Закарпатська ліга КВН об’єднує 200 студентів, які займаються “чимось веселим і корисним”

Закарпатські гумористи мають небагато шансів перетворити захоплення на заробіток, проте отримані в грі навички стають їм у нагоді.
Коли йдеться про закарпатський гумор, насамперед на думку спадають коломийки, жартівливі пісні та анекдоти, тобто фольклор, відомий переважно завдяки працям місцевих етнографів, які терпляче збирали зразки народних жартів, або ентузіазму сучасних послідовників традицій.

Між тим, коломийки нині більше цікавлять дослідників, аніж широку публіку, а гумор, теми жартів, жанри постійно видозмінюються та осучаснюються. Чи існує окремий закарпатський гумор, чи він, як суспільство, глобалізувався, ми поцікавилися у КВНників нашої області. Напевно, не буде помилкою вважати, що сучасний закарпатський гумор зосереджений саме в КВНі – тенденція Москви та Києва, де розважальними проектами нині займаються здебільшого вихідці з цієї гри, характерна і для нас.

«Пацканівський гумор»

Переконаний у тому, що поняття «закарпатський гумор» існує, Ростилав Буланов, член корпорації свят «Не понял»: «Я би сказав, що закарпатський від гумору інших регіонів України відрізняє його концентрованість. Якщо там дотепи більше роз’яснюються людям, розжовуються, розтягуються, то закарпатці сиплють короткими жартами з 1–2 речень. У результаті впродовж 5-хвилинного виступу в наших краян буде 30 жартів, а в інших – три, але розтягнуті. Звісно, можна розвивати й одну тему, проте вона від цього може як виграти, так і втратити».

«У нашому КВНі існує кілька напрямків: загальний гумор та місцевий. Місцевий побудований на закарпатському колориті, діалекті, коломийках, назвах сіл тощо. Це окремий напрямок, який у КВНівських колах називають «пацканівським». Просто колись, якщо звучала назва цього села, у залі лунав сміх – от і напрямок отримав таку назву, – розповідає Ростислав. – Але він не цінується на всеукраїнському рівні просто тому, що там його не розуміють».

Бажання наповнити жарти закарпатським діалектом, щоправда, призводить до зловживань. Автори можуть написати не надто кумедні тексти, але нашпигувати їх діалектизмами, сподіваючись, що вже саме слово «парадичка» викличе сміх у залі. Якось довелося бачити сценку з українського КВНу під назвою «Монолог закарпатської стюардеси». Це був доволі заурядний текст, розказаний закарпатською говіркою, який навряд чи здавався б кумедним у нас, але київську публіку смішив незнайомими словами.

Колись подібне було характерним і для закарпатського КВНу, каже Буланов, але нині з таким явищем редактори ліги намагаються боротися. Якщо жарт не є сам по собі кумедним, і його хочуть озвучити виключно через діалект, командам рекомендують цього не робити.
«Закарпатський гумор може звучати як діалектом, так і українською, російською, угорською, – вважає наш співрозмовник. – Це окремий напрямок, і його робить специфічним не лише мова».

У пошуках власного стилю

А от редактор Закарпатської ліги КВН Сергій Денисенко вважає, що розділяти гумор на категорії за географічною ознакою не зовсім правильно. «Дотепи не можуть існувати окремо від соціальної групи. А кожна з них має свій гумор. Те, з чого сміються ужгородці, може бути не кумедним для жителів Перечинського району. Говорити про унікальність закарпатського гумору доволі складно. Є дуже смішні зразки фольклорних жартів. Але інколи навіть у збірниках закарпатських фіґлів зустрічаються одеські чи російські анекдоти, викладені діалектом. Хоча не бракує й оригінальних приколів».

Тому, зауважує Сергій, і український КВН сильно відрізняється від російського: «Наші команди не мають успіху в російському КВНі насамперед тому, що соціум різний, тобто у публіки інші запити. Не секрет, що українці заполітизованіші, ніж сусіди. Там політичного гумору практично не існує. Натомість українські гумористи, як КВН, так і успішний пост-КВН (наприклад, «95-й квартал») «виїжджають» переважно на політичних темах. Київська публіка просто в захваті від різноманітних пародій на Тимошенко, Януковича, а росіянам таке нецікаво».

На Закарпатті політична тематика теж не дуже популярна, принаймні вона не домінує. «У нас дійсно досить цікавий КВН. Останнім часом він дуже різнобарвний, чому я вельми радий. Ще років 8–10 тому в закарпатському КВНі існувала яскрава школа текстового гумору. Сценарії виступів майже повністю складалися з текстових жартів. Нас дуже любили видавці КВН-газети, бо ми завжди давали їм багато матеріалу. КВНівський гумор і друкований – дуже різні речі, а наші жарти нормально проходили і в газеті.

Останнім часом, щоправда, розвиток пішов у різні боки. Хтось продовжує писати текстові дотепи, інші ж зосередилися на мініатюрах. Кожна команда намагається відшукати свій оригінальний стиль. З’явилося багато колективів із акторською манерою, що роблять речі, які на папері передати неможливо. Часто пошук стилю відбувається методом спроб і помилок, але головне, що КВНники не копіюють когось, а шукають себе. Нині є кілька дуже цікавих команд, ні на кого не схожих. Наприклад, у фіналі сезону, який відбудеться на початку вересня, візьме участь «Команда молодости нашей». Її особливістю є те, що учасники жартують, не усміхаючись, із кам’яними обличчями й використовують дуже незвичні логічні переходи, стаючи чимось схожими на театр парадоксу».

Унікальна школа

Цьогоріч Закарпатська ліга КВН заради різноманіття запросила колективи з інших регіонів України. У результаті сезон вийшов цікавим і незвичним, а з чотирьох команд-гостей дві вийшли до фіналу: «Наслідки Політехніки» (Львів) та «Об’єднана команда Прикарпатського краю» (Івано-Франківськ). Остання характеризується яскраво вираженим гуцульським стилем, спеціалізується на фольклорному гуморі й виділяється хорошою акторською грою. Власне, це гарний приклад колективу, який навіть не надто сильні тексти витягує артистизмом.

Чи є перспектива в наших гумористів після завершення кар’єри в КВНі брати участь, за прикладом українських чи російських колег, у різних стендап- чи скетч-шоу, цікавимося в Сергія Денисенка. «Кілька разів у нас були спроби робити щось подібне, але назвати їх успішними важко, – відповідає він. – Причина в тому, що всі пост-КВНівські проекти, які ми бачимо на ТБ, – суто комерційні. Це вже не любительська творчість, а серйозна робота, яку виконують десятки авторів, заробляючи на життя. У нас немає можливості перетворити КВНівський досвід на засіб заробітку, тому не вистачає й людей, готових усе залишити й займатися лише цим. Хоча в Ужгороді є хлопці-КВНники, які знімають скетч-шоу «Но, позерай!» Побачити його, щоправда, можна лише в Інтернеті, а також на «Першому кабельному».

Та загалом Сергій Денисенко не бачить трагедії в тому, що в місцевих КВНників менше можливостей продовжити кар’єру гумориста. «Закарпатська ліга КВН – це 200 студентів, які займаються чимось веселим і корисним. Ніхто не вимагає від них професійності, якихось високих показників: пограйте тут рік–два і, якщо відчуєте потенціал, шукайте спонсорів – і вперед до України, на фестивалі, а потім, може, і в телевізор.

Але в більшості випадків люди грають деякий час, потім завершують навчання, знаходять роботу, заводять сім’ї та йдуть із КВНу – і це абсолютно нормально! Однак КВНників, як і офіцерів – колишніх не буває. Це унікальна школа, яка дає багато корисних навичок та розвиває хороші якості. По-перше, це робота в колективі, змога знаходити взаєморозуміння та досягати результату спільно. По-друге, уміння триматися на публіці – навіть невеликий досвід у грі дає колосальну впевненість у собі. Плюс до всього КВН учить нестандартного мислення», – переконаний він.

P.S. До речі, ознайомитися зі зразками сучасного закарпатського гумору можуть усі охочі, якщо відвідають фінал Закарпатської ліги КВН, який відбудеться 3 вересня в Драмтеатрі (Ужгород).

Юрій Лівак, журналіст, кореспондент ЗІА “Простір”, Старий Замок “Паланок”