Мешканками Закарпаття виявилися дві з 15-ти рабинь з України, звільнених у Росії

П’ятнадцятьох громадян України звільнили з рабства російські правоохоронці в Кущівському районі Краснодарського краю.

За десять днів до кошмарної різанини в будинку на станиці Кущевська на агрофірму “Артекс-Агро”, якою керує мати лідера ОЗУ Сергія Цапка – Надія Олексіївна, приїжджали міліцейські оперативники з Ростова. Візит їх був пов’язаний не з простою цікавістю і бажанням засвідчити повагу бригаді (на відміну від деяких інших представників правоохоронних органів), а з цілком конкретним завданням: вони їхали звільняти громадян України, котрі фактично опинилися в рабстві у господарів фірми. Направили їх туди після офіційного звернення в.о. генконсула України в Ростові на ім’я керівника Головного управління МВС РФ по ПФО.

І звільнили ж. Більше того: опери зібрали первинні докази, потерпілі написали заяви. Ще трохи, словом, і навколо “Артекс-Агро” закрутився б такий скандал – на міжнародному рівні! – що, цілком ймовірно, різанини в будинку Аметова можна було б уникнути. Тільки цього не сталося: Павловський міжрайонний відділ Слідчого комітету, в орбіту діяльності якого входить і Кущевський район, в порушенні справи відмовив.

“Комсомолці” стало відомо, як розгорталися події.

Шум піднявся, коли в Генкосульство звернулися дві жінки, українки, які зуміли втекти з барака, де їх і ще 13 осіб утримували наглядачі, які виводили їх щодня на поля, які належать “Атрекс-Агро”. 29-річна Світлана Борка і 32-річна Зіта Вайс майже пішки пройшли 70-кілометровий шлях до Ростова, щоб розповісти про всі жахи, які їм довелося пережити.

– Попрацювати на Кубані Свєті, яка родом із Закарпаття, запропонувала одна жінка, теж уродженка тамтешніх місць, – розповіла “Комсомолці” подруга Світлани Борки, Марина. – Це було в квітні. Вона сказала Свєті, що за працю на полях одного поважного фермерського господарства їй будуть платити по 300 доларів на місяць. І та погодилася: все-таки хороші гроші – враховуючи, що на батьківщині вона про це навіть мріяти не могла.

У хутір Павловський, де і розташовується агрофірма Цапків, її привезли 26 квітня. Разом з нею там опинилися ще півтора десятка чоловік – таких же, як вона, громадян України, які приїхали до Росії на сезонні заробітки. У всіх відразу забрали паспорти – мовляв, оформляти тимчасову реєстрацію. І вже наступного дня Свєта зрозуміла, наскільки реальність, в якій вона опинилася, відрізняється від тих райдужних картин, що їй малювала вербувальниця.

– Їх помістили в барак, змушували працювати на полях з раннього ранку до пізнього вечора, годували геть погано, – говорить Марина. – У Свєти почав боліти шлунок, але охоронців, які були приставлені до них, це не зупиняло: її били. Решту теж. Одного хлопця на ім’я Федя, коли він сказав, що не може працювати, тому що дуже хворий, відметелили ломом. Митися водили всіх разом у російську лазню, але рідко. А заправляв усім якийсь Коля-Хряк (за нашою інформацією – довірена особа Цапків Микола Шевченко, який займався організацією робіт на полях, що належали фірмі. – Авт.).

Світлана разом із ще однією співвітчизницею, Зітою, кілька разів намагалися втекти – марно. Їх ловили і знову садили під надійний замок, провівши перед цим “виховання”.

Одного разу вночі Зіта вибралася через вікно, відкрила замкнені ззовні на засув двері і вони втекли.

– Коли ми побачилися в Ростові, на неї було страшно дивитися: сама виснажена, худа, хвора, а руки – всі в ранах, – згадує подруга.

Дівчата і раді б були все забути і рвонути назад в Україну, але – не було паспортів. І вони вирушили до консульства. 26 жовтня в Кущевську виїхала оперативна група. Паспорти українців знайшли. І вони навіть написали заяви в міліцію: перевіркою по них зайнявся той самий Павловський міжрайонний відділ. Тільки незабаром, як стало відомо “КП”, частина заявників “несподівано” від своїх слів відмовилася – ніби й не було кількох місяців страждань і поневірянь. За деякими даними, людям навіть виплатили якісь гроші. І вони відправилися геть. Кримінальну справу за фактом незаконного позбавлення волі районні слідчі порушувати не стали.

Цілком імовірно, все так і кануло би в лету, а через деякий час в “Артекс-Агро” знову з’явилися б раби. Тільки от всі карти сплутала трагедія, яка сталася в будинку Аметова 4 листопада.

– Але Свєта не збирається залишити це просто так, щоб спустили на гальмах! – запевняє Марина. – Вона має намір приїхати сюди, до Росії, знову. Щоб домогтися справедливості.

А В ЦЕЙ ЧАС

Про існування цапковського ОЗУ міліцейське начальство Краснодарського краю попереджали ще 10 років тому

Цей документ, який називається Довідка-Меморандум, підписаний полковником міліції Павлом Корнієнком, котрий керував ВВС Кущевського району на початку 2000-х. Починається він зі слів: “На території Кущевського району є стійка злочинна група, яка налічує з своєму складі до 10 осіб”. І в ньому на п’яти аркушах розписано буквально все, про що тепер, після вбивства дванадцяти чоловік, знає вся Росія.

Дано розклад на всю банду, яка тероризувала станицю вже тоді, під проводом старшого брата Сергія Цапка, Колі-Божевільного. Вказані члени угруповання (і ті, в тому числі, що зараз названі підозрюваними у різанині в особняку Аметова) та злочини, в яких вони замішані, в тому числі вбивства з застосуванням вогнепальної зброї, вчинені ще в 98-му, а також хуліганства, підпали , побиття і т.п. У довідці наводився навіть автопарк банди!

Є відомості і про те, що розслідування одного із зазначених у документі злочинів, “з боку Кущевського суду” і що “лідер ОЗУ Цапок Н.В. підтримує тісні стосунки з суддею Прозоровою І., дуже часто відвідує її як на робочому місці, так і за місцем проживання” (до речі, ця суддя відома тим, що на похоронах Миколи Цапка, якого вбили в 2002 році, несла його портрет).

За нашими даними, довідка була спрямована Павлом Корнієнком в крайове ГУВС. Однак, судячи з усього, ніяких дій не послідувало. За винятком того, що полковник міліції Корнієнко, який очолював Кущевську міліцію десять років, незабаром після цього був відправлений у відставку.

У червні минулого року, тобто через дев’ять років після написання і більше ніж за рік до Кущевської трагедії, цей меморандум Корнієнка був знову відправлений до Краснодару. Цього разу до Слідчого комітету краю. Відправник, правда, побажав залишитися невідомим. Але документ був прийнятий до виробництва. Результат розгляду, на жаль, відомий.

“Комсомольская правда”