Мені – 24 і я закохалася у 67-річного. Ніхто не вірить, що це – любов

Кохання не знає віку і іноді зовсім молоді дівчата закохуються у старших чоловіків. Звісно, вони часто матеріально забезпечені, досвідчені, вміють гарно говорити… А відомо ж, що жінки люблять вухами.

Своєю історію із газетою ЯСНО поділилася закарпатка Катерина.

Мені 24 і я вже була заміжньою. Із Вадимом одружилися, коли мені було 19. У 20 народився син. Та сімейне життя не склалося. Михайло – людина чудова, але не для родини. Його цікавлять комп’ютерні ігри, а не робота, машини, а не заробляння грошей. Усе, що він має – дякуючи своїм батькам. Сам не спромігся ні на що. Нам катастрофічно не вистачало грошей, а він за останні купив не синові їжу, а собі пиво. Це стало краплею над «і». Я не стерпіла і пішла від нього.

Не можу сказати, що без чоловіка мені було важче, ніж із ним. Я не могла піти на роботу, але підробляла вдома. Бралася за все, що могла. Це були і пельмені і тіста на замовлення, і підробіток у Інтернеті, і навіть знайомій ремонт пішла робити разом із групою майстрів. Була підсобницею, але багато чому навчилась Син був зі мною і нікому не заважав. Він у мене дуже спокійний навіть зараз. Потім Ігор пішов у садок і я зараз можу повноцінно працювати. Якось на роботі я познайомилася з одним дуже приємним чоловіком. Тоді я працювала офіціанткою і він мені залишив великі чайові. Потім почав приходити постійно і ми перекидалися хоч кількома словами. Він почав мені вже подобатись.

Як же я раділа, коли Юрій запросив мене а побачення! Як мені з ним добре! А ще й майже сусідом виявився – живе на сусідній вулиці. Чоловік ти роки тому овдовів, діти в нього дорослі, живіть у Чехії. Тож нашому щастю, здавалося б, ніщо не може завадити.

Та тут, наче зговорилися всі друзі. Вони почали мене засуджувати, висміювати, мовляв, я зовсім голову втратила. Кажуть, що мене його квартира цікавить, що шукаю легкі гроші, що чекаю лише, коли він мене під вінець поведе, а далі – коли ноги простягне.

Вмішалися і мої батьки. Вони стверджують, що не дозволять мені бути з Юрієм, адже він старший за мого батька і що це – ненормально. Їм важливо, що скажуть люди. А чому їх не цікавило, що вони говорили, коли я з Вадимом одружувалася, а потім розлучалася? Та просто Вадим молодий, а Юра – старший. Та хіба вік має значення. Коли між людьми порозуміння  і гармонія? Та як він, мене ніколи ніхто не розумів, ніхто не підтримував. Так, він допомагає нам із сином фінансово, але ж я не заради цього із ним. Та й подарунки ті не можна назвати чимось особливим, бо чоловік він небагатий, уже навіть пенсіонер. Я ж не можу змусити серце не битись! Так само не можу змусити його не кохати Юрія! Та коли ми йдемо кудись на покупки, у супермаркетах, наприклад, не раз продавці приймають нас за батька з дочкою, кажуть щось таке, від чого нам обом стає неприємно. Скажімо, один раз запитали Юрія на касі, чи не хоче він доньці телефон поповнити. Ми обоє  стояли, наче вкопані. Не одразу навіть збагнули, про що йде мова. А іншим разом він сукню мені купував Так подавчиня зробила комплімент: «Який люблячий тато! Як любить свою дитину, що навіть дорослій доньці одяг купує!»  Юрій став червоним, як буряк. Йому було дуже неприємно таке чути. Ледве стримався, щоб нічого не відповісти у грубій формі. Іншим разом він купував м’яча сину. Тут теж не обійшлося без неприємних ситуацій. Того разу Ігорю порадили слухати дідуся за такий гарний подарунок.  Одним словом, таких ексцесів чимало. Але це не заважає нам кохати одне одного. Та як змусити рідних повірити, що в нас – справжнє щире і взаємне почуття, а не якась там взаємовигода? Порадьте, будь ласка • Цілу статтю читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост