У 38 років я вперше в житті пішла на побачення. Зараз – щаслива дружина і мама

Що робити жінці, якій дуже хочеться мати родину, але стосунки з чоловіками не просто не складаються, а їх немає у її житті. Усі її подруги давно заміжні і виховують дітей, вона ж про це тільки мріє. Вихід є! І про цього читачам газети «ЯСНО» розповіла закарпатка Дарина.

У школі я не була красунею, але й не виглядала потворно… але от хлопці на мене навіть не дивилися. Усі подруги зустрічалися, мали стосунки… тільки не я. Потім у студентські роки теж не вдалося знайти нікого для душі. Навіть на побачення ніхто не кликав. Я не знаю чому.  Була з забезпеченої родини. Одягалася модно, але не звертав на мене ніхто увагу. Далі пішла працювати на фірму до батька. Там було багато співробітників – молодих хлопців та чоловіків, але вони на мене дивилися зі страхом і навіть підходити боялися. Я мала 28, коли помер від інсульту батько і його компанія перейшла мені. У мене було все – великий просторий власний будинок, шикарна машина, свій бізнес… тільки не було родини. Навіть подруг не стало, бо всі вони повиходили заміж, займалися родиною, мене ж у гості не кликали, можливо, боялися, що я, одиначка, почну клеїти їхніх чоловіків.

У 35 я змирилася з долею і вирішила, що якщо так, то чоловіка мені й не потрібно. Почала оформляти документи, щоб взяти собі дитину з сиротинця, аби одній на старість не залишатися. Щоб усе пішло скоріше, домовилася з неодруженим працівником за відповідну плату оформити фіктивний шлюб, бо так взяти малюка набагато легше.

І от у 36 я стала щасливою мамою дворічної Марійки. Я була дійсно щасливою, дитина стала сенсом мого життя. Так минуло ще два роки. Я працювала з подвійною енергією і наша компанія почала розширюватися. Я пішла в редакцію газети «Робота Гроші» дати оголошення про набір працівників. Туди я зверталася не вперше і мене добре знали, тож звернули увагу на те, що я несподівано розквітла, стала більше за собою доглядати і ніби навіть помолоділа. Я розповіла свою історію і сумно зітхнула, що маю тепер усе, крім люблячого чоловіка. І мені запропонували дати оголошення у газету «Закарпатські оголошення» про пошук супутника життя. Там є рубрика «Клуб знайомств» і через неї знайомиться багато самотніх людей. Я подумала, що чому б і ні. Тим більше, що втрачати мені зовсім немає чого.  Уже через тиждень мені почали надходити листи. Їх було багато. Писали чоловіки різного віку із різних куточків Закарпаття. Я навіть розгубилася… Вибрала врешті-решт одного. Він жив, як і я, в Ужгороді. Відповіла на його лист, дала номер телефону. Коли зателефонував, так хвилювалася, що мало телефон із рук не випустила. Але голос був таким спокійним, лагідним, що швидко опанувала себе. Ми домовилися про зустріч на набережній.

І от… У 38 років я перше в житті пішла на побачення! Ми з Віктором одразу сподобались одне одному. Із ним було приємно спілкуватися, він виявився дуже людяним, турботливим, щирим та добрим. Із малою Марійкою вони швидко знайшли спільну мову і ми почали зустрічатися. Через кілька місяців Вітя уже зробив мені пропозицію. Весілля не робили, ми  не діти, тільки розписалися, посиділи з кумами в кафе і поїхали на місяць у гори. Із донечкою на той час залишилася моя мама. Повернувшись додому, я зрозуміла, що вагітна і незабаром у нас народився гарний здоровий синок Віталік.

У шлюбі ми вже 10 років і дуже щасливі. Діти підростають і люблять одне одного. Я повірила в те, що щастя знайти можна… треба просто не опускати рук. І знайти його мені допомогла газета «Закарпатські оголошення». Дякую за допомогу! • Більше цікавого читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост