Сергій Федака: “Чи існувала би нинішня незалежна Україна, якби не багаторічна боротьба УПА?”

12 січня, у день українського політв’язня, у Вищому адміністративному суді України мала розглядатися справа про скасування звання Героя України Роману Шухевичу, але її перенесли на 16 лютого через хворобу одного з п’яти суддів. Тим не менше того ж дня на офіційному сайті Президента з’явилася інформація, ніби «рішенням суду президентський указ «Про присвоєння Степану Бандері звання Героя України» скасовано».

Справді, 23 червня 2010 р. Донецький окружний адміністративний суд визнав цей указ незаконним. Але дане рішення було оскаржено, зараз справу розглядає то й же Вищий адміністративний суд, чергове засідання призначено на 29 березня.  Тому президентська челядь не тільки перекручує стан речей, а й тисне на суд, який розглядає дві однотипні справи (фактично, різняться тільки прізвища нагороджених). Само собою, це не просте співпадіння. Особисто В. Янукович навряд чи переймається даною колізією (інакше би він міг усе вирішити власним указом), але хтось з його близького оточення дуже хоче розбурхати ситуацію, незважаючи на те, що при цьому виникають додаткові проблеми для самого шефа. Адже як не парадоксально, а найбільш невигідним скасування нагород було би  для В. Януковича. Прецедент, коли суд скасовує президентські укази, може викликати цілу ланцюгову реакцію. За цим обов’язково послідує оскарження інших указів – уже В. Януковича. Легко уявити, як котрийсь олігарх купує певний суд і скасовує якийсь кадровий указ.

Навіть у сфальсифікованому телешоу “Великі українці” С. Бандера посів третє місце. Подальше розслідування з’ясувало, що хід телефонного голосування було спотворено тисячами есемесок, ініційованими Д. Табачником і оплаченими банкіром-регіоналом В. Горбалем (який потім став львівським “губернатором”). За попередніми ж даними С. Бандера виходив на перше місце. Чи може бути більш переконливе свідчення, як реально наш народ ставиться до цієї фігури – безперечно неоднозначної, суперечливої, як і вся наша історія, але іншого минулого ми просто не маємо. Дуже хотілося би, щоб нашу історію творили виключно люди у білих рукавичках, які не пролили жодної краплі крові, але такої вегетаріанської історії немає в жодного народу, хіба, може, в якихось карликових державах. В аналогічних телешоу англійці відзначили Кромвеля, який пролив ріки крові, а французи – не менш кривавого Наполеона, і їхні нації не комплексували з цього приводу.  Це тому, що французи не зважають, як відреагують на вшанування Наполеона Німеччина чи Росія. В Україні ж ситуація нині прямо протилежна.

Присвоєння найвищих нагород сучасної України Р. Шухевичу і С. Бандері стало не так вшануванням їхньої ролі в українській історії, як засобом у політичній боротьбі В. Ющенка проти його опонентів. З його боку це було таке собі демонстративне грюкання дверима. Те, що відповідні укази породять тривалий конфлікт, було зрозуміло з самого початку. Але і скасування їх цей конфлікт аж ніяк не погасять, а тільки стократ поглиблять. Поки указів не існувало, ставлення кожного нашого співвітчизника до цих двох складних фігур було його приватною справою. Багато хто схилявся перед ними, багато хто ненавидів. І була ще велика кількість людей, які просто не задумувалися з цього приводу. Поява указів примусила оцих “нейтралів” визначатися, а це мало хто любить.  Можливе же скасування указів позбавить їх цієї розумової роботи і сформує чітку установку: борці за волю України не гідні державних нагород. У радянській історіографії українці виступали чи не єдиним народом, який постійно боровся проти власної державності, патріоти трактувалися як зрадники, а коллаборанти  (з російським імперіалізмом) – як герої. Зараз намітилася тенденція повернення до тієї ж схеми.

Але чи існувала би нинішня незалежна Україна, якби не багаторічна боротьба УПА? Існувала би, але такою же, як сучасна Білорусь – тоталітарна, ізольована, без найменших ознак демократії. Така іронія історії, але саме Бандера і Шухевич, які не були демократами, посприяли тому, що нинішня Україна є такою, якою вона є – зі свободою слова, відносною незалежністю судів (інакше би відповідні укази скасували автоматично), регулярними виборами. Не їхня вина, що  мільйони виборців зараз стали просто продавати свої голоси.  Уявімо на мить, що УПА ніколи не існувало. Де би тоді були нинішні міністри, депутати, “губернатори”, олігархи тощо? Не дивно, що Львівська облрада  висловила рішучий протест проти можливого відібрання звань Героїв. Такі ж кроки очікуються з боку Тернопільської й Івано-Франківської облрад. І справа не в їхньому галицькому локал-патріотизмі, як може видатися на перший погляд. Після ющенкових указів ставлення до УПА перестало бути приватною справою кожного, тепер усім доводиться визначатися – ти за незалежність України, чи ні? За нашу історію, яка дуже неоднозначна, але іншої немає? Якщо так, то скасовувати нагороди при всій їхній контраверсійності не можна. При тому, що інтегральний націоналізм і терористичні акти в нинішніх умовах категорично неприйнятні. Але ж звання Героїв надано Шухевичу і Бандері не за це і тим більше не за їхні контакти з гітлерівцями, а за те, що наближали день 24 серпня 1991 року, за те, що ми нині такі, якими є. Тепер вже позов проти цих двох синів України сприймається як позов проти самої держави.

Сергій Федака, Закарпаття online