Розкуркулення у повоєнні роки на Закарпатті: історія однієї родини
Радіо Свобода продовжує публікувати історії розкуркулених родів, передані як безпосередніми жертвами репресій так і їхніми нащадками у рамках проєкту «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Проєкт реалізовується спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду. Цього разу в редакцію прийшов лист із Закарпаття, у якому сталінська політика так званого розкуркулення і колективізації розпочалася одразу після закінчення Другої світової війни встановлення радянської влади.
На Закарпатті у повоєнний час радянський тоталітарний режим реалізовував ту ж саму політику знищення заможних і успішних селянських господарств, як і у 30-і роки на підконтрольній більшовикам території України. І тими ж методами:
- репресіями,
- сіянням ворожнечі у громадах, щоб розколоти суспільство і запобігти спротиву;
- встановленням тотального контролю через компартійні осередки.
Юридичною основою для репресій, зокрема розкуркулення, позбавлення трудового права та обмеження інших прав, були ті ж самі постанови Раднаркому СРСР та УРСР 1929-30 років, ухвалені ще тоді, коли західноукраїнські землі не входили до складу Радянського Союзу.
- 18 травня 1946 року Верховна Рада СРСР ухвалила четвертий 5-річний план і визначила курс на суцільну колективізацію, яка проводилася під гаслами боротьби з «куркульством».
- 20 червня 1947 року відбулося засідання ЦК КП (б) і Ради Міністрів УРСР, на якому ухвалили: західним областям «наздогнати» у своєму політичному і культурному розвитку східні області».
Тож уже з 1946 року на Закарпатті насильницькими методами почали позбавляти селян власності і заганяти їх у колгоспи.
Дослідники виділяють три етапи колективізації на Закарпатті:
- 1944–1946р.р. – створення політичних передумов колективізації;
- 1947-1948 р.р. – перехід до суцільної колективізації, початок масового відчуження власності від селян, розгортання терору і депортацій ;
- 1949-1952 р.р. – завершення колективізації, повне поневолення селян;
За ці роки, з ініціативи партійних керівних органів на місцях створювалися Комітети незаможних, з ними працювали «Уповноважені від органів». Під їхнім керівництвом ці «комнеземи» складали списки на розкуркулення. А потім вже партійні та комсомольські ватажки разом із представниками цих комітетів та міліцією відбирали у людей все майно, а тих, хто чинив спротив арештовували і виселяли. Навіть ті, хто намагаючись урятуватися, добровільно передавав все, що мав колгоспу і разом з родиною вступали туди, з часом всеодно оголошувалися «ворожими елементами» і піддавалися репресіям.
Ці показові «чистки» у колгоспах у зародку гасили всяке невдоволення колгоспним ладом, у якому селяни працювали щодня, нічого не отримуючи за свою працю.
Ось історія із редакційної пошти, яка показує як тоталітарна держава безжально ламала людські долі, забирала у людей і власність, і свободу.
Історія Адальберта Медве
Ми та наші батьки – Медве Адальберт (Бейла) Ференцович, 1910 р.н. та Медве Магдалина Іванівна, 1920 р.н., проживали у селі Шишлівці, Ужгородського району, Закарпатської області.
Наша сім’я була заможна, батьки були працьовитими і умілими господарями. У них було понад 10 гектарів землі, для обробітку якої вони мали коней і весь необхідний реманент. У періоди головних сезонних сільськогосподарських робіт, батьки наймали людей і платили їм за роботу грошима.
Коли по закінченню війни на Закарпатті почали керувати «совєти», то нашого батька визнали «куркулем». Одного дня до нас додому прийшло компартійне начальство та міліція. Нас, дітей, відвели до сусідів, а самі описали наше майно, записали склад сім’ї, забрали багато побутових речей, які, мабуть, комусь із них сподобалися. Вони говорили з батьком, погрожували йому, і він був вимушений передати все, що мала родина, у колгосп. Так, примусово, він у 1948 році вступив до колгоспу імені Енгельса, що був утворений у Шишлівці.
З документів видно, що батько передав:
- знаряддя для обробітку землі: 1 віз, 1 плуг, 1 сіялку, 2 борони;
- двох коней;
- 10,66 гектарів землі, із них більше 8 гектарів – це була орна земля;
Однак, це його не врятувало від репресій. У 1949 році наш батько був виключений з колгоспу з мотивів, як значиться у протоколах правління і загальних зборів колгоспу, за належність до «куркулів».
Як сказав голова правління колгоспу ім. Енгельса: « в наш колгосп прийшли куркулі, котрих ми повинні викинути».
Важко описати словами те, що пережили в ті страшні часи наш батьки. Дуже страшно було і нам – дітям. Ми не розуміли, що відбувається, тільки бачили відчай в очах батьків і відчували, що все життя родини поламане.
Так, визнавши на підставі протоколу правління колгоспу ім. Енгельса с. Шишлівці Ужгородського району № 30 від 20.10.1949 року нашого батька«куркулем», його виключили з колгоспу і обклали «куркульським» податком, який неможливо було платити, бо все майно забрали.
Тож, нашого батька відправили на примусові роботи, де він мав жити окремо від родини і підневільно працювати.
Після відкриття архівів радянських репресивних органів, ми почали збирати документи і подали їх у Комісію із реабілітації.
25 червня 2020 року відбулося дев’яте засідання Національної комісії з реабілітації, на якому нашого батька Медве Адальберта (Бейла) Ференцовича 1910 року народження визнано реабілітованим, а інших членів нашої сім’ї –дружину репресованого Медве Магдалину Іванівну, 1920 року народження, та дітей репресованого Медве Єлизавету Адальбертівну, 1942 року народження, Медве Адальберта Адальбертовича 1940 року народження визнано потерпілими від репресій.
