет, однак вони ще ніколи не експонувалися.

– Чому?

– Найперша причина полягає у тому, що в музеї відсутнє необхідне обладнання – спеціальні вітрини та сигналізація, які дозволили би безпечно демонструвати цінні у матеріальному плані предмети. До речі, спеціальні сучасні музейні вітрини у нас відсутні взагалі.

Крім того, щоб виставляти ці монети, а також інші предмети, необхідно провести їх очистку, реставрацію. А для цього потрібні відповідні спеціальні лабораторії, матеріали, фахівці.

(Скарб дірхемів)

– Де ж сьогодні зберігаються монети?

– Монети, як і майже всі 150 тисяч експонатів музею, зберігаються у музейних фондах. Для монет передбачено спеціальне фондове приміщення, оскільки йдеться про дорогоцінні метали. Вони мають навіть свою облікову документацію. Доступ до цих фондів має тільки головний зберігач фондів. Умови зберігання кращі, ніж умови зберігання всіх інших експонатів, бо в окремих фондосховищах музею відсутні необхідні передбачені нормативами температурно-вологісні умови зберігання експонатів. Про те, що тут немає сучасних вітрин, стелажів та іншого обладнання для зберігання не варто й говорити.

Протягом 2007-2008 років у музеї проводилася звірка експонатів групи нумізматика. Під час звірки виявилося, що значна частина монет, зокрема, сотні срібних, не відповідають обліковим записам в інвентарних книгах.  Загалом комісія встановила, що відсутні у фондах і не відповідають записам в інвентарних книгах  понад 1280 монет.

Для порівняння, коли була проведена звірка фондів відомого у світі «Ермітажу» у Санкт-Петербурзі, то з близько 1 мільйона 200 тисяч експонатів на місці не виявилося трохи більше 200 предметів. Можна уявити масштаби імовірних втрат у нашому музеї.

– Чи відомо дирекції і чи були вжиті якісь заходи для пошуку монет?

–  Звичайно, члени комісії поінформували дирекцію про невтішні результати перевірки нумізматичної колекції. У подальшому дирекція повинна була поінформувати про це вищі органи – управління культури та Міністерство культури, а також відповідні органи, які покликані розслідувати подібні справи.

З того часу пройшло уже понад 8 років і, як виявилося, ні управління, ні Міністерство культури про цей факт не знало. Дирекція, як повідомляв директор, систематично звертається у відповідні органи з проханням розслідувати цю справу, однак ніяких кроків у цьому напрямку не робиться. Не тільки справа не зрушила з місця, донині, наприклад, нам не відома і доля розслідування крадіжки цінних картин з експозиції музею, зокрема, полотен Й. Бокшая, О. Грабаря. Таким чином, доля цінних експонатів і ці справи поки що знаходиться у підвішеному стані.

Записала Наталія Толочко

ЗакарпатПост