Чому тариф на воду треба підвищувати
Чотири причини, чому держава мусить потурбуватися про водопостачання і де брати на це кошти?
Національний регулятор відмовився змінювати тариф на водопостачання та водовідведення в 2023 році, пише Економічна правда.
На перший погляд, гарна новина – не треба платити більше. Але радіти зарано. Небажання дивитися в очі реальності дорого коштуватиме усім українцям.
Держава мусить втрутитися, щоб убезпечити людей від найгірших сценаріїв розвитку подій.
Стійкість для перемоги
Ми ведемо тотальну війну. Важливий не лише фронт, але й міцний тил. Будь-яка слабкість відразу позначиться на здатності України чинити спротив і перемагати.
Досі українці були незламними. Витримали 14 масованих ракетних обстрілів енергооб’єктів, зберегли фінансову стабільність, налагодили нову логістику. Але ворог постійно вишукує слабкі місця, щоб ними скористатися. Одним з них може бути наша система водопостачання.
Стан українських водогонів ще до повномасштабної війни оцінювався як критичний – від 40 до 56% труб потребували заміни. Рівень зношеності систем централізованого водовідведення складав 42%.
Після російського вторгнення стало набагато гірше. В зоні бойових дій інфраструктура знищена і не підлягає відновленню. На територіях, звідки люди виїхали, катастрофічно впав рівень проплат за послуги.
А в приймаючих громадах, навпаки, зросло навантаження на інфраструктуру. Затрати водоканалів шалено збільшилися. Переважно через здорожчання палива, реагентів, ремонтних матеріалів. Тариф лишається незмінним. Рано чи пізно будемо мати з цим великі проблеми.
Держава мусить реагувати
В умовах турбулентності, постійних змін та перетворень, а особливо під час війни роль держави у модеруванні процесів є ключовою. Не можна все перекладати на громади, самоусуваючись від прийняття рішень.
Навпаки, держава мусить займати проактивну позицію, негайно реагувати на виклики, аби у воєнний час гарантувати людям безпеку у сфері водопостачання. Для водопровідної тривоги є, принаймні, чотири вагомі причини.
Перша причина – все менше українців мають доступ до чистої води. Ще весною 2022 року ЮНІСЕФ повідомляла про 4,6 млн людей, які страждають від вододефіциту.
Ворог свідомо ускладнює ситуацію. Він зруйнував дамбу Каховської ГЕС і через це щодня ми втрачаємо тисячі кубометрів. 70% українців п’ють воду з Дніпра, а зниження рівня води в Каховському водосховищі забирає у нас цей ресурс.
Потреба у воді є базовою для людини. Можна відмовити собі в одязі, їжі, розвагах, але у воді – ніяк. Це питання життя чи смерті.
Погіршення якості води, накопичення в ній токсинів – прямий шлях до масштабних епідемій. Особливо вони загрожують півдню, де слабка диверсифікація джерел водопостачання.
Друга причина полягає в тому, що вода – це стратегічний ресурс воєнного часу. З початку вторгнення росія завдала по Україні 5 тис ракетних та близько 3,5 тис авіаційних ударів.
Більшість з них спровокували пожежі, які гасили наші героїчні рятувальники. Для них вода – головна зброя проти вогню. Особливо у великих містах, де є ризик займання величезних площ з масштабними людськими жертвами.
Нестача води за таких умов означатиме свободу для вогняної стихії в небачених масштабах. А саме цього хоче ворог – щоб наші міста перетворилися на вогняні пастки.
На жаль, цьогоріч немає жодний гарантій, що інтенсивні обстріли припиняться. Отже, доступ рятувальників до води має бути стовідсотковим.
Третя причина – адресно компенсувати підвищення тарифу дешевше, ніж потім розгрібати наслідки техногенних катастроф. У платіжці цифра за водопостачання і водовідведення зросте максимум на 80 грн. Не на людину, а на сім’ю.
Попри колосальний бюджетний дефіцит, можна знайти можливості призначення субсидій саме тим, хто їх потребує. Пенсіонерам, людям з інвалідністю, ВПО, ветеранам, багатодітним родинам.
Так само як знаходять сьогодні кошти на індексацію пенсій або на грантові програми підтримки бізнесу. Про дотації водоканалам у вигляді покриття різниці тарифів треба забути.
Адже в такому випадку держава платитиме за всіх – і за багатих, і за бідних, а це набагато дорожче. Під час війни вона не може цього собі дозволити.
Четверта причина – політична доцільність. «Заморозка» тарифів в Україні традиційно вважається виграшною «фішкою» для влади, якою можна похизуватися перед виборцями.
На якомусь етапі нашої історії це дійсно працювало. Але не сьогодні. Раніше у водопровідних мереж ще був якийсь ресурс й можна було почекати з ремонтом чи модернізацією.
Наразі штучне стримування тарифу дасть зворотний результат у вигляді «ефекту доміно», коли водоканали посипляться один за одним. А потім потягнуть за собою і енергетиків, яким вимушено не зможуть сплачувати.
Містянам без води буде байдуже який тариф, адже послугу вони не отримають. І популярності владі це точно не додасть. Натомість тонкий таргет, спрямований на цільову аудиторію, піде в плюс і людям, які матимуть субсидії, і політикам, які завоюють їхню підтримку.
Для цього слід розробити дієвий механізм отримання та максимально спростити доступ окремих категорій споживачів до їх оформлення.
Сучасна тарифна політика
В грудні минулого року Уряд схвалив Водну стратегію України до 2050 року. Там чітко визначені цілі, яких треба досягти:
рівний доступ до якісної і безпечної води;
покращення якості води;
достатність водних ресурсів для водопостачання;
скорочення ризиків нестачі води;
інтегроване управління водними ресурсами.
Держава ставить перед собою амбітну мету — до 2030 року підключити 50% сільського та 100% міського населення до централізованого водопостачання.
Це потребує тектонічних зсувів в законодавчій теорії та правозастосовній практиці. І в першу чергу — в тарифній політиці. Пострадянські підходи, коли домінував популізм, час назавжди викинути в смітник.
А взяти на озброєння реалістичні європейські методи тарифного регулювання. В тому числі принцип стимулюючого тарифоутворення, щодо якого дискують вже багато років і який взяли на озброєння майже всі розвинуті країни. При цьому необхідно забезпечити прозорість на всіх етапах встановлення та застосування тарифу.
В парламенті вже пройшов перше читання євроінтеграційний законопроєкт №5322, який імплементує Регламент REMIT про доброчесність та прозорість на енергетичних ринках.
В ньому прописана ключова та незалежна роль регулятора, передбачається подання звітності до НКРЕКП в режимі онлайн, що оздоровить конкуренцію.
Аналогічний регламент потрібен і для водного ринку. Водоканали безпідставно звинувачують в маніпуляціях тарифами, хоча вони самі стають жертвами таких зловживань. Тому водний аналог REMIT вирішить цю проблему і дозволить проводити зважену тарифну політику.
Сьогодні держава потужно допомагає енергетиці і завдяки цьому ми пережили одну з найважчих зим в своїй історії. Але водопостачанню потрібна така сама увага, адже це критично важлива галузь для мільйонів українців.
Колись Френсіс Фукуяма написав, що «побудова сильної держави полягає у створенні нових урядових установ та зміцненні існуючих». В складний період, коли мільйонам людей потрібна допомога, а функціонування критичної інфраструктури набуває вирішального значення, роль центральної влади особливо важлива.
Саме Національний регулятор, як державна установа, має взяти на себе відповідальність за водопостачання. І тоді підприємства галузі отримають чітку перспективу, споживачі — якісні послуги, а суспільство — відповіді на виклики воєнного часу.
Лише разом подолаємо наслідки війни, відновимо доступ до чистої води, забезпечимо споживачам європейський рівень сервісу.
ДМИТРО НОВИЦЬКИЙ, президент асоціації «Укрводоканалекологія»
