Програв дружину в карти. Але вона не засмутилася і зараз живе з новим чоловіком

Азартні ігри перетворюють людей на зомбі, коли вони перестають контролювати свої вчинки. Це – дуже страшна залежність, така ж, як і наркоманія… І саме такою історією з газетою ЯСНО поділився закарпатець Дмитро • Цілу статтю читай у газеті ЯСНО •

Із Люсею ми побралися, бо любили одне одного. Спочатку жили добре. Вона працювала продавцем у магазині, я – охоронцем у банку.  Потім банк закрився і  довго не міг знайти роботу. Почав випивати з друзями, грати в карти. Люся сварилася, умовляла взятися за розум, та де там…. Я навіть скандали зчиняв, коли грошей не давала. А працювала ж вона сама. Дітей у нас не було. Не дав Бог… Та може й на краще.

Одного разу я на п’яну голову, коли скінчилися гроші. Поставив ставку на жінку… мовляв, кому її програю, того вона й буде. Досі зрозуміти не можу, що керувало мною. Тоді до мого друга Паші приїхав із Києва погостювати на два тижні брат. Він не грав із нами… не пив… просто дивився, сміявся з нас. Цікаво, але почувши пропозицію про мою дружину, Саша заявив, що він у грі… Виявилося, що грає він просто суперово. Звичайно ж, киянин обіграв усіх… і моя Люся вранці мала стати його. Я не знав, як пояснити усе дружині. Тому для хоробрості вирішив ще випити перед тим, як іти додому. Випив… і заснув.

Коли прокинувся і загадав усе, сумно почимчикував додому. На мій подив, Люся була не одна. Я з коридору почув голос Саші.

«Невже він уже все їй розповів?» – із гіркотою подумав я.

І дійсно, дружина про все знала. Вона збирала валізи.

«Ти куди?» – перше, що спитав у неї я.

«Як куди? У Київ!» – ти ж мене програв у карти.

«Про розлучення не турбуйся, – додав Олександр. – Я все влаштую, все оплачу. Спасибі тобі за дружину»

Вони  поїхали. А я залишився один. Згодом із горя пропив квартиру, яку подарували мені батьки. Якби не  їхній будиночок у селі, то взагалі б без даху над головою залишився. На щастя, мама допомогла подолати мені залежність…. Мене вилікували я більше не граю, не пиячу. От тільки за Люсею досі дуже шкода. Новини про неї дізнаюся від Павла. Вона з Сашею так і живе разом,  навіть мають вже спільну доньку. Новий чоловік її дуже шанує, купує їй усе, що вона забажає… не так, як я… Я знаю, що ніколи раніше вони знайомі не були, не бачилися, тому аж не віриться, як вона так легко поїхала з першим зустрічним. Що він тоді їй сказав? Тішить тільки одне, що Люся щаслива і життя в неї склалося добре. Я ж більше не одружився і не хочу, бо й далі люблю свою колишню • Повний текст читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост