У 17 – видали заміж за нелюба, у 57 – зустріла кохання свого життя

Що робити жінці, коли діти її засуджують і не розділяють бажання бути щасливою. Вони не можуть зрозуміти, що мати теж може мати особисте життя і не зобов’язана просити дозволу, пише газета ЯСНО.

До редакції газети ЯСНО написала закарпатка Марія. Жінка розповіла невеселу історію свого життя і попросила поради від читачів.

Я жила в глухому закарпатському селі і мої батьки ніколи не рахувалися з моєю думкою. Одразу після закінчення школи мене силою видали заміж за сина сільського голови, хоча я кохала іншого. Я мало не збожеволіла від горя, але змушена була змиритися… Іван був хорошою людиною, та я ніколи його не кохала. А Василь, якого любила, з горя спився і незабаром втопився у ставку.

У шлюбі я народила двох дітей. Іван швидко просувався кар’єрною драбиною і незабаром його запросили на роботу в Ужгород. Нам дали квартиру, він купив машину і жили ми забезпечено.

Син і донька ніколи ні в чому не мали потреби. З часом я звикла до чоловіка. Хоч не любила, та поважала його, він теж мене ніколи не ображав. Та 10 років тому Іван помер від раку і я залишилась одна. Діти вже мають власні родини, живуть окремо,  до мене приходять рідко. Мені ж там сумно, немає кому навіть стакан води подати.

У минулому році я познайомилася з Петром. Ми були разом на одному святкуванні і він мені одразу сподобався. Виявилося, що він ще й вдівець і в нього також дорослі діти. Ми почали зустрічатися. Діти Петра поставилися до наших стосунків з порозумінням, ми з ними постійно спілкуємося. А мої – ніби з ланцюга зірвалися. Вони постійно влаштовують мені скандали, приходять до мене і намагаються вигнати з квартири Петра. Мені так неприємно і незручно.

Якось дійшло до того, що на сина навіть поліцію викликала. Він напився. Увірвався до мене і почав бити Петра. Це так негарно! Мені дуже соромно за дітей! Яне зуміла виховати їх хорошими людьми! Вони такі егоїсти! Кажуть, що я спаплюжила пам’ять їхнього батька, що я шльонка і живу тваринними інстинктами… Та я ж довгий час після смерті чоловіка була одна, але мені теж хочеться щастя і надійного плеча пору. Чому мої діти цього не хочуть зрозуміти? Чому вони так е по-людськи поводяться? Якщо вже на те пішло, їхнього батька я ніколи не кохала, а Петра люблю! Я розумію, що він – любов мого життя.. Бо більше я вже не покохаю нікого точно. Та й якби на його місці був будь-який інший чоловік. І син, і донька поводилися б так само. Справа не в ньому. А в них.

Що мені робити? порадьте, будь ласка, як достукатися до сердець дітей? Як пояснити їм, що я також маю особисте життя, що теж заслуговую на щастя • Більше унікальних життєвих історій читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост