Як Петро Конашевич-Сагайдачний разом з поляками брав москву. ВІДЕО
Наша сьогоднішня розмова про геніального полководця Петра Конашевича-Сагайдачного, який прожив коротке, але героїчне і яскраве життя, любив жінок і феєрично брав москву.
Цікаві факти з життя
Хоч гетьмана Сагайдачного малюють літнім чоловіком з сивою бородою, усе це – лише уява митців. Насправді він прожив усього 40 років і посивіти не встиг. Жив він у 1582-1622 роках. Так принаймні вважається. Але справжня дата народження точно не відома, її письмово ніде не засвідчено.
Відомо, що народився наш Петро в Західній Україні, у Кульчицях, нині це Самбірський район Львівщини, родина була православною. Вчився у Острозькій академії – центрі тогочасного інтелектуального й духовного життя. Був людиною неймовірно освіченою і мудрою. За сприяння Сагайдачного було відновлено православну ієрархію у Речі Посполитій. Підтримував Київське братство та школу при ньому, яка згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію.
Військовому мистецтву Сагайдачний навчався у Самійла Кішки. До початку своєї успішної військової кар’єри, Петро Сагайдачний займався у сучасному значенні слова журналістикою і підробляв репетиторством.
Відтак пішов на службу до війська Запорізького і вже все своє життя пов’язав із козаками. Там же отримав прізвисько Сагайдачний за своє вміння стріляти з лука. Тобто справжнім прізвищем гетьмана було КонашЕвич.
Дружиною Петра була шляхтичка Анастасія Повченська. У них був син ЛУкаш, але він помер молодим.
У 1616 році під час морського походу на Кафу (сучасну Феодосію) в Криму Сагайдачному вперше довірили гетьманську булаву.
Загалом гетьман був блискучим полководцем, політичним діячем, полковником, кошовим отаманом Запорозької Січі, одним із засновників козацького флоту.
У Хотинській битві Петро Сагайдачний стояв на чолі майже 43 тисяч козаків, допомігши 35-тисячній армії поляків і литвинів. Тоді гетьман зазнав поранення, але навалу супротивників зупинив. Якби не козацьке військо, нині Європа могла бути зовсім іншою. Майбутній король Речі Посполитої Владислав IV Ваза, представник одного з найповажніших на той час монарших дворів Центральної Європи, вручив коштовний подарунок українському гетьману. Золотий меч символізував визнання високого становища Сагайдачного та очолюваного ним Війська Запорізького, а також звитягу українського козацтва у Хотинській битві.
Якуб Собеський, сучасник Сагайдачного стверджував, що гетьман дуже винахідливий, наздавав його чоловіком великого духу і переконував, що куди б Петро не йшов, із кожного походу повертався вкритим славою. Додавав, що Сагайдачний любив небезпеку, у битві був першим, не пив багато алкоголю, але невгамовно служив Венері, тобто любив жінок у всіх значеннях слова. І саме це прискорило його смерть. Помер гетьман після важкого поранення отруєною татарською стрілою. Церква визнала Сагайдачного святим і на сьогодні він є єдиним у християнстві святим гетьманом. Наразі є лише наукові припущення, де похований Петро Сагайдачний. Ймовірно, на території Києво-Могилянської академії, де йому встановлено пам’ятник. Але історики не знають, де саме: у склепі чи у труні. Тобто, місце поховання поки що не локалізоване.
Похід на Москву
Восени 1618 року – до Москви підійшло Військо Запорізьке на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним. На момент походу гетьману було 36 років. Молодий, майже як наш Залужний, якому теж випало на долю боротися з московитами, які на нас напали.
А тоді разом з поляками Сагайдачний вирушив на москву. І тоді, як і тепер, московити брали козаків хитрістю, апелювали на православній вірі, аби розчулити гетьмана. Коли козаки підійшли до острога, щоб його штурмувати, на зустріч вийшла хресна хода. Священики московської церкви з хоругвами пішли назустріч війську. Були заклики такого характеру, що ми православні, єдині, готові видати усі дари, які везуть до Туреччини, тільки не беріть острог. І тут Сагайдачний погодився на те, що немає сенсу брати острог, щоб постраждало православне населення. Він відбувся тим, що забрав послів і те, що вони везли, припинив штурм і пішов далі до Москви. Попри всі спроби зупинити військо Запорізьке, не дати йому з’єднатися з бійцями польського королевича Владислава, все ж таки козаки дійшли, з’єдналися з Владиславом, взяли Москву в облогу.
Але… знову підступність московитів зіграла свою роль. У ніч на 1 жовтня за старим стилем, це була Покрова, розпочався вирішальний штурм. Але раптом, як наголошується у тогочасних свідченнях, Сагайдачний дає відбій. Що трапилося? Виявляється, несподівано для атакуючих козаків з лав захисників під церковні дзвони викидається вже перевірений і припасений на крайній випадок козир, найбільш дієвий елемент гібридної війни – «чого воюєте проти єдиновірних православних?» – і дзвонять дзвони православних церков. Під впливом цього всього козаки дають відбій.
Зараз теж дехто намагається зіграти на почуттях віруючих. Але піддаватися на провокації не можна, бо кіріл, як і путін, прагнуть знищити Україну. Тож маємо пам’ятати минуле свого народу, робити висновки і знати власну героїчну історію, адже український народ насправді має ким пишатися і наші козаки, як і бійці ЗСУ мали безцінний бойовий досвід. Настав час перемогти звіра і в нас є кому це зробити. А добивати його будуть уже свої, там, на болотах.
