Сьогодні Церква згадує подію зцілення сліпонародженого
“Дивні діла Господні і тайна діла Його” (Сир. 11, 4).
У 6-ту Неділю після Воскресіння Христового Свята Православна Церква згадує подію зцілення сліпонародженого. Святе Євангеліє розповідає нам, що Господь Ісус Христос, проходячи з учнями коло храму, побачив при дорозі сліпого від народження чоловіка і серце Божественного Вчителя загорілося жалістю і любов’ю. Учні знали, що всяке нещастя, яке спіткало людину – це покарання Боже або за її гріхи, або за гріхи батьків. І тому запитали в Ісуса Христа: “Вчителю! Хто згрішив, він чи його батьки, чому він народився сліпим?”. І Господь, бачачи їх здивування, відповів, що ані він, ані його батьки не згрішили, а сліпий він тому, щоб на ньому явилися діла Божі. Потім він плюнув на землю, зробив болото і помазав ним очі сліпому, сказавши йому: “Піди і вмийся в Силоамській купелі”. Виконавши повеління Господнє, сліпий став зрячим.
Звершилося велике чудо, і все населення міста прийшло в розгублення. Адже чудо це було звершене Ісусом Христом у суботу, порушення котрої за фарисейськими законами було недопустимо. Вони мали намір відлучити від синагоги того, хто визнає в Ньому Христа. Тому книжники і фарисеї вигнали сліпородженого, відкинувши такий явний вияв на ньому сили Божої. Дізнавшись про це, Господь пожалів сліпородженого, знайшов його і запитав: “Чи ти віруєш в Сина Божого?” Він відповів: “А хто він, Господи, щоб я увірував у нього?”. Ісус Христос сказав йому: “Ти бачив Його і Він говорить з тобою”. Сліпець, що набув зір, вигукнув: “Вірую, Господи!”, і, вклонившись, подякував Йому. І сказав Христос: “На суд прийшов Я в світ цей, щоб ті, що не бачать бачили, а ті що бачать – стали сліпими”. Ці слова мають глибокий зміст.
Багато чудес вчинив Господь перед юдеями, але вони залишилися сліпими, не прийняли цих чудес і не увірували в Нього. Сліпець же позбавлений зору, здобув можливість бачити не тільки матеріальний, але й духовний світ, який осінив душу його пізнанням Слова Божого. Він зрозумів слова життя вічного, котрі ми чуємо через Святе Євангеліє.
Будемо ж і ми просити в Господа зцілення, щоб відкрилися наші духовні очі, щоб ми могли бачити всі наші прогрішення. Виростимо у собі почуття духовної радості, без котрої не може існувати християнська любов. Адже безпечність, байдужість та духовна сліпота не дають можливості усвідомити нам наші недуги, не дозволяють вийти із гріховного туману; адже ми, дивлячись не бачимо і, слухаючи, не чуємо.
У світі немає нічого випадкового. Не тільки глибокі таємниці світу, але й повсякденне життя підвладні безграничному Божому розумові, благій та досконалій волі Божій. Ми часто помиляємось, називаючи випадковістю те, в чому відкривається найвища Божа премудрість і Божественне провидіння. Одна людина розуміє і приймає караючу правицю Божу, розкаюється і виправляється, а друга не підкоряється волі Божій, залишається у своїй гріховній впертості і гине.
Кожний з нас повинен сказати: “Нехай буде воля Твоя, Господи Боже мій. За Твоїм провидінням і попущенням все це збудувалося, і я, грішний і немічний, з вдячністю приймаю все від Тебе Судді Справедливого”.
Звернемося разом із Святою Церквою до Цілителя душ і тіл ось такими словами: “Душевними очима осліплений приходжу до Тебе, Христе, приходжу як сліпий від народження, і в покаянні кличу до Тебе: милостивим будь до нас, Добра Подателю”.
