Закарпатське “Дерево життя” у шкільній світлиці
Сьогодні у сільській місцевості склалася така ситуація, що найчастіше саме школи виконують роль культурних закладів.
Саме тут відбуваються зустрічі з цікавими людьми, тут влаштовують виставки, учні займаються пошуковою роботою та творчістю. І вчителю практично довіряють майже так як священику у церкві. Бо місія вчителя і почесна, і відповідальна – не лише навчати та виховувати дітей, але й зуміти розкрити таланти, які у майбутньому принесуть славу і школі, і селу, а, можливо, і всій країні.
Разом з начальником управління освіти Василем Лендєлом вирушаємо у Велику Бейгань, де на Великдень відкрилася виставка писанок. Зустрічає нас Іван Байов, директор школи.
Виставка, яку організували школярі – одразу у світлому просторому фойє. Різнобарвних яєць-крашанок безліч, видно, що вся школа брала активну участь у цьому дійстві. “Цій традиції вже 15 років, – розповідає директор. – І щорічно наші діточки отримують домашнє завдання: на свято принести зразки своєї творчості у школу. А фантазія їх безмежна. Ось дивіться…”
Іван Іванович показує мені “дерево життя” – на вербі та гілках вишні висять дзвоники, писанки, все це прикрашено кольоровими стрічками. Над таким витвором потрібно було добряче посидіти.
“Ми намагаємося виховувати дітей на народних традиціях, – продовжує директор. – А розфарбовувати писанки – це найдавніший святковий ритуал. І не обов’язково купувати сучасні наклейки або фарби, у природі є всі кольори і візерунки. Найчастіше у нас яйця спочатку фарбують у відварі цибулі, аби вони отримали відповідний колір. Але перед тим накладається трафарет – або букву, або малюнок, або просто листочок петрушки. Ось тут вже і починається творчість… А школярі старших класів вже беруться за більш складні візерунки, яйця навіть бісером та вишивкою обкладають. Ми не обмежуємо фантазію – головне, аби кожен долучився і відчув прихід свята”.
Окрім виставки відбувся у школі конкурс віршів та малюнків на тему Великодня. І звісно неформально – пасхальне поливання дівчат. У перший день Пасхи зазвичай поливають одеколоном, на наступний – водою. Але обережно, з любов’ю, без зайвого зловживання.
Слід зауважити, що у Великій Бейгані мирно сусідять представники чотирьох основних конфесій – римо- і греко-католики, реформати і православні. Збудовано три церкви, а також “Зала царства” Свідків Ієгови. Однак діти всіх віруючих ходять у сільську школу і ніколи не ворогують на релігійному підґрунті.
Навчання відбувається також двома мовами – на українській та угорській. Колись початкова українська школа була розташована у окремому корпусі, одна згодом вирішили їх об’єднати. Тепер тут 4 класи – українські, а 9 – угорських.
Школі цього року виповнюється 40 років. Мабуть також буде свято. Прийдуть і колишні учні. “Приємно відмітити, що п’ятеро наших випускників зараз вже викладають у нас, – каже Іван Байов. – Маємо і адвокатів, і юристів, і бізнесменів. Хоча висока посада не головне, наше завдання – це виховати людину”.
Коли 20 років тому директор вперше потрапив до цього освітнього закладу в ньому навчалося 240 учнів. Тепер – лише 136. У важкі роки для України народжуваність у селі, як і по всій країні, значно зменшилась. Однак нині спостерігається вже позитивна тенденція – наступного року “першачків” буде вже дещо більше, ніж зазвичай. І це не може не радувати. Як і те, що за останні роки більшість шкіл у районі докорінно змінили своє “обличчя”. Минулого року у Великобейганьській школі також поміняли всі старі вікна на сучасні, пластикові. А це не лише гарно, зручно, але й заощадливо. Начальник управління освіти району Василь Лендєл каже, що заміна вікон дає суттєву економію енергоресурсів – до 30% на рік. “Ми нарешті зрозуміли, що потрібно вкласти один раз, а потім вже не повертатися до цієї теми, – каже він. – Рахуємо: 1000 кубів газу коштує приблизно 2800 гривень. Тільки в Бейганській школі за цей опалювальний сезон ми зекономили 3-5 кубів газу, а це 15 тисяч гривень. Тобто вкладення повертаються від 3 до 5 років повністю”.
Загалом за три роки вікна замінили у шести школах Берегівщини. Звісно це потребує неабияких фінансових витрат – від 70 до 150 тисяч гривень, в залежності від кількості вікон та корисної площі закладу. “Однак і цю традицію слід продовжувати, – каже Василь Лендєл. – В першу чергу дивимося де це потрібно зробити терміново, а в ідеалі кожна школа має бути з сучасними вікнами”.
Також дуже допомагають школі представники Східноєвропейської місії (керівник Габор Пейтер), яка має свій офіс у Берегові. Вони забезпечили меблями, партами, дошками, зробили ремонт спортзалу та трьох класних кімнат. Щорічно приїздять у село і гості-волонтери з Голландії, деякі з них займаються з дітьми, а інші допомагають з облашуватнням.
“Колись ми жили дуже бідно, – каже директор школи. – Але ті роки вже і згадувати не хочеться. Тепер нашу школу не впізнати. Тому і святково на душі”.
До речі, за словами Василя Лендєла, Берегівський район єдиний у області, де всі школи не лише комп’ютеризовані, але й на 95% мають доступ до мережі Інтернет. Звісно, для навчання, а не для ігор.
Олександр Ворошилов, фото автора