Із щоденника Сергія ФЕДАКИ… ОБІЦЯНКИ
Місцеві політики виглядають усе жахливіше. Це вже якась криза жанру. Дивишся на того чи іншого дядька у телевізорі і такий невимовний жаль і туга тебе охоплюють! Боже, як же воно мучиться, те бідне створіння. Очі квадратні, вічно бігають. Сидить, мов на розпеченій пательні. І це ще з найсміливішіх, більшість взагалі не ризикує світитися. Верзе повну нісенітницю і сам з того нервує. Ну не дала доля розуму, аби зв’язати два слова. Але воно затято вірить, що здатне нас облагодіяти. Та поможіть спершу собі. Зразу видно, що у більшості за душею нічого, окрім неправедно нажитих багатств. Та і ті зараз під великим питанням, бо криза. Тому і треба у владу. Ідуть цілком однозначно для того, щоб грабувати далі і навіть не криються з цим. Ех, страшенно не на часі ці вибори, але відкладати далі вже нікуди.
Кожне друге б’є себе у груди, що воно не здається. Та його ж ніхто і не збирався брати у полон, бо воно нікому не потрібне. Ні, якби не закордонні новини, це була би суцільна божевільня. Такий собі медичний серіал, тільки без доктора Хауса, бо такого в Україні нині просто немає. Єдино, що закордон не дозволяє розслабитися і повертає до жорстокої реальності. Європі зараз дуже погано. Францію глючить так, як колись у буремному 1968-му.
Тоді теж були барикади на паризьких вулицях, пляшки із коктейлем Молотова, мордобій із поліцією, спалені машини і розгромлені крамниці. І це ще одна з найзаможніших країн. Що вже казати про бідніших, як-от Греція. Не згадую вже про наших сусідів, порівняно з якими Греція то ще курорт. А коли великій групі погано, вона шукає, за рахунок кого можна було би виїхати. Ви правильно здогадалися: виїжджати Європа спробує за рахунок нас, максимально збільшуючи експорт в Україну усілякого непотребу і перекачуючи до себе наші фінанси.
Україна намагається дружити з Китаєм, а також з відвертими ізгоями світової політики типу Венесуели чи Білорусії. Це все більше нагадує хапання за соломинку. Поки ми не відродимо велику індустрію і не повернемо свої позиції на світовому ринку озброєнь, нічого у нас на краще не зміниться. Для цього потрібна дуже тверда і рішуча влада. У нинішньої влади твердості вистачає, вистачило би ще й розуму і послідовності! З одного боку, правильно, що В.Янукович заборонив використовувати свої ім’я і портрет у виборчій кампанії. Але ж таки їздить і фактично агітує за своїх.
Ну не царська це справа. Його виборці чекають від нього не дрібних подачок на кшталт нового устаткування для якоїсь окремої лікарні, а чогось принципово, важливого для мільйонів і мільйонів. А на устаткування зараз можна розкрутити і когось значно дрібнішого. Чого же чекають ті, хто не голосував за Януковича (а нас таких добрих пів-країни, а разом із байдужими – взагалі переважна більшість)? Не знаємо, чого ми чекаємо, але тільки не місцевих виборів. З ними не пов’язано ніяких надій. Єдина осторога – аби лиш не стало ще гірше.
Щодо якихось комунальних покращень, то ми у це не віримо абсолютно. А от щодо якихось політичних ускладнень, утиску людських прав – у можливість такого віримо зразу і назавжди. Зайці почуваються спокійно, поки вовки гризуться між собою. Коли ж один загризає іншого, тоді сірий переможець береться вже за довговухих. То ж нам тут унизу вигідно, аби була і сильна влада, і сильна опозиція. Хай собі займаються одне одним і не надто чіпають нас.
Ну хіба що можуть жалітися нам одне на одного, таке ми ще витримаємо. Але уявіть, що буде якщо в країні, області, районі, місті встановиться єдиновладдя. Тоді можна зразу загортатися у саван і повзти на цвинтар. Поки такої нагальної потреби ще немає ,але вона може з’явитися. Так вже повелося, що адміністративні одиниці різного рівня (область, район, місто) постійно конфліктують між собою. Ну не так вони, як їхнє керівництво. І поки це триває, народ має шанс вільно дихати. То ж завжди логічно допомагати тому, хто на даний момент трішечки слабший.
Кому саме (отих слабших повно), кожний вирішує сам відповідно до своїх смаків і уявлень. Аби лиш люди при цьому не продавалися, бо тоді до тоталітаризму пару кроків. А так хай буде конкуренція, хай усі змагаються між собою, а не спільно – проти нас. Я особисто вірю цинічним політикам, які обіцяють нас обманювати, але в рамках певної благопристойності. І зовсім не вірю ханжам, які називають себе білими і пухнастими. Таких у наших диких джунглях зараз просто немає.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
