6 грудня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Миколая Чудотворця
Сказання про життя особливо шанованих святих донесло до нас відомості про життя і працю цього угодника Божого.
Майбутній святий народився у лікійському місті Патарі наприкінці ІІІ століття. Батьки його були багатими й благочестивими, і за порадою його дядька, єпископа Патарського, присвятили сина на служіння Господу. В молоді роки Миколай був рукоположений на пресвітера і все своє життя віддав на служіння Богові та людям. Коли батьки померли, він роздав усе своє багатство убогим, стражденним та нещасним. Пам’ятаючи заповідь Божу, святий праведник робив добро таємно, не чекаючи винагороди за численні благодіяння.
Життя майбутнього святителя було сповнене чудесних подій. Так, під час подорожі до гробу Господнього, Миколай заспокоїв бурю на морі і воскресив одного матроса, який впав з корабельної щогли й розбився на смерть. Повернувшись з Єрусалима, він мав бажання віддалитися від світу та цілковито присвятити своє життя Богові, але під час молитви почув Голос, який сказав йому: «Миколаю! Це не та нива, на якій принесеш ти очікуваний Мною плід. Зверни життя своє до людей, щоб прославилося в тобі Ім’я Моє…» Почувши ці слова, угодник зрозумів, що йому призначене Господом не чернече життя і, полишивши думки про усамітнення, вирушив у Мири, головне місто Лікії, не знаючи, що чекає там на нього…
У Мирах в цей час обирали єпископа на місце щойно померлого Іоанна, і найстаршому з архіпастирів було видіння: йому з’явився «Муж світлий» і наказав вночі, перед ранішнім богослужінням, стати в дверях та дожидатися прихожан. «Перший, хто увійде», – сказав він, – «і є обранець Божий; і ім’я йому – Миколай». Єпископ розповів про це іншим архієреям, і коли вони зібралися до церкви, він став біля вхідних дверей храму. Першим, хто увійшов у церкву, був святий Миколай. «Як звати тебе?» – спитав його єпископ. «Миколай, раб твоєї святині», – смиренно відповів йому великий чудотворець. Тоді єпископ, взявши його за руку, поставив посеред інших єпископів, і, звертаючись до народу, що сходився до храму, гучним голосом сказав: «Прийміть, браття, свого пастиря! Сам Дух Святий помазав його і доручив йому управління вашими душами. Не людський вибір, але суд Божий настановив його…» Громада радісно дякувала Господу, а майбутній святитель, підкорившись волі Божій, смиренно прийняв високий сан архієпископа, хоча й вважав себе недостойним бути намісником святительської кафедри.
Ставши пастирем лікійської церкви, святий Миколай повністю присвятив себе пастві й невтомно піклувався про благо духовних дітей своїх. Однак невдовзі мирне управління святителя було порушене жорстокими гоніннями, що їх відкрив проти християн імператор Діоклетіан. Вони розпочалися в Никомидії, а звідти поширились на всю Римську імперію, досягли й лікійської області. Святий Миколай, не боячись гонителів, безстрашно проповідував віру Христову, за що разом з багатьма християнами був ув’язнений, де у темниці страждав від голоду й спраги, терпів усілякі скорботи.
З початку царювання імператора Костянтина гоніння припинилися, і Мир-Лікійський архієпископ, вийшовши з в’язниці, знов взяв управління над своєю паствою. У цей час нове лихо спіткало церкву: в ній почалися внутрішні чвари. Єресі і розколи взялися турбувати християн. В надрах самої церкви з’явилися неправдиві вчителі, на чолі яких став Александрійський священик Арій. Бажаючи відновити мир в церкві Христовій, імператор 325 року скликав у місті Нікеї єпископів з різних областей імперії для вирішення питань, що їх підняли відступники. Це був перший вселенський Собор, на якому були присутні 318 отців Церкви. Собор засудив аріанську єресь, також на ньому був складений Символ Віри до 8-го члена. На цьому соборі був присутнім й архієпископ Миколай, і під час гострої суперечки з Арієм, «не стерпівши богохульства, вдарив його по щоці…» Цей прикрий вчинок був справедливо засуджений усім собором єпископів. Святителя Миколая позбавили архієрейських знаків. Проте деякі з єпископів мали те ж саме чудне видіння, що було перед вибранням його в архієреї: вони «побачили з одного боку від святителя Ісуса Христа з євангелієм, а з другого – Матір Божу з омофором». Після цього відкриття святому Миколаю повернули архієрейські знаки і почали вшановувати його як угодника Божого.
Повернувшись у Мири, святий Миколай, як і раніше, продовжував керувати своєю паствою, здійснивши в цей час багато чудес. Свій земний вік він скінчив у глибокій старості, у 343 році, в Мирах, і був покладений у соборній церкві. З нетлінних мощів його точилося благовонне миро, від якого віруючі отримували зцілення. Згодом мощі були перенесенні в місто Бар (Італія), де вони спочивають і донині.
Церква прославляє святого Миколая чудотворця на одному рівні зі святими апостолами і святкує день його упокоєння за новим календарем 6 грудня, раніше це було 19 грудня, а 22 травня – день перенесення мощів у місто Бар.
Святий Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх, кожного він приймав з любов’ю, був для дітей – батьком, для нужденних – годувальником, для тих, хто плаче, – розрадником, для знедолених – заступником.
З-поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користувався особливою любов’ю нашого народу, який свято вірив, що він захищає усіх бідних і знедолених, боронить від стихійних лих, а найбільше – від води. Свято “зимового” Миколая завжди відзначали урочисто. Та найбільше його пошановували діти, яким батьки клали під подушки гостинці від святого – “Миколайці”. Одержати ж подарунок можна було, якщо не гнівити святого Миколая протягом року, пише cerkva.info
