Росіяни своїх здають: що кажуть окупанти після трьох тижнів війни проти України
Бойовий дух багатьох окупантів, які напали на Україну за вказівкою військової верхівки РФ, зломлений. Вони все частіше відмовляються йти в бій, скаржаться на брак їжі і на своїх командирів. Що думають про війну російські солдати через три тижні після повномасштабного нападу на Україну – в матеріалі РБК-Україна.
“Легка прогулянка” росіян в Україні не задалася. За останні два тижні окупантам не вдалося просунутися далі тих рубежів, які вони зайняли в перші дні після вторгнення.
З кожним днем путінська армія тільки збільшує статистику загиблих і полонених в Україні. За офіційними даними, вбито близько 15 тисяч кремлівських солдатів, приблизно 600 чоловік особового складу потрапило в полон. В реальності ці цифри можуть бути ще більшими.
Наші правоохоронці та спецслужби регулярно публікують перехоплення дзвінків окупантів своїм рідним, відео їхніх допитів та зізнань. І багато хто з них вже не раді, що вторглися в Україну.
Путін = брехня
Президент РФ Володимир Путін вже неодноразово заявляв, що військовослужбовці строкової служби нібито не беруть участь у “спецоперації” Кремля. Тим часом українські Збройні сили взяли в полон не одного російського строковика.
Оскільки “їх там немає”, кремлівські командири навіть не позначають розташування їхніх дивізій в Україні на картах. Як наслідок, на окупантів, які перебували під Сумами, свої же скинули бомби, скаржиться в перехопленій розмові один із солдатів. Щоби приховувати участь строковиків у війні, їх масово агітують підписувати контракти на службу, каже він.
Частина із захоплених строковиків виступили минулого тижня на прес-конференції в Києві. “З нашого боку дуже багато втрат – техніки, сержантів, офіцерів, солдатів. І ми хочемо зупинити це… Тут гинуть люди, тут гинуть діти, люди похилого віку – просто ні за що, через якогось брехуна Путіна, який сказав на весь світ, що тут немає строковиків. Але ось ми тут сидимо – п’ять людей, строковиків, які просто хочуть повернутися додому”, – сказав один із захоплених окупантів.
Другий з них уточнив, що тільки в його батальйоні було понад 150 строковиків. За його словами, деякі з солдатів змогли відкупитися від участі у війні і залишитися в РФ, давши хабар командуванню.
Всі строковики під час конференції запевняли, що не знали, куди їх ведуть. Мовляв, їм обіцяли, що це тільки навчання. “Нам до останнього повторювали, що це будуть просто навчання на території Росії, в полях. Але в результаті нас обдурили”, – говорить один з солдатів. У ніч з 23 на 24 лютого їм сказали, що вони вже в Україні.
І, можливо, в цьому є якась частка правди: до строковиків чи рядових солдатів інформацію про підготовку нападу на нашу країну могли не доносити.
“Але ми як офіцери розуміли, що це не просто так і знали, що готується удар по Україні”, – заявив на іншій прес-конференції начальник зв’язку Ігор Руденко, який з окупацією Криму перейшов на службу в армію РФ.
До нападу на Україну російських військових почали готувати ще з січня, заявив Руденко. Це було помітно по тому, що в їхній військовій частині комісія постійно влаштовувала перевірки техніки, проводилися марші, одягали особовий склад, комплектували бронежилетами, касками і озброєнням. Але фарбу, щоби нанести на техніку букву “Z”, військовослужбовцям довелося купувати за свій рахунок.
Солдати путінської армії розуміють, що вони вбивають і бомблять мирних українців. Військове керівництво буквально замилює їхні мізки пропагандою і брехнею, щоби обґрунтовувати атаку на цивільне населення: нібито на багатьох поверхах будинків базуються українські кулеметниками, гранатометниками, снайпери, а на дахах – протитанкова зброя, потужні ракетні установки і Джавеліни.
“Ми е*шимо висотки і по*й, що там мирні жителі… Путін дав їм час с’ *тися, а вони не с’*ались”, – каже один з окупантів.
Деморалізація складу
З перехоплень дзвінків і зізнань росіян випливає, що бойовий дух, принаймні дуже багатьох солдатів, зломлений. По-перше, тому що вони, як і весь військово-політичний режим РФ, недооцінювали силу української армії.
“Отримали п*дюлів від України – сховалися, ще раз отримали – знову сховалися, нічого не робимо – ховаємося. Під*аси є*ані кажуть: все взяли, все взяли. А нас тут є*уть постійно. Я за*ався вже бинтувати і кінцівки вантажити. 200-х-море, море, море, просто море. У нас вже МАЗів немає… а кадирівці відступили і все”, – розповів по телефону один із кремлівських солдатів, який атакував Маріуполь.
Завдання – відступити “з мінімальними втратами”, говорить ще один російський солдат в телефонній розмові. Від його бригади залишилися тільки “залишки”, а 70% їхньої техніки вже знищено.
У ще одній перехопленій розмові російський солдат-строковик розповідає своїй матері, що в Україну вони в’їхали “без проблем, а от виїхати не можуть”. Їм прийшов наказ висуватися на Суми, але з міста, за його словами, ще жодна їхня колона не приїжджала цілою.
“Якщо все добре вийде, я хотів би скласти зброю – щоби не їхати через Суми”, – плачучи, зізнається солдат кремлівської армії.
За даними ГУР Міноборони України, кількість окупантів, що відмовляються від подальшої участі у війні, тільки зростає. Командири залякують їх кримінальною відповідальністю і репресіями проти родичів. Деякі солдати навіть вирішують калічити себе або прострілювати ноги, щоби потрапити в госпіталь і не йти в бій.
“Люди, які відмовлялися, вже отримали по 8 років терміну … Я тобі по секрету скажу: ми хотіли патронами 7.62, українськими, коротше, один-одному ноги попрострілювати і повернутися в госпіталь в Будьонновськ… Так пацани робили” – ділиться в розмові з матір’ю один із окупантів, який був у боях в Миколаївській області.
А є й такі, які просять своїх матерів звернутися до шаманів чи ворожок, щоби вони змогли живими вибратися з України. Мати окупанта, який воює під Харковом, радить синові обмотатися георгіївською стрічкою. На що він відповів: обмотався нею повністю, але без обряду ніяк.
“Вони з кожним днем все точніше і точніше б’ють. Я боюся, сьогодні вночі або завтра вони тут в окопи залітати будуть. Нас тут поставили в посадках, просто стояти і терпіти, чекати, коли вони відступлять. А вони не збираються відступати… вони нас просто закидають… обмотався георгіївськими стрічками”, – сказав російський солдат.
Паралельно частина окупантів почали масове мародерство в українських містах. Через бажання знайти “легку наживу” вони стають некерованими для свого командування. Між деякими загонами зріють бунти. Їхні командири збирають підписи своїх підлеглих з відмовою рухатися далі.
“Ми всі прив’язані до 40-го загону. Вони такі, що мародерствують, грабують, телефони відбирають у громадян. Тут ми тихо-мирно сидимо. А їм красти нічого і вони хочуть далі їхати”, – говорить один із російських загарбників у розмові зі своєю матір’ю.
Хаос і проблиски прозріння
Організація “спецоперації” Кремля, зі слів окупантів, сильно м’яко кажучи, кульгає. Є постійні випадки, коли російське командування пиячить чи кидає своїх солдатів.
“Це кончена організація: всі бухі, сині і всім по*уй, що всіх нас зараз раз*шуть тут на*й … Командир полку синій. Всі сині”, – скаржиться один із російських солдатів у розмові зі своєю “заєю”. Окупант також каже, що в його полці занадто багато полонених, з 60 танків залишилося 18, і він звинувачує в цьому командира. Хоча цьому командиру, до речі, за щось вручили звання полковника і героя РФ. У відповідь “зая” радить йому “здаватися в полон”.
“Самі-себе поху*ли…. Ми ж як зайці бігаємо по мінному полю. Спимо в окопах… у мене думки звільнитися. Організація п****ц. В основному втрати через своїх же. Самі себе атакують”, – розповів один із окупантів у перехопленій розмові. За його словами, кремлівські солдати стріляють один в одного, щоб потрапити в лікарню. Його дружина радить йому вчинити так само або просто зламати собі ногу, щоби не йти воювати.
Крім того, окупанти все частіше скаржаться на брак їжі і води. Сухпайки, які їм роздали перед вторгненням в нашу країну, доводиться вже ділити на двох. Частина їжі, яку видали, виявляється давно простроченою.
“Все проклинаємо тут … їжі немає, води немає. Залишився один на двох сухпайок. Більше нічого немає… ми не бачимо сенсу знаходження тут: провіанту у нас немає, боєприпасів у нас немає, солярки у нас немає на техніку… вже ніхто не сподівається тут ні на які переговори”, – зізнається в перехопленій розмові солдат своїй дружині в РФ.
На чергових плівках, перехоплених спецслужбою, російський окупант каже батькам, що керівництво кинуло їх і відступило. У них залишилася тільки вода, але і її вони дістали самі. Медичної допомоги їм не надають.
“Можеш навіть не підходити! Ти ходиш – так що йди бери автомат і йди далі в бій”, – скаржиться солдат армії, якій “аналоговнет”.
Є й такі випадки, коли родичам російських солдатів відправляють документи про те, що їхні діти чи чоловік нібито в службовому відрядженні на території Росії. Їх запевняють, що солдати забезпечені всім постачанням.
“А… тобто одна консерва капусти сраної, без м’яса, тушкованої якоїсь… на чотирьох, 150 грам на обід… Це вважається, ми забезпечені постачанням?” – обурюється в телефонній розмові зі своєю дружиною окупант.
Після всього скоєного і побаченого в Україні російські солдати, здається, починають щось підозрювати. Принаймні нікому з тих, хто потрапив у полон до наших ЗСУ або чиї розмови вдалося перехопити СБУ, ще не зустрічалися тут “нацисти”, “фашисти” чи “бандерівці”.
“Якби тут були нацисти, мене б, азіата, тут загризли…” – сказав спійманий кремлівський строковик у телефонній розмові. Він попросив своїх знайомих влаштовувати в Росії бунти.
І він далеко не єдиний з полонених, хто просить своїх співгромадян “виходити на вулиці” і “розгорнути зброю в інший бік”. Кримчанин Ігор Руденко, який служив в армії РФ, назвав своїх товаришів по службі “фашистами”.
“Люди ховаються в страху, в холоді, без їжі в бомбосховищах, в підвалах. Гинуть діти. Це гірше ніж у 1941 році. Навіть Гітлер собі такого не дозволяв”, – заявив російський солдат.
