Втеча з пекла: В Ужгороді пройшла презентація роману Тані П’янкової «Вік червоних мурах»
Про події Голодомору написано вже сотні і тисячі творів, проте далеко не всі з них набули читацької популярності. Роман П’янкової гостросюжетний, кінематографічний, сповнений внутрішніми інтригами, дуже динамічний, з несподіваним фіналом у дусі О’Генрі.
Не дивно, що його вже перекладають польською і німецькою. За такий глибокий твір справді не соромно перед нашими зарубіжними партнерами.
У романі три сюжетні лінії, уособлені трьома персонажами – двома жіночими і одним чоловічим. Авторка почергово звертається то до одного, до іншого героя, а у підсумку усі три лінії філігранно зв’язуються в один нерозривний вузол. Така троїста структура роману (її особливо любить Андрій Курков) нагадує калейдоскоп: три дзеркала утворюють призму, всередині якої – зображення кольорових скелець, що з кожним поворотом трубки складають у все нові і нові орнаменти. Події твору розгортаються у реальному селі Мачухи за 3 км від Полтави, де тоді вимерло половина мешканців. При цьому усі персонажі балансують на межі між психічною нормою і аномалією.
Свирид – один з організаторів голодомору в масштабах власного села. У диявольському механізмі він найдрібніше коліщатко, але зі своєю душевною травмою (відмова коханої жінки, яку він ціле життя прагне повернути), що і заводить його кінець-кінцем у цілковиту безвихідь.
Дуся – центральна фігура роману. День св. Євдокії припадає на 1 (14) березня, відома приказка «Яка Явдоха, таке і літо». Відповідно і героїня з цим іменем – символ весни, яка неодмінно настає всупереч усім зимовим поневірянням. Її історія – це суцільне ходіння по муках, які так любили зображати наші іконописці на образах Страшного Суду. Як писав Олекса Влизько:
І знов романтикою плине
в юнацькі очі синя мла,
мов репродукція з картини
середньовічного хохла
Правда, образ Дусі – більше епічний, ніж романтичний, у ньому багато від Марусі Богуславки, що рятує козаків з неволі.
Соломія Степанівна з Опішні – дружина номенклатурника, яка живе у своєму герметичному світі, але поступово прозріває і усвідомлює, чим займається її чоловік. Образ, безперечно, біблійний, що й підкреслюється самим іменем. Згадується, звісно, і М. Хвильовий з його «Санаторійною зоною» (героїня П’янкової саме лікується у санаторії після втрати дитини). Якби не самогубство Миколи Григоровича під враженням від того самого Голодомору, він сам міг би створити дуже подібний образ.
Голодомор зображений у романі як пік громадянської війни в Україні. Війну спровоковано Росією, головний комісар на селі принципово російськомовний, але він має силу підручних із місцевих людей, та й самі селяни в екстремальних умовах запекло конкурують між собою заради власного виживання. У селі розпадаються усі соціальні зв’язки, люди перетворюються на «червоних мурах». Перед читачем постійне питання: на якому рубежі скінчиться це руйнування цивілізації?
Роман – про те, як дві цілком чужі одна одній жінки, кожна зі своєю заплутаною родинною історією, допомагають одна одній. Це дозволяє одній з них разом з молодшим братом вирватися з голодного пекла, отримати шанс на життя. Твір про загадковість жіночої душі, в якій святі і чорти безперервно ганяють одні одних, де на перший план виходять то одні, то інші, проте ніхто з них так і не може перемогти остаточно. Доволі романтичний Свирид опиняється між цими двома полюсами і врешті-решт божеволіє. Насамкінець в його уяві голод перетворюється на щось персоніфіковане, Свирид розмовляє з ним.
Попри десятки інфернальних мікроісторій, якими сповнений твір, він завершується світлим фіналом. Якщо роман починається образами обважнілих від водянки ніг обох голодуючих героїнь, то останнє слово у романі – «Невагомість…», останній образ – героїня із щойно народженою донькою.
СЕРГІЙ ФЕДАКА, Закарпаття онлайн.Блоги
