Закарпаття з висоти показало унікальне село, до якого колись вела підземна дорога. ВІДЕО

Проєкт “Закарпаття з висоти” представив нову відеороботу.

Цього разу – показали село Бороняво на Хустщині.

А що вам відомо про цей населений пункт, заснований ще у 1389 році?

Із поколінь в покоління передаються три легенди, які пояснюють назву села. Одна з легенд розповідає, що нібито першою людиною, яка поселилась на території села, був чоловік на прізвище Боронявин. Із цього походить назва села. Друга легенда – розповідає про чоловіка, який краще від інших вмів виробляти борони. Третя легенда, в яку найбільше вірять, назва села вказує на військову функцію поселення походить від слів «боротьба», «боротися», «боронити».

Вперше в письмових історичних джерелах село Бороняво згадується в 1389 році.

У своїй книзі «Хуст в Марамороші» чеський письменник Ян Душаник наводить розповідь турецького мандрівника Евліа Челебі про відвідини хустського князя. Зокрема, він пише: «Після огляду замку здалеку, на відстані приблизно одного вистрілу з канона, ми зупинилися. Послали двох досвідчених і мадярською мовою володіючих людей в замок, щоб там заявити про наш прихід… Близько півгодини опісля під замком піднялася велика хмара куряви. «Що це означає?» – запитували ми один одного, як зразу 10.000 солдат стояли напроти нас».

Було це в 1661 році, коли замок велично стояв у всій своїй красі. Однак така кількість воїнів не могла проживати безпосередньо в ньому. Тому й віриться твердженню Я. Душаника, що при небезпеці в підвалах замку можна було розмістити населення трьох жуп, бо тягнулися вони у східному напрямку звідси аж до с. Дулово, теперішнього Тячівського району.

Добрий знавець давньої історії рідного села П. І. Баняс робить припущення, що на території Бороняви колись були два виходи із підземної дороги – один в районі урочища Шахти, а другий неподалік сьогоднішнього монастиря, де з давніх часів зберігалася криниця із незамерзаючою і цілющою водою.

Отож саме звідси міг так швидко прийти підземеллями військовий загін і стати біля підніжжя Замкової гори супроти турків. Іншого пояснення його з’яви шукати годі. Тим більше, що висота підземної дороги дозволяла вільно перемішатись. Доказом цього є ресторан «Старий замок», зали якого обладнані в тунелях висотою більш як 3,5 метра. І вона, імовірно, була такою по всій підземній дорозі.

Старожили Боронява стверджують, що ще в 50-х роках, на околиці села видні були сліди курганів. Мабуть, поховальних, ще із часів білих хорватів. А це ІІ-І тисячоліття до н. е. Люди, розрівнюючи їх під посіви, знаходили тут різні черепки, а іноді й металеві речі.

Та чи не найбільше таємниць сивої давнини зберігає боронявське урочище Шахти, назване так тому, що в сиву давнину тут, справді, існували дві шахти, від яких залишились лише невеликі горбики. Розміщені вони були неподалік обійстя Щербанів. І господиня, пані Марія, розповідає: “Була я ще малою, коли серед ночі почула сильний гул. Наша хата здригнулась, а потім настала дивна тиша. Вранці ми побачили, що в деяких місцях земля просіла, де-не-де з-під неї виступили почорнілі дерев’яні бруси. Бувалі люди пояснювали, що це обвалились входи до шахт”.

Цими шахтами здавна цікавились науковці. Але не могли дати однозначної відповіді, що саме видобували предки у цих шахтах. Якби сіль, то це було б десь зафіксовано в документах.

Не дали вони відповіді і на те, як неподалік, всього близько сотні метрів від шахт, з’явилося «морське око»? І коли? Воно розміщене недалеко від хати Савляків. Господиня, пані Ганна, сказала, що воно існувало вічно, інакше час виникнення його був би зафіксований у родових переказах. В цій водоймі діаметром близько 3 метрів чи під час дощів, чи в найбільшу спеку постійно зберігається сталий рівень води. Глибина її – більше двох десятків метрів.

Неподалік, в урочищі «Проба», розміщено ще одне диво природи – мінеральне джерело, про лікувальні властивості якого здавна ходять легенди. Зокрема й серед боронявців. Ще у 14-15 столітті згадується про мінеральну воду названу «Безсмертна криниця».  Цілюща вода джерела допомогла оздоровитись багатьом, хоч процедури тут приймались прадідівськими методами – викопувалась у землі яма й заповнювалась мінеральною водою, а підігрів її здійснювався розкаленим на вогнищі камінням. Хворі сідали у «купіль» й перебували у воді, поки вона не вистигала. У 80-ті роки підприємливі люди планували «пустити» трубами довжиною більш як триста метрів цілющу воду із боронявського джерела в басейн на низинній місцевості, а біля них звести невеликі будиночки для відпочиваючих та добре починання, згодом було зведено нанівець.

Та варте уваги не тільки боронявське мінеральне джерело, а і вся місцевість урочища, де іноді на поверхню «виривається із землі» потужна магнетична енергія. Не уявна, а реальна, яку можна відчути. І її відчули вже багато людей, які побувли в урочищі Шахти і які через більш як годинне ходіння поверталися на те ж саме місце, звідки вирушили в путь. Бувалі в подібних ситуаціях боронявці стверджують, що зона ця аномальна, і в ній, накопичена в землі магічна енергія, «проривається» назовні і по-своєму впливає на людей. Вони радили в таких випадках не розгублюватись, присісти на землю, відпочити й «тверезо» оцінити ситуацію, щоб знайти правильний вихід із неї.

Винятковість цієї території полягає ще в тому, що в ній є місцевість із назвою Хрещатик. Давньою-прадавньою. І це ще раз підтверджує легенду про те, що засноване Києм місто на Дунаї є Хуст, чи як називався він у давнину Руса від зафіксованої в історичних документах скороченої форми словосполучення «Рус ти Кий».

Що це так, засвідчують й назви давніх боронявських родів, починаючи від сербських Клованичів, румунських Федурців та інших, бо служили у князевій дружині представники різних племен. Спеціаліст фізіономіки міг би по профілях облич безпомилково визначити й приналежність нинішніх боронявців до тих чи інших давніх європейських чи азіатських народностей.

Але то засвідчувало б лише одне: Бороняво – давнє поселення військового типу, в самій назві якого (Боронь»+»ява») є посилання на це. І заперечувати сказання про це було б нелогічно.

Село аж до 1945 року було частиною Хуста – його сьомою вулицею – Хуст – Бороняво. Жителі села займалися домашніми ремеслами, виготовляли гуні, петеки, постоли з кожі. Село розросталося завдяки соляним копальням, які були розташовані поблизу урочища «Проба».

ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *