На Закарпатті є село, яке колись називалося Церквище і де досі святкують дев’ятий четвер
Серед казкової природи закарпатські села неймовірно мальовничі. Кожне з них варте окремої уваги, адже має цікаву історію та багате на людей. Якими можна пишатися. Але нині газета ЯСНО помандрує у Крайниково, що на Хустщині, село, якому більше 400 років.
Перше село мало назву Церквище
Згідно з останнім переписом у Крайникові живе 1560 людей. Перша писемна згадка про населений пункт датується XVII ст.
Як розповідає легенда, перші жителі мешкали в урочищі «Вовчий потік», а першого чоловіка. Що оселився там звали Крайником. Чомусь наші пращури не любили вовків і боялися від них. Місцеві заявляють, що на крайниківчан колись ці тварини нападали. Скоріш за все, вовки просто приходили до осель людей, аби харчуватися їхньою худобою. Та як би там не було, люди переселилися в іншу місцину, яку назвали «Косийовий сад» і знаходиться це урочище за 2,5 км. від сучасного села. Там селяни побудували собі першу церкву. Старожили досі переконують, що звели її за кресленнями одного із солоунських монахів, який прибув до тутешніх місць. Також кажуть, що працювали на будівництві молоді майстри із сусідніх Вонігова та Тереблі. Тож те село отримало свою першу назву – Церквище. У ті часи церква була справді єдиним місцем, куди виходили закарпатці, аби відірватись від важкої фізичної роботи. Тож і не дивно, що село вони вирішили назвати саме так. Однак храм та будинки стояли на горі і там було важко з водою. Тому люди почали замислюватись про те, чи не краще їм жити внизу у рівнині… А ще з’явилась епідемія чуми. Це – як сучасна пандемія коронавірусу. Всюди панувала паніка і поширювалися різні страшилки. Тож перелякані селяни спалили все геть: власну худобу та будинки у тому числі.
Після цього таки переселилися вниз. У тому селі тоді, кажуть, було 700 жителів і отримало воно отримало назву Мігалко-фолу на честь якогось Михайла – чи то архангела, чи місцевого Мигаля, якого люди поважали…. На жаль, це назавжди залишиться таємницею. Утім із того часу у Крайникові навіть до наших днів святкують дев’ятий четвер після Великодня, як день (переходу і захисту від хвороби), коли святять воду, якою освячують будівлі і худобу • Цілу статтю читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост