«Джокер б’є туза». Як Зеленський став головним опозиціонером у росії
В історії, міфології, книгах чи фільмах вдосталь прикладів, коли, здавалося б, слабкий герой, але долає у битві свого потужного суперника: Одіссей та велетень Поліфем; Остап Бендер у нерівному бою проти радянської системи; бог Локі, який глузував з могутнього Одіна.
Дуже ймовірно, що у війні двох держав, де лідерами є президент України Володимир Зеленський та російський диктатор Володимир Путін, переможе ерудована, хоч не така велика і сильна країна.
Так схильний вважати міжнародний оглядач НВ Іван Яковина.
В ефірі Радіо НВ він проаналізував два різні типи політиків, а отже, й різні тактики ведення війни; чому почалася конкуренція між Путіним та Зеленським і коли президент України став головним опозиціонером у Росії; як минуле коміка та студія Квартал 95 можуть знищити диктатора.
• Набагато більше інформації, коротких новин, відео, мемів, жартів у Telegram https://t.me/zakarpatpost
Два типи політиків
Коли Зеленський лише оголосив про намір стати президентом, я майже відразу наголошував, що він переможе. Проте я не дивився 95 Квартал, фільми за участю Зеленського і не надто переймався тим, чим він займався до того, як пішов у політику.
Але ще тоді Зеленський мені видавався сучаснішим, ніж майже всі українські політики, котрі частково застаріли з його появою. Зеленський має інший стиль: він не радянський і навіть не пострадянський, а космополітичний.
22 лютого 2019 року. Зеленський ще не переміг на президентських виборах, але вже заявив про свою участь у них / Фото: REUTERS/Valentyn Ogirenko
Пострадянські політики — це зазвичай такі політичні зубри, важкоатлети з квадратними обличчями. Вони такі небожителі, які все знають, уміють, люблять робити жорсткі безкомпромісні заяви. У них завжди дуже серйозні деякі ідеологічні обґрунтування своєї правоти.
Пострадянські політики люблять просувати якісь скрепи, якусь духовність, деякі історичні максими ними рухають. Вони часто вдаються до національної пам’яті як джерела своєї легітимності. Але це все для людей. Самі вони, звісно, люблять паритися в лазнях з жінками зі зниженою соціальною відповідальністю або відпочивають десь на Майамі та на Мальдівах.
Гадаю, всі знають цих постсовкових політиків, запакованих у супердорогі італійські костюми. Епоха такого роду публіки, як на мене, закінчується.
Путін на концерті, присвяченому восьмій річниці референдуму в Криму, одягнений у дуте пальто від люксового італійського бренду Loro Piana, яке, згідно з даними соратників Навального, коштує майже півтора мільйона рублів. 18 березня 2022 року / Фото: RIA Novosti Host Photo Agency/Alexander Vilf via REUTERS
І ось Зеленський в Україні став однією з перших людиною нової якості. Він менеджер, дуже простий та лояльний до своїх виборців, він не вимагає від них щоденного духовного подвигу та кришталевої моральної чистоти. Загалом він каже: «Я вас розумію, що ви не є ідеальними людьми. Я теж неідеальна людина. Загалом давайте якось із цим працювати».
При цьому Зеленський ще менш піднесений і, можна сказати, з погляду решти політиків, абсолютно бездуховний, тому що він гуморист, жартівник, актор, хитрун і джокер. Та при цьому він той джокер, який б’є туза, як ми вже переконалися.
Це такий собі Одіссей, який перетнувся з величезним, могутнім велетнем Поліфемом і переміг його завдяки хитрощам, а не за рахунок сили. Це скандинавський бог Локі, який глузує з могутнього Одіна. Це такий собі Остап Бендер, який пішов у нерівний бій проти всієї радянської системи та здолав її. Це Ходжа Насреддін проти всемогутнього падишаха. Це частково, мабуть, Давид проти Голіафа, хоча там більше про силу, а не про хитрість.
Загалом люди такого роду перемагають не за рахунок якоїсь неймовірної сили, але вони завжди вступають у поєдинок із нелюдською силою. І дуже часто її перемагають, але не за рахунок своїх м’язів, не в лобовому зіткненні, а завдяки спритності, хитрості, рухливості інтелектуальній, фізичній, емоційній.
До речі, не завжди ці люди є добрими. Локі — поганий, Бендер так взагалі карний злочинець, Одіссей безліч люду знищив. Це не обов’язково добрі персонажі, вони просто інші, вони мають інший спосіб дії, роботи. Їхня інтелектуальна, моральна, емоційна, а часом фізична рухливість, спритність надають їм деякі переваги перед цими скелеподібними опонентами.
Зовні такий хитрун може видаватися іронічним або навіть безглуздим, але в цьому подекуди його сила.
Я хочу згадати Бориса Джонсона, британського прем’єра, який насправді перед виходом на сцену або в телеефір спеціально робить собі кудлату зачіску, щоб видаватися таким увальнем сільським, непоказним, незрозумілим. При цьому він людина блискучого розуму. Джонсон всіх своїх супротивників перемагає за рахунок хитромудрих схем, інтелекту у нього вдосталь.
Борис Джонсон / Фото: REUTERSHenry NichollsPool
Загалом: такі люди часто-густо виглядають дивакувато, безглуздо, їхня сила не в м’язах, не у фізичній силі. Я сказав би, що сила таких людей в умінні використовувати енергію їхніх опонентів, противників у своїх інтересах.
Що зараз відбувається на полі бою?
Армія Путіна — це такий величезний бойовий носоріг, закутий у залізо. Вона помчала на цього щуплого нещасного Зеленського, який стояв з купкою своїх прихильників, сподівалися за два дні взяти Київ. Зеленський відійшов ніби вбік, а за ним була залізобетонна стіна київських укріплень. Цей носоріг розбив собі голову об цю бетонну стіну українських міст і зараз відступає.
Причому Зеленський не якийсь там великий воєнний стратег. Він змінив перебіг війни, нав’язав російським військам свій перебіг оперативної діяльності на полі бою. Він змусив російські війська намагатися брати міста, у них цього не вийшло і в результаті вони були відшмагані по заслугах. Тепер у Кремлі паніка, почалися чистки, заґратовують генералів, влаштовують підступи один одному всілякі начальники — цілковитий хаос. Уся російська армія значною мірою дезорієнтована, вони вже вдруге по ходу війни змінюють свої стратегічні й тактичні плани. Армія зазнає великих втрат: навіть за офіційними російськими цифрами більше, ніж зазнали в Афганістані чи Чечні. Але при цьому армія, мов збожеволілий після осліплення велетень Поліфем, нищить все довкола, трощить, знищує житлові будинки та людей.
До речі, я зрозумів, як мені видається, чому для нападу на Україну було обрано дату 24 лютого. Путін не вважає Україну чимось окремим від Росії. Він вважає, що українська армія — це спадкоємиця старої радянської армії. У тій армії був жарт: якщо нападати на Радянський Союз, то це треба робити 24 лютого, бо всі солдати та офіцери перебуватимуть у пекельному бодуні і підійнятися не можуть — 23 лютого дуже дружно та гучно відзначали так званий день радянської армії. Я гадаю, що Путін так і вважав.Читайте також: «Ми не празднували». Реакція українців на радянсько-російське свято захисника Вітчизни
Путін не може навіть уявити, що цього дня як свята для України не існує. Тобто навіть у таких дрібницях прослизає зневажливе ставлення до України, відмова України з боку Путіна в ідентичності.
Зеленському зараз треба вигравати війну на полі бою. Українська армія використовує шалену надлюдську силу, самовпевненість, енергію, міць свого опонента, щоб цього ж опонента і покарати, застосувати його власний розбіг проти нього самого. Тобто використовує партизанську тактику, яка англійською називається hit and run. Часто-густо робить так, що противник своєю ж артилерією, авіацією б’є по своїх військах. Нещодавно біля Харкова російська авіація дуже круто відбомбилася по російській армії.
Український стиль війни мене особисто іноді просто вражає. Абсолютно незрівнянний епізод відзначив журнал The Economist. Російські військові фактично не мають системи сучасного зв’язку, яка дозволяла б їм нормально координувати свої дії на полі бою. Українці запросто прослуховують радіоефір супротивника, глушать його переговори. Як глушать? Включно з переговорами російських військових музику в стилі heavy metal прямо під час бою! Це настільки круто, що я навіть не одразу повірив у цю новину.
Українці набагато краще координують свої дії, більш ефективно завдають ударів по військах, що наступають на Маріуполь. Тобто, незважаючи на гігантську чисельну перевагу, росіяни ніяк не можуть взяти Маріуполь багато в чому через те, що там замість команд з боку начальства в раціях звучить heavy metal
Також росія не може зробити єдиний фронт наступу — бракує сил та коштів. Вони наступають «черв’яками» вздовж доріг, які дуже легко атакуються із засідки. При цьому ця партизанська тактика лише початок. За місяць потеплішає і партизани зможуть жити цілком спокійно десь у наметі у лісі, що розширить географію їхніх дій. А дерева і кущі стануть зеленими — з’явиться гігантська кількість укриттів. Партизанщина розквітне із новою небаченою силою. Гадаю, через це зараз росіяни намагаються відступати з півночі.
Як Зеленський став головним російським опозиціонером?
Володимир Зеленський / Фото: Ukrainian Presidential Press ServiceHandout via REUTERS
Тут я переходжу, напевно, до головного — політична, психологічна сфера бойових дій, де не стріляють із гармат, кулеметів, але вона не менш важлива, а може, навіть важливіша й цікавіша.
Необхідно поринути у психологію російського лідера та Кремля. Путін, як і будь-який диктатор, просто вимагає і жадає від свого народу не просто поваги, але справжньої любові. Любов його цікавить у всіх проявах. Путін хоче бути гарним зовні, привабливим. Для того щоб усім подобатися, він, як на мене, зловживає гіалуроновою кислотою, філерами для обличчя, ботоксом, а також тією обставиною, що завжди десь з’являється з голим торсом.
Путін у відпустці. Серпень 2017 року / Фото: AFP
Він хоче, щоб народ і, мабуть, увесь світ сприймали його молодим, підтягнутим, здоровим, сильним. Але головна його вимога до народу — бути єдиним. Російська політична система унеможливлює появу і навіть існування будь-якої людини, яка б стала популярнішою, ніж Путін. Усередині Росії Путін справді знищив, заґратував усю опозицію, всіх людей, хто міг би йому бодай якось вчиняти спротив. Нікого не залишилося — російських лібералів, опозиціонерів уже давно немає, це вимерлий вид.
Але у 2019 році на виборах президента України переміг Зеленський. В Україні розпочалася внутрішня політична боротьба і ніхто не помітив, що Зеленський тим часом дуже швидко став одним із головних політиків у російському інформаційному полі. Усі телевізійні шоу у Росії були заповнені саме українською політикою.
Хоча Зеленського в телевізійному ефірі РФ постійно принизливо обзивають, проклинають, росіяни все одно бачать його доволі цікавим, а головне — живим на тлі всіх цих зомбі із російської ради безпеки, державної думи, ради федерації та на тлі самого Путіна.
Путін у якийсь момент починає відчувати щось не те. ФСБ пошкодувала диктатора, сказавши, що Зеленський живе без слави, хоча до цього моменту він уже ледь не став причиною імпічменту Дональда Трампа, тому слави було хоч відбавляй. Але найжахливіше для Путіна те, що Зеленський — молодий, підтягнутий, фізично привабливий, діловий, веселий, енергійний, популярний і далі за списком.
Путін, який звик себе відчувати таким, розуміє, що на тлі українця він починає виглядати як жалюгідна, стара, слабка руїна. Це його роздратовує. Образи на адресу Зеленського з екранів телебачення РФ починають виливатися вже нескінченним потоком, але народ росії все одно досить доброзичливо ставився до Зеленського.
А днями Зеленський зробив дуже сильний випад проти Путіна. Фактично він прийняв ту роль, яку нав’язували у Москві, але від якої він відмовлявся. Коли розпочалася війна, йому це довелося зробити: Зеленський став головним російським опозиціонером.
Зеленський кинув виклик Путіну
Президент України дав велике інтерв’ю декільком російським журналістам, де російською мовою говорив про війну.
Зеленський кинув виклик Путіну на території Путіна, а саме у внутрішньополітичній сфері російської федерації. Тому що президент розмірковував не тільки про Україну, а й про РФ, росіян, про те, яке майбутнє чекає на росію в тому випадку, якщо війна не припиниться, і що буде з ними, якщо війна таки буде закінчена.Читайте також: Що злякало Кремль. Зеленський дав резонансне інтерв’ю росЗМІ, у Росії його спробували заборонити — але домоглися протилежного
Найважливіша частина інтерв’ю Зеленського, на мою думку, була тоді, коли він розповів російським журналістам про вбитих російських солдатів, офіцерів, що Путін не хоче забирати тіла військовослужбовців назад до росії. Зеленський про це говорив здивовано, розсіяно. Було очевидно, що йому навіть шкода вбитих ворогів, що, на відміну від Путіна, у нього вистачає емпатії і на своїх, і навіть на тих, що кинуті в полі та згнивають. Це, звісно, сильніше за будь-які пропагандистські штампи.
Лишень одним інтерв’ю, яке в росії переглянули мільйони, Зеленський знизив підтримку війни в російському суспільстві і розхитав підтримку самого Путіна.
А в очах Путіна Зеленський знову стає його суперником, альтернативою. Путін бачить, як увесь світ захоплюється українським президентом: його кличуть виступати до парламентів різних країн, кожне його слово ловлять іноземні ЗМІ, що реально надихає багатьох людей. Путін тривалий час вважав себе найбільшим лідером планети Земля; людиною, якій, як він сам казав, після смерті Ганді взагалі і поговорити нема з ким. І зараз він бачить те, що відбувається із Зеленським, і згоряє від чорних заздрощів. У Путіна таке відчуття, що Зеленський поцупив його життя.
Сам же Путін сидить десь у глибокому бункері, всіма ненависний, усіма зневажений. Він навіть своїх найвірніших підданих садить на відстані 20 метрів від себе, щоб ті не могли до нього дострибнути та придушити.
Ключ до перемоги
Вважаю, Зеленський зараз міг би навіть посилити відчуття самотності та розпачу Путіна. Як на мене, це могло б стати ключем до перемоги у цій війні.
Поясню. Виграти у Росії у прямому військовому зіткненні (армія на армію) можна, але зробити це дуже важко. Останні 20 років Росія всі свої фінанси та чималі сили вкладала саме у військову сферу. Багато вкрали, але багато все одно було збудовано. Путін клепав зброю, готував росгвардію, створював цілі корпорації найманців, «вагнерівців», виготовляв Кинджали, Посейдони, ракети, танки тощо. У результаті Росія отримала справді величезну і до зубів озброєну армію. Наразі ця армія у повному складі вчинила напад на Україну.
Ціною неймовірних жертв та зусиль цю армію вдалося зупинити. Однак перемогти цю гігантську машину смерті, на мій погляд, можна більшою хитрістю, ніж сутичкою лоб у лоб.
Маріуполь. 30 березня 2022 року / Фото: REUTERS/Alexander Ermochenko
Хитрість має бути військовою. Ми бачимо, що в таких сутичках українська армія якраз перемагає. Але це ще не все. Потрібна політична, дипломатична, психологічна хитрість.
Тут дуже корисною може бути ця вже трохи призабута іпостась Зеленського — жартівника, джокера, вигадника, хитруна. Використовуючи ці навички, він може виставити Путіна смішним, неповоротким, жадібним, дурним, чванливим. Але найголовніше завдання полягає в тім, щоб виставити Путіна слабким, кумедним, нікчемним та марним.
Тільки таким чином у росії можна відокремити народ від еліти та царя, створивши між ними стіну відчуження. Кількість трун та поховань на російський народ ніяк не вплине — вони звикли. А вплинути може почуття того, що всі ці труни, похоронки — абсолютно даремні, що цар нічого не може домогтися, що має якісь кумедно-дурноваті ідеї, які неможливо реалізувати.
Зеленського у росії слухають і чують. Як на мене, він міг би вплинути на громадську думку там. Нехай це не сприймається як порада. Це моя особиста думка.
Він може донести росіянам ці зрозумілі, чіткі, очевидні для всіх речі: що війна — це погано, що не можна вбивати, що треба припиняти війну негайно. Що захоплювати чужу землю (навіть якщо цього дуже хочеться твоєму очільнику) не можна, це злочин.
Рано чи пізно, я впевнений, це дійде до більшості росіян, які зараз страшенно зазомбовані. Перша чеченська війна теж починалася ура-патріотизмом, але їм таки дійшло. Важливо, щоб ці прості максимуми дійшли людей якнайшвидше.
Можна боротися проти російської пропаганди, впливати на наратив усередині Росії та змінювати політичну розстановку сил усередині РФ, навіть перебуваючи за кордоном.
На полі бою перемогти дуже важко, а неабиякі хитрі речі, ходи, робота з аудиторією, з великими масами людей, уміння насмішити, змусити розплакатися — все це, підозрюю, фахівці Кварталу вміють робити дуже вдало. Цим треба й скористатися.
