Ведмедям у Синевирі і проводили операції на шлунку, і вправляли щелепу, і навіть вставляли зуби

Центру реабілітації бурих ведмедів, що неподалік містичного озера Синевир на Закарпатті, виповнилося десять років. Це найстарший і найбільший ведмежий притулок в Україні. Тут клишоногі (у Карпатах ведмедів ще називають “вуйками”) перебувають у максимально природному середовищі, адже їхній вольєр – це 12 га Національного природного парку “Синевир”, пише газета ЯСНО.

Ведмеді, які роками жили у клітках, бояться відійти від огорожі

Коли ми їхали до Центру, я хвилювалася, чи побачимо ведмедів. Так, їх тут аж 32, але всі вони могли бути в лісі. Зрештою, 12 гектарів – є куди розбрестись. Однак буквально біля входу в Центр біля огорожі туристам позували кілька клишоногих. Ведмеді, які роками жили в неволі, неохоче відходять від сітки і спочатку бояться заходити до лісу. Зрештою, вони звикли до людей і охоче позують для фото, пише espreso.tv.

Трохи далі від інших тримається темно-бурий ведмідь, який постійно гойдає головою, наче маятник. Керівник Центру Ярослав Бундзяк каже: такі похитування головою чи перебирання лапами – наслідки психологічних травм, які тварина отримала, перебуваючи в неволі. На те, щоб ведмідь адаптувався до нових умов, ішов до лісу та копав собі там барлоги, йде від пів року до року.

“Ведмеді, які до нас потрапляють, часто не просто в поганому, а в жахливому стані. Адже тварина могла багато років перебувати на самоті в тісній клітці. Тому, коли ведмідь потрапляє до нас, спочатку він перебуває в окремому вольєрі на карантині, потім поступово ми знайомимо його з іншими ведмедями й випускаємо у загальний вольєр, – каже Ярослав Бундзяк. – Наш центр створений для того, аби забрати ведмедів з жахливих умов. Також намагаємося показати відвідувачам ведмедя з іншого боку.  Аби люди зрозуміли, наскільки велика проблема – незаконне утримання диких тварин у неволі. Як з них знущаються на притравлювальних станціях, де тренують мисливських собак. Доживають тут і циркові тварини, які стали непотрібними чи не піддавалися дресируванню. У нас тварини в напіввільних умовах: тут є річка, лісовий масив. Тут вони можуть гуляти, гратися, спілкуватися з іншими тваринами, шукати корінці. Тобто робити все те, що роблять ведмеді в дикій природі”.

В одній з карантинних кліток перебуває ведмідь Боря. Він найстаріший у притулку – йому 28 років. Боря має проблеми з суглобами, йому дуже важко ходити, тому тварину забрали з загального вольєра. Власне, проблеми з суглобами мають більшість тварин, які багато років провели в тісних клітках. Боря ж 22 роки перебував у приватному звіринці. Коли звіринець перестав приносити прибуток власнику, за тваринами перестали доглядати.

Серед підопічних центру живе ведмідь Потап. Його ще до війни вилучили з притравлювальної станції в Луганську. Ще коли Потап був ведмежам, його посадили на ланцюг, і той ланцюг вріс у шию. “Він мав криваві рани на шиї. Довелося довго його лікувати. Але зараз він у доброму стані, добре адаптувався до наших умов”, – каже керівник Центру • Повний текст читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост