Закарпатки плетуть маскувальні сітки для ЗСУ у холоді на бетоні
Відома закарпатська волонтерка Катерина Легерда повідомила ЗакарпатПост, що в Мукачеві жінки плетуть маскувальні сітки для ЗСУ при холоді, на бетоні.
“На бетонній підлозі, українські жінки героїчно плетуть захисні сітки у Волонтерський хаб “Венеція” Мукачево ! Їх міцний і надійний тил захищає наших воїнів на передовій, в самому пеклі війни
Дякуємо Владимир Горишняк за підтримку, порозуміння, адже цим людям багато не треба, вони мають своє служіння і не жаліються на умови…вони мовчки моляться, співають українські пісні, тим самим придушують свій біль за рідних синів, українців, які боронять українську землю. Українські жінки це незламний, нескорений, непереможний фронт! Слава Україні! “Ю – наголосила вона.
А ось що у соцмережі написав сам Володимир Горишняк
“РУКИ ЗАМЕРЗЛИ… НЕ СЛУХАЮТЬСЯ…”
Температура приміщення, в якому майстрині з Мукачева щодня плетуть маскувальні сітки та виготовляють окопні свічки для наших воїнів, не перевищує… 15 градусів за Цельсієм. Натомість влада міста про цей ганебний факт або не знає, або… не хоче знати
Дорогі друзі! Шановні учасники групи “МукачевоSOS”!
Вчора мені видалася унікальна нагода особисто побувати у “свята святих” Волонтерського хабу “Венеція”. Просторе приміщення на другому поверсі будівлі з вікон якої відкривається дивовижна панорама на річку Латориця, сьогодні перетворилося на багатофункціональний виробничий цех із виготовлення окопних свічок, в’язання теплих носків, а головне – плетіння маскувальних сіток для наших ЗСУ.
Їхні різновиди, а також обсяги вже готової продукції – вражають. Без перебільшення, сьогодні ця будівля стала своєрідним “серцем” нашого міста. Адже саме звідси, з “Венеції” на передову щотижня відправляються сотні квадратних метрів маскувальних сіток, виготовлених власноруч жіночками не лише з Мукачева, а й інших міста України. І напевно тільки їм відомо – скільки позитивної енергетики закладено під час плетіння цих маскувальних сіток кольору хакі, а також “кольорів” всіх періодів року – від зимової “білої люті” до “кікімори”, яка надійно вкриває голівоньки наших воїнів у літню пору року.
Між іншим, нашими друзями-волонтерами з Німеччини, вже завезено сюди сотні метрів червоної сітки, яка невдовзі перетворитися на маскувальну, а вже навесні буде на фронті вкрай актуальною. Ось тільки потайки чомусь дуже дуже хочеться вірити, що ще до наступної весни оговтіла русня буде вщент розбита, ми всі святкуватиме Перемогу і потреби у маскувальних сітках вже не буде. Але поки триває запекла війна, нашим жіночкам не залишається іншого вибору як у вкрай холодному приміщенні, де температура не досягає навіть 15 градусів за Цельсієм, з дня у день продовжувати “видавати на гора” метри маскувальних сіток. Навіть коли від холоду тут зрадницьки зводить пальці рук, а по шкірі пробігають “мурахи”…
Втім, наших героїнь невидимого, але такого важливого “фронту”, зігрівають саме материнська любов до наших “соколиків” та їхні молитви, чудодійну силу яких вони, стежкою за стежкою, вплітають у ті самі маскувальні сітки. Сітки, які для наших хлопців є і оберегом, і надійним покровом від ока ворожого.
Отже, як бачити, я зовсім не випадково назвав виробничий цех волонтерського хабу “Венеція” – справжнім СЕРЦЕМ НАШОГО МІСТА. Адже саме тут виготовляють продукцію, яка зрештою допомагає рятувати сотні і сотні наших воїнів – і від підступних пострілів орківських снайперів, і від тих самих дронів, які наче чорні ворони армії Zбоченців полюють над головами наших захисників…
Техніка плетіння маскувальних сіток – справжнє мистецтво, осягнути яке під силу далеко не кожному. Якщо чесно, як не намагався, але я так і не збагнув самої сутності самого процесу . Єдине тепер знаю точно: відчуття легкості, повірити, є оманливим. Натомість сама праця потребує не аби якого фізичного навантаження. Адже простояти у вистудженому приміщенні біля “станку” не одну годину з руками, простягнутим до гори – випробування не з легких.
Напевно, те саме можна сказати і про ще один напрямок в роботі виробничого цеху – виготовлення окопних свічок, яке у хабі “Венеція”, завдяки народним умільцям, так саме вже давно поставлено на “потік”. Назвати точну кількість свічок, яких тут було виготовлено і відправлено нашим хлопцям на передову, напевно, не здатен ніхто. Але точно відомо, що їх навіть не сотні – тисячі. Тому що попит на них – шалений.
Саме тому, якщо раптом Ви стали власником спорожнілих бляшанок від консерви – за жодних обставин, не викидайте їх у сміттєвий бак! Це стосується і згарків від свічок.. Тому, будь ласка, ніколи не лінуйтеся і не встидайтеся при першій ліпшій нагоді передати весь цей “скарб” до хабу “Венеція”. Тому що це тільки для вас – непотріб. Але тільки не для тих, хто виготовляє окопні свічки і повертає тим самим згаркам “друге життя”. І пам’ятайте: для наших воїнів, які вимушені годинами проводити час у вологих окопах та бліндажах – це такий бажаний і такий дорогоцінний вогник, що несе їм – світло, і тепло водночас. Тепло рідної домівки, тепло Батьківщини…
Спілкуючись з майстринями, абсолютно випадково довідався про один, м’яко кажучи, неприємний факт: за дев’ять місяців війни цей виробничий цех не відвідав жоден з чиновників нашої ратуші. А дарма… Адже всім їм – від мера до спеціаліста – ну точно б не завадило на власні очі побачити – за яких суворих умов тут вимушені працювати наші люди. Адже аби заощадити зайвий кіловат електроенергії, який мерія попри численні обіцянки так і не знайшла можливості відшкодувати власнику цієї будівлі, наші майстрині не можуть дозволити собі увімкнути ані обігрівач, ані закип’ятити зайву склянку чаю…
Ймовірно, цей прикрий факт суворої правди життя аж ніяк не вплітається у контекст цього посту. Але ж куди правду подіти?.. Тим більше, напевно, кожному з нас щиро хочеться, аби у наші чиновники, були годні потурбуватися – не словом, а ділом – про тих, хто своєю самовідданістю, якщо хочете самопожертвою, з дня у день наближає таку довгоочікувану всіма нами мить ПЕРЕМОГИ…
