Я виховав собі дружину із самого народження
Іноді так трапляється, що життя підносить непередбачувані сюрпризи. У основному стосунки вітчима з падчеркою засуджують, але в цьому випадку пару усі підтримали. Але чому? Про це розповів газеті ЯСНО закарпатець Василь.
Так сталося, що Мирославу вагітною кинув хлопець. Про неї знало все село. Люди насміхалися з неї, засуджували. Вона хотіла з горя накласти на себе руки. Ми вчилися в одному класі і були сусідами. Я її пошкодував і запропонував одружитись. І так перед тим розійшовся з дівчиною, яку дуже кохав. Вона погодилась і ми зажили однією родиною. Із пологового з Наталкою забирав її я вже законним чоловіком. Жили ми непогано. Своїх спільних дітей довго не було. Син народився аж через 12 років. Наталку я любив, як рідну дочку, ніколи не ображав, ставився до неї добре на ніч розказував казки, купував усе, що лише міг. Грошей у мене завжди було достатньо, їздив на заробітки і забезпечував родину усім необхідним.
У 18 років Наталка вийшла заміж і пішла жити до Івана. Я радів онуку Петрику, часто возив йому гостинці. Дмитро тим часом підріс і поїхав вчитися в Ужгород, там знайшов собі дівчину і заявив, що в село не повернеться ніколи. Я змирився. Поїхав у Чехію заробляти на квартиру. Тим часом Наталка застукала чоловіка у ліжку з подругою. Не змирилася, розлучилася і повернулася з онуком жити до нас. Мені її було дуже шкода і я підтримував їх із малим, як лише міг. Мирослава теж допомагала, сиділа з дитиною, коли донька була на роботі. А влаштувалась після розлучення вона працювати у місто, тож наша підтримка для неї стала дуже доречною. Потроху оговталась Наталка від сімейної трагедії, та тут нова біда прийшла у наш дім. Від серцевого нападу раптово померла Мирослава. Ніколи ні на що не хворіла. Ніколи нічого її не боліло, була повною сил та енергії…. І тут… як грім серед ясного неба страшна звістка про ї смерть. Я повернувся з Чехії на похорон і протягом певного часу вирішив нікуди не їхати… якось не о того було. Та й Наталка не тямила себе від горя. Матір вона дуже любила, та й мамою Мирослава, незважаючи на гріхи молодості, була доброю і господинею гарною. Нам її дуже не вистачало. Наталка не знала, що робити з Павликом, садочка ж у нас у селі немає, а в місті не брали, казали, що всі переповнені. Почав із ним залишатися вдома я. Вечорами Наталка довго плакала за матір’ю, тож я втішав її як тільки міг. А одного разу вона зробила мені несподівану пропозицію – одружитися. Спочатку мені відвисла щелепа, бо такого від падчерки, яку вважав взагалі донькою, явно не очікував…. Але потім подумав-подумав і вирішив – а чому б і ні! Зараз ми вже три роки як одружені і нам дуже добре разом, думаємо про спільну дитину. Добре знаємо характер один одного, тож непорозумінь між нами не виникає ніколи. До мене повернулася друга молодість і я справді щасливий! А головне, те, що ми разом, ніхто в селі не засуджує, усі за нас тільки радіють • Більше унікальних історій читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост
