Мирослава Каламуняк: «Мені тісно на одному місці, тому й шукаю можливості для самореалізації»

[Total: 0    Average: 0/5]

Безперечно, що найбільш обговорюваною темою на даному етапі, є вибори 31 жовтня. Підготовка до них, збори і конференції політичних партій, висунення та реєстрація потенційних депутатів і кандидатів займають чимало масмедійного простору, журналістського часу і уваги читачів та глядачів, іншими словам, людей, котрі зовсім скоро будуть «вершити власну долю», тобто потенційних виборців. Потрібно вже пильно приглядатися і прислухатися. Але, у будь-якому випадку, буде корисно не оминати увагою інформацію про осіб з «політичного Олімпу» Закарпаття. Може, відкриєте когось для себе у новому світлі. Принаймні, я постараюся передати свої нові враження від особистого знайомства і розмови з людиною, котра знає, що таке політика, але не намагається за будь-якої мети пробитися в її центр і котра вірить в «єднання заради процвітання», тим більше, що представляє політичну партію «ЄДИНИЙ ЦЕНТР». Мова йде про талановитого керівника, цікавого співрозмовника, активістку, політика і просто яскраву жінку – Мирославу Михайлівну Каламуняк. Наша розмова розпочалася з політики й теми виборів, але потім плавно перейшла в зовсім інше русло…

Ви – представник політичної партії «Єдиний центр». Чому обрали для себе цю політичну силу і як готуєтеся до виборів?
 
Вже два скликання я депутат обласної ради і я в політиці, однак я так і не стала політиком. Для мене просто життя – власне і життя людей, економіка, робота є важливішими. І моя душа, думки й справи більше тягнуться до цього. Політика для мене – «великий шум», а робота – «тиша». А як відомо, з тиші (чи – в тиші) народжується буря, боротьба. Політика теж потрібна, бо, можливо, вона дає змогу більше побачити й зробити, більше впливати на явища, які є важливими для людей. Але це не головне для мене. І кожен раз, коли обирають депутатів і особливо міського голову, то, звісно, хотілося б, щоб було менше політики, а більше корисних справ.
 
Так би ми швидше Україну збудували, навели порядок у місті, в області. Щодо «Єдиного центру», як політичної сили, яку я обрала для себе, оскільки закон такий, що інакше депутатом не станеш, то я прийшла до висновку, що для Закарпаття дуже важлива, дуже поважна і дуже потрібна політична сила, котра представлена в Парламенті, котра може допомагати регіону, підтримувати людей, котрі тут живуть, зрештою, котра може делегувати своїх людей до влади. Адже не всі регіони можуть таким похвалитися. Тому я вважаю за честь бути у складі «Єдиного центру». Щодо безпосередньо самих виборів, то є така вже добре відома фраза: «хай переможе кращий».
 
«Єдиний центр» висував вашу кандидатуру на посаду мера міста. В результаті – ви відмовилися. Чому?
 
«Єдиний центр» не висуває свого кандидата і я пояснила чому, тому що я відмовилася. Я поступилася і зробила це свідомо. Може, до речі, десь трохи і пошкодувала про цей вчинок, тому що розумію, що бажаючих завжди багато, а в результаті програють всі. Чесно кажучи, зізнаюся, я побоялася всього того бруду, котрий буде вилито на мою голову. Для мене це було б боляче і неприємно. Я завжди підтримую жінку в бізнесі, в політиці і взагалі у всьому, бо вважаю, що це конче потрібно нашій держав. Але, разом з тим, у даному випадку я поступилася чоловікам. Ще раз кажу, що не знаю, як складуться вибори, але я готова зробити те, що вмію і те, що хочу зробити у нашому місті.
 
Я думаю, хто б не став майбутнім головою міста, може скластися так, що я ще прикладу свої сили. Є одне велике бажання – я б хотіла зробити щось у нашому місті, щоб про мене добре згадали. Це мої власні амбіції. Мені потрібне поле діяльності, де могло б бути видно результат моїх справ. Тому я дуже сподіваюся, що ще матиму змогу проявити себе, виступити, хай не на перших ролях і не на політичній посаді. Я – людина практична, я роблю конкретні справи. І вже сьогодні я можу свідомо поступитися, можу собі це дозволити. І це теж певна моя перемога.
 
Можна провокаційне запитання? Хто із теперішніх кандидатів на пост мера вам особисто імпонує? Це жінка чи чоловік?
 
Справді провокаційне. Та маю сказати, що я симпатизую жінкам, котрі набираються сміливості і йдуть у владу. Я не досить добре знайома із всіма кандидатами на пост мера. Я б дійсно могла підтримала жінку на цій посаді, оскільки просто знаю, що і інтуїція, і просто відчуття проблем, людських бід значно більше присутнє у жінок, хоч можливо вони все це демонструють і сприймають емоційніше.
 
І взагалі мене тішить, що молоді гарні дівчата набираються сміливості і йдуть вперед, тому однозначно я б підтримувала когось із них. Побачимо – як воно складеться. Чесно, не можу вам сказати на даний момент, кого конкретно я б підтримала, бо ще не всі кандидатури відомі. Та з відомих мені імпонує Віктор Погорєлов.
 
Як на вашу думку, чи змінилося б щось, якби мером нашого міста стала жінка? Жінки емоційніші, чи не стало б це на заваді вирішенню важливих питань?
 
Мені здається, що депутатська робота потребує цих емоцій, тому що це людське життя, тому що це більш тонке відчуття того, що болить і того, що потрібно, тому це нормально. Нам, насправді, не потрібно щось вигадувати – світ довів, що жінки непогано справляються. Розвинуті країни мають практично однакове представництво жінок і чоловіків у владі чи то завдяки тому, що вони розвинуті, чи тому, що розвинутими їх зробили самі жінки. Деталей не знаю, але це факт. Давайте відштовхуватися від цього факту – потрібно, щоб жінки йшли в політику, в бізнес і впливали на те, як розвивається наша держава.
 
Ви постійно підтримуєте жіноцтво Закарпаття, є членом багатьох «жіночих» організацій, зокрема очолюєте Закарпатський Конгрес ділових жінок.
 
Насправді я є членом багатьох громадських організацій. Це і Конгрес ділових жінок, і міжнародний жіночий клуб «Зонта», де я є президентом на цей період, це і Асоціація платників податків, і Спілка промисловців і підприємців. Тобто там, де я можу бути корисна, де я можу щось зробити, там і намагаюся працювати. Мені тісно на одному місці – так і рве щось зробити. Усі ці громадські організації потрібні для того, щоб впливати на політичні й економічні процеси в державі. Вони допомагають достукатися до влади, певним чином прискорюють і конкретизують процеси, що відбуваються у сучасному світі.
 
Громадянське суспільство не повинно бути пасивним, воно має приймати активну участь, цікавитися, впливати і сприяти всьому хорошому. Просто у моєму розумінні той відрізок часу, який нам відведено, треба прожити по максимуму, встигнути зробити щось корисне, добре, потрібне для родини, друзів, колег, людей. Це час, даний для того, щоб залишити після себе якийсь слід. І громадська робота, і чиновницька, і партійна, і депутатська – це можливості реалізувати себе. І це велике щастя.
 
«Топ-10. Жінки – обличчя Закарпаття-2008», «Топ-50. Найвпливовіші люди Закарпаття-2009», перемога у номінації громадський діяч у рейтингу «Лідер року». Що вам дають усі ці рейтинги й нагороди, котрі ви отримаєте за свою діяльність?

Ну, потрапити до рейтингу набагато легше, ніж затриматися у ньому. Не дуже хочеться просто «засвітитися» і зникнути. Що мені це дає? Мабуть, все-таки, певну оцінку. Це те, як мене і мої дії оцінюють люди й, зокрема, журналісти. Добре, коли ти привертаєш увагу своїми справами, особливо корисними й потрібними.
 
Значить, я живу не дарма. Мені, безумовно, хочеться втриматися в рейтингу і я розумію, що для цього потрібно багато працювати, робити добрі діла не для себе, а для людей, які мене оточують. І я готова продовжувати так і надалі – працювати на благо інших, нашого краю і держави загалом.
 
Ви – надзвичайно активна, дієва і життєрадісна людина. Звідки черпаєте енергію та ідеї, звідки берете сили й ентузіазм?
 
Насправді я звичайна людина: зі своїми радостями й печалями, вдачами й невдачами. Ми не можемо встигнути все – це залежить від того, що для нас є пріоритетом, що є важливішим на даний момент. І якщо для мене є пріоритетом моя робота, то час, який я тут проводжу, – це, мабуть, найкращий для мене час і моє задоволення. Це стосується і громадської діяльності і інших моїх кроків. Головне – отримувати задоволення від того, що робиш. І я дійсно отримую задоволення від усього, чим займаюся, і від самого життя, від кожного, недарма прожитого, дня.
 
Напевно, можна сказати, що я дуже непосидюча – шукаю собі занять «на свою голову». Знаєте, я маю все, що мені потрібно для життя – прості необхідні речі. І якщо мені чогось не вистачає, то не для мене, а на допомогу комусь чи на ті речі, які б я хотіла змінити, покращити, вдосконалити. Я і нашу фабрику постійно вдосконалюю, завдяки цьому ми і ростемо. Тому що за Радянських часів ми шили халати із ситцю, а тепер шиємо все, що носять в Європі і що відповідає вищим вимогам якості.
 
Завдяки вам Ужгородська швейна фабрика зробила величезний крок вперед. Кілька слів про її роботу.
 
Є три напрямки нашої роботи: перший – це давальницька сировина, яка потрохи зменшується, бо так диктує життя; другий напрямок – це наші продажі, наші торгові марки, зокрема «Парада» і «Вертекс» – модне слово для чоловічих брюк, котрі ми також продаємо на українському ринку, і третій напрямок полягає в тому, що ми продаємо власний продукт, зокрема в Америку, тобто ростемо й розвиваємося.
 
В США у нас є представництво, з яким ми працюємо і які приймають участь у виставках і я з великою радістю можу сказати, що, наприклад, на цей сезон замовлення на наш одяг більше, ніж ми змогли пошити, тобто виник певний дефіцит. Зараз ми вже працюємо на весну для того, аби змогти задовольнити попит на нашу продукцію.
 
А в Ужгороді можна купити речі, виготовлені на фабриці?
 
У зв’язку з тим, що ми більше експортували власної продукції, її просто не вистачає на українському ринку, але ми це поправимо. Є своя особливість Ужгорода. Перше, і я завжди це повторюю, «нет пророков в своём Отечестве». Друге – не можна допустити, щоб нашого одягу у місті було багато, бо тоді ми самі собі нашкодимо.
 
Одяг повинен виглядати ексклюзивно. Тому продаємо обережно, з нашого фабричного магазину. Наші основні продажі відбуваються у Києві: велике місто – великі можливості, більший попит, більше покупців і вищі ціни. Але я рада повідомити, що наступної весни ми відкриємо аж два магазини в Ужгороді, тому що плануємо збільшити кількість моделей. Якщо зараз ми виготовляємо для колекції 50-60 моделей, то далі плануємо робити 150.
 
А як ви ставитеся до моди?
 
В Ужгороді і в Україні взагалі є дефіцит модного і якісного одягу. Це китайсько-турецька лінія напрямку, не найкраща, звісно, секонд-хенд і стоки – продукція минулих сезонів, котра не продалася. Мода – це моя робота. Якби її не було, якби модниці не слідкували за сучасними світовими модними тенденціями, люди б не купували одяг і не тратили б на це гроші, тоді ми б не мали роботи. Мода – це наш хліб. Якщо ми не вгадаємо моду – ми не продамо. Людей потрібно зацікавити, а для цього працює ціла армія стилістів, конструкторів, дизайнерів. Тут і починається майстерність.
 
До речі про цю армію. Крім того, що ви нас одягаєте, ви ще надаєте робочі місця. Скільки на фабриці працює людей і як вона функціонує?
 
Традиційно. Починається з експериментального виробництва. Тут розробляються колекції, роблять лекала, шиють взірці, підганяють на фігуру, підбирають фурнітуру, кольори й т.д. Це початкове виробництво, яке працює завжди щонайменше на півроку вперед. Далі йде розкрій (він на сьогодні вже автоматичний), пошиття і далі кінцева обробка: прасування чи вишивка тощо. Ось такий загальний принцип нашої роботи. На сьогодні нас 375 тут в Ужгороді, ще трохи по області. Співвідношення – 55 спеціалістів, 50 інженерно-технічних працівників і 202 швеї – наш золотий фонд, золоті руки.
 
Ви завжди зайняті. А чи буває вільний час, час для себе? Як ви його проводите?
 
Я танцюю. Ходжу на репетиції – працюю з тренером. Я люблю читати, а потім обговорювати прочитане з друзями. Іноді допомагаю робити уроки племінникам, часто відвідую різні психологічні тренінги й виїзди «Зонти» і, звичайно, займаюся домашніми справами – перу, прасую, прибираю. Я дуже люблю вільний час. У мене чимало справ – я відклала їх на пенсію. Але це станеться ще не скоро. Доки у мене будуть сили – буду трудитися й допомагати людям, із задоволенням жертвуючи собою і своїм відпочинком. Постійний рух вперед – це ваш стиль життя.
 
А що для вас щастя?
 
Я щаслива людина і щастя для мене – це коли у моїх близьких, друзів, колег, у людей, які мене оточують, все добре. Коли нема ніякої біди навколо, тоді ми всі разом щасливі. Одному щасливому бути, до речі, неможливо. Тож, давайте радіти життю всі разом!
 
Лілія МАТІЦО, газета “НЕДІЛЯ”

nedilya.at.ua


Comments are closed.