Мукачево – це місто, город чи варош?

“В квітучій, запашній долині, Де Латориці води сині, Постало у красі врочисто Прадавнє і сучасне місто.” (М. Шушкевич)
Мукачево – це край світу, чи це початок світу?! Жменя кольорових камінців, обмитих рікою і зігрітих долонями гір. Місто, що ніжиться в теплому лоні між трьох охоронних веж – Паланку, Монастиря і храму усіх Скорботних на Червоній горі, ув’язане червоною пуповиною Латориці.

Калейдоскоп химерної еклектики. Місто з руським кінцем (Оросвийг), швабським Підгородом, княжим Паланком, „крутими” Підгорянами, дивакуватою Шайбою, срібнодзвонним Підмонастирем, запилено-забуряненим Борок-Телепом, цегляними вуликами Черьомушок, „рокфеллерівськими” садами, казарменними коробками Пентагону, барачними Досами.

Місто-парадокс, де однаково затишно й домашньо почуває себе в’яло патріотичний русин, національно активний галичанин, мацкаль-ветеран, рендешний мадяр, тихий шваб, заклятий циганин, цадик з Єрусалиму і мільйонер з Нью-Йорку.

Місто з купажним ароматом мов, говірок, фіглів, звичаїв, свят, винних фестивалів і національних страв.

Місто легендарних особистостей і геніальних художників. Місто вуличних мудреців і поетів без книжок.

Мукачево – місто надзвичайної аури і потужної енергетики. Місто, яке нікому не належить, але воно завжди з тобою.

Своєрідним гімном у прозі рідному місту відомого письменника і публіциста, лауреата міжнародної премії „Карпатська корона”, крайової літературної премії ім. Ф. Потушняка, члена Спілки письменників України та Асоціації українських письменників Мирослава Дочинця розпочалася презентація поетичної збірки „Мукачево: ліричний портрет”, яка зібрала у стінах Мукачівської міської книгозбірні шанувальників поетичного слова, майстрів пера та музикантів, представників міської влади та громадських організацій, вчителів та бібліотекарів і, звичайно, авторів віршів та пісень про Мукачево.

„…Багатовікова історія міста, завжди служила натхненням як для пошуків істориків-краєзнавців, так і для поетів. Класики українського поетичного слова, визначні угорські поети, закарпатські майстри слова присвятили місту над Латорицею свої кращі вірші. До сьогоднішнього дня щоб знайти твір присвячений Мукачеву потрібно було перегорнути не одну сторінку книжок різних авторів. Нині ми маємо можливість насолоджуватися чудовими поетичними рядками, що прославляють наше місто у одній книзі під назвою „Мукачево: ліричний портрет, – відзначив у своєму виступі міський голова Мукачева Золтан Золтанович Ленд’єл, – Симптоматично, що більшість з поданих у збірці поетичних творів покладені на музику і є своєрідним віночком пісень, що складають величний Гімн Мукачеву. Впевнений, що наше прекрасне місто буде оспіване в поетичних рядках і новими поколіннями майстрів слова”. Він також наголосив на потрібності і значущості даної збірки не тільки для городян, але і для туристів, які відвідують місто.

До речі, побачила світ ця книга саме за сприяння Мукачівського міськвиконкому та народного депутата України В.В. Петьовки і безкоштовно передана до бібліотек всіх учбових та культурних закладів міста.

Про ідею створення та відбір поетичних творів, які увійшли до збірки розповідали її укладачі: голова літературного об’єднання „Рідне слово” Михайло Якович Шушкевич та відомий мукачівський письменник, краєзнавець, Почесний громадянин Мукачева Василь Васильович Пагиря.

Відкривають поетичну збірку твори геніального угорського поета Ш. Петефі та закарпатського поета А.Карабелеша. Своєю ліричністю, глибиною думки та мелодійністю захоплюють твори М. Матоли, І. Чопея, В. Прокопенка, В.Пагирі, С.Малильо: „На перехресті гомінких доріг, що душу манять у звабливі далі, Мукачів рідний вдаль і вшир проліг, ще скромним розмахом своїх кварталів. У творчім ритмі він кипить, гуде, але однак ще й затишком принадний, у нього серце древнє й молоде, і вік його сторіччям не підвладний” (С.Малильо).

Зверхня холодність віків і твердиня кам’яних мурів древнього замку скоряються весняному цвітінню сакур і каштанів, легендарний монастир на Чернечій горі нагадує його жителям про вічне, потопаючи у зелені дерев на березі Латориці, стара бруківка у центрі міста мовчазно зберігає пам’ять минулих віків, вкотре слухаючи розповідь екскурсовода, надихає поетів на ліричні рядки: „Мукачево… Лиш вслухайся у слово і ти почуєш шелест верховіть, і стоголосу Латориці мову, що нам дзвенить на протязі століть. Почуєш дзвін годинника старого із Ратуші, всім милої для нас. Який роками мелодійно й строго відгукується з вежі в точний час. (Н. Секереш); Згасає день. Поволі вечоріє, і настає чаруюча пора. В вечірній млі велично бовванієна небосхилі Замкова гора. (В. Прокопенко); „Мукачево… Старе і юне місто. Дзвенять „Над Латорицею вечори”, сонцями заціловані і вічні Паланку стародавнього мури. Сумні пейзажі пензлем перекреслить у шатах різнобарвних центр старий… І Мартин на коні завжди на чатах – наш охоронець вірний і святий” (О. Стадник); „Вже вечір запалив ліхтарики небесні. Опанувала тиша місто чарівне. Мов на весілля, вбралися черешні. Рожевим цвітом сакура цвіте…” (Г.Лімбах); Стара бруківка, як старі дукати вже потускніла, лиш у дощ блищить. Мій дід, русин, про неї міг сказати: „Я бачив те, про що вона мовчить…” (Т.Рибар); „Мукачево! В цвіту платанів, у ніжних пахощах духмяних, в легендах, зроджених віками – твої будинки, площі, храми…” (М.Шушкевич)…

У багатьох ліричних творах простежується поетичне оспівування кохання, яке народилося на берегах Латориці,: „Місяць із хмарами ледь розминається, бачить закоханих, ніжно всміхається. Срібними хвилями Латірка грається, сивими думами Паланок крається” (І.Піров); „В Мукачеві, над річкою швидкою, коли каштани в парку зацвіли, у час вечірній стрілись ми з тобою й несміло наші погляди звели” (І. Чопей); „Зацвіли черешні знову над рікою, в Латориці місяць хвилями пливе, вперше тут зустрілись ми з тобою і навік з’єднали молоді серця…” (В. Кобаль); „…Час би вже вертатися, а вона всміхається… Я питаю серденька, а воно вагається. Може із зірницею підем світанковою понад Латорицею з-під гори Червоної?…” (В.Пагиря).

Кожен поетичний рядок Н.Секереш, Л.Ковач, О.Лиховид, В.Дворниченка, Т.Рибар, Б.Сливчука, А.Желонкіної-Куруц, Г.Лімбах розкриває тонку лірику їх душі, глибину помислів і трепетно-ніжну, безмежну любов до міста: „Скільки міст на землі і манливих країв!.. нас не зваблять нічим – наше серце з тобою Мукачево!” ( В. Дворниченко); „Там, де Карпат дзвенять джерела чисті, де Латориця – річенька пливе, – стоїть моє прекрасне рідне місто – Мукачево, де молодість живе” (О. Лиховид); „Зацвітай, заспівай, хай почують Карпати, любий серцю мій край і родино моя. Про Мукачево-град, що його не здолати бо у пісні живе України земля” (Л.Ковач); „Угорець і німець, словак і русин, єврей, українець – Мукачева син. Від прадіда-діда у нашому місті ділили і чорні і радісні вісті” (М.Меденці); „До побачення, рідне Мукачево! Простелився далекий маршрут, тільки відгуки серця гарячого замість мене витатимуть тут…” (Г.Жигаревич).

До поетичної збірки увійшов і вірш „Гімн Мукачеву” поетеси, викладача дитячої школи мистецтв ім. С.Мартона Лариси Бегун: „Мукачево, ми з іменем твоїм відчули всі, що сестри ми і браття. Мукачево, ти рідне нам усім. Ти – діамант в короні Закарпаття”. Присутні мали можливість прослухати аудіозапис „Гімну Мукачева” (сл. Л.Бегун, муз. В.Янцо), який минулого року переміг у конкурсі на кращий текст і музику до гімну Мукачева.

Під час презентації звучали вірші про Мукачево М.Матоли, І.Чопея, В.Прокопенка, Г.Лімбах, О.Дерваль, Н.Секереш, М.Шушкевича, О.Лиховид, Т.Рибар, О.Стадник та ін.

Про надзвичайну ауру міста над Латорицею, яка надихає на створення поетичних рядків розповідали і самі автори віршів про Мукачево: Лариса Бегун, Софія Малильо, Людмила Ковач, Віктор Гніденко, Маргарита Меденці.

Чудового настрою усім додали виступи співачки, викладача Мукачівської ДШМ №2 Людмили Ковач, музикознавця, композитора, виконавиці, викладача МДУ Мар’яни Лиховид, лауреата Всеукраїнського фестивалю „Смарагдові витоки-2010” Маріанни Окс, ансамблю „Єсенія” міського товариства російської культури „Русский дом”, у виконанні яких прозвучали пісні „Місто моє” (сл. і муз. Л.Ковач), „Мій Мукачів” (сл. Л.Кудрявська, муз. М.Лиховид), „Місто дитинства” (сл. А.Желонкіна-Куруц, муз. Н.Власенко), „Мукачевский вальс” (сл. О.Дерваль, муз.).

Із поетичними присвятами рідному місту користувачів бібліотеки знайомив театр однієї книги „Поезії мукачівських весен”, а минуле і сучасне міста над Латорицею розкривала книжково-ілюстративна виставка „Моє старовинне і молоде місто”.

Рідне Мукачево, рідна колиска,

Ти в серці моєму, місто, завжди,

Коли повертаючись, гір бачу низку,

В садах виноград та достиглі плоди –

Співає душа – моє місто найкраще

З усіх найславетніших в світі столиць!

(О.Дерваль)

Саме такими словами описують поети наше місто. Скільки прекрасних слів сказано про його красу, скільки людей, що побували в Мукачеві хоча б один раз, закохуються в нього з першого погляду.

Тож і побажання нашому місту хочеться висловити поетичними рядками із віршів Віктора Дворниченка

„Хоч на скронях твоїх древніх літ сивина,

Навкруги і щомить ми твій розквіт

І молодість бачимо.

І хай Мартин святий твердо й вічно хранить

Твою волю і славу, Мукачево!”

та Софії Малильо:

„І буде кожен день благословен

Твоєї, любе місто, долі й праці,

Бо ж під державним маєвом знамен

Живуть у згоді люди різних націй.

Твори, Мукачево, і процвітай!

Хай процвітає Твоя добра слава,

Аби пишавсь Тобою рідний край.

Пишалася і славилась Держава!”

Тетяна Туряниця, провідний бібліотекар сектора краєзнавчої літератури Мукачівської міської центральної бібліотеки ім. О.Духновича.