Австралієць Сергій Дубовець — віртуоз абстрактно-психоделічної графіки ужгородського “розливу”

…Йшов 1992 рік, цебто сьомий рік від того часу (знакового 1985), як все тодішнє суспільство почало то поволі, то стрибкоподібно привчатися і вчитися жити за умов свободи – свободи слова, свободи зібрань, свободи друку, та інших свобод, яке пречудове слово, правда?!
   Суттєві зміни відбувалися і у мистецькому світі, світі дуже особливому і десь дуже виокремленому від усього оточуючого нас. Світ мистецький, (малярський) це така собі оаза, – прекрасних ідей, думок, змістів, бачень, які творчі, талановиті митці виплескують на художні полотна. Напевно, чи не вперше після десятиліть радянського тоталітаризму, почали помічати, навіть давати позитивні оцінки картинам тих митців, які раніше вважалися «неправильними». Серед митців Карпатського краю, без напруження пам’яті спливають імена – П.Бедзіра, Ф.Семана, Є.Кремницької, П.Фелдеші, інших, не менш обдарованих.
  Саме цього, 1992 року, влітку, а немає літа більш літнього, ніж на Закарпатті, настрій відповідно до погоди, безхмарний, пощастило мені натрапити на творчі, мабуть, революційні роботи графіка ужгородця Сергія Дубовця. Що цікаво, зустрівся з цими оригінальними графічними творіннями, саме на проспекті Свободи, в Ужгороді.
   Кожна картина, ніби окремий філософський твір, щось на кшталт, – філософські думки реінкарновані в графіку, насмілюся на визначення, абстрактно-психоделічну. Глибина по формі і по змісту, авторське світовідчуття і світосприйняття, помножене на авторську, змішану техніку письма, такі думки роїлися і бродили при уважному спогляданні картин-спалахів Сергія Дубовця. Не банальність, не кітчевість, не стандартність, не прив’язаність до певної школи, чи напрямку, зате знайдений свій стиль, свій шлях, як у мистецтві, так і в житті.
   Мандри, дороги, нові і незвідані, завжди притягували буремну душу ужгородського художника. Сім років творив і жив у далекій  і загадковій Австралії, мав визнання як художник, картини знайшли свого австралійського поціновувача.
   Та мабуть кожній дорослій, сформованій особистості, яка живе власними, не позиченими думками, знайоме щемке, наскрізь пронизуюче душу і тіло почуття ностальгії. Сергія, не побоюся пишного слова, покликала Рідна домівка, Ужгород, Закарпаття, він почув той тихий поклик і …повернувся
додому. Згадаймо рядки великого поета і воїна, Є.Маланюка:
 «Кожен день тут проходить пустельний і легкий,
  А Ти – там, за горами й ярами гориш.
  Не поможуть ні подорожі далекі,
  Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж».
Після повернення, непосидюча, кипуча натура не дозволяла довго засиджуватися в своїй ужгородській «фортеці». Кличуть виставки, пленери, мистецькі акції нового формату, зокрема на острові Бірючий, що на славній Запорізькій землі, Сергій мандрує, творить і шукає нові способи самовираження в малярстві.
   З картин нового циклу привертають увагу, – «Нові міфи», «Не спи», «Театр», «Ідилеманія»; безперечно, неприпустимо не згадати про картини писані на зламі 80-90х років 20ст, зокрема, «Муки молодості», «Чуттєві радості», «Блазень». В багатьох роботах  спостерігаємо таку собі прохолодну гру кольорів і відтінків скандинавського штибу, не випадково в Українському і Шведському прапорах присутні жовтий і синій кольори, існує ж невидима спорідненість душ в часі і просторі, а тому, чи не позначені картини Дубовця  неоварязьким  духом, бо ж ті варяги-скандинави відіграли чималу роль у становленні Русі.
  На думку художника, якщо прихильник малярства розуміє зміст картини на свій лад, це великий позитив, автор бачив щось інше, інакше, але чим більше тлумачень, більше вражень, це пречудово! 
  Руйнуються поетапно, відмирають старі радянські міфи, які вбивали наче цвяхами у свідомість людей, та народжуються нові ( які не завжди відповідають ментальності нашого народу), не самі по собі, їх творять «нові міфотворці», часто на догоду комусь… Художник ніби нагадує нам, чи натякає, що треба відновити перервану нитку тяглості історії, і своїх, власне по-справжньому етнічних міфів, співзвучних українській сутності, крізь призму бачення художника.
   Віртуозність, вишуканість, аристократизм стилю Дубовця, інтелігентна шляхетність кольорів і відтінків, та їхніх переливів від променів світла, своєрідна змістовність і вміння передати глибину зображеного, це начебто призабута, але така рідна і вічно молода мелодія у виконанні закарпатського віртуоза-скрипаля.
Андрій Будкевич