Верховина: Коли начальник — жінка…

Надія ОЛЕКСІЄНКО, начальник відділу освіти райдержадміністрації:

— Відділ освіти РДА — один з найчисельніших колективів у районі. До цього часу, наскільки я пам’ятаю, освітянами керували тільки чоловіки. А сьогодні віжки правління у жіночих руках — мій заступник і голова РК профспілки працівників освіти і науки теж жіночої статі. Поки що працюємо в унісон, на що сподіваюся й надалі. Загалом у нас налічується 1676 працюючих чоловік, з яких 42 — працівники безпосередньо відділу освіти та 35 — керівники навчальних закладів. Те, що на мої жіночі плечі лягла легка ноша, не можу сказати. Понад 15 років я працювала директором районної станції юних натуралістів. На перший погляд здавалося, що все, що пов’язано з освітою, мені знайоме. Насправді обсяг роботи начальника відділу освіти дуже обширний. Я назву лише окремі моменти своїх обов’язків — загальне керівництво діяльністю відділу освіти та навчальних закладів району; контроль за виконанням відділом, закладами освіти законодавчих, інформаційно-нормативних, інструктивних документів; керівництво та ведення колегії відділу освіти, районних педагогічних конференцій, нарад, семінарів тощо; призначення на посаду і звільнення з неї працівників відділу, керівників та педагогічних працівників. Та, мабуть, найважчою є фінансово-господарська діяльність і матеріально-технічне забезпечення галузі. Але зі мною поруч працюють колеги з великим досвідом роботи, кожен з них компетентний у своїй діяльності. Я довіряю їх досвіду і маю від них надійну підтримку. Як керівник, намагаюся вникати у всі сфери нашої діяльності, а вони, повірте, немалі, і приймати правильні рішення.

З чим для мене асоціює наступаюче свято? Та, мабуть, як і для кожної жінки, із запахом весни. А весна — це життя. З її приходом оживає природа, світить сонце і стає приємно жити. Тож нехай весна живе у наших серцях щодня, за будь-якої погоди, при будь-якому настрої.
У переддень свята обов’язково привітаю своїх колегинь. А привітання від наших мужчин поки що у секреті.

Наталія БУРТИН, начальник управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі:

— Цьогорічне свято жінок я вперше зустрічатиму в колективі УПФ, у якому чесно і добросовісно трудяться в основному жінки. Але хочу сказати, що я, як керівник, щиро вражена відданістю нашій роботі чоловіків. Я їх вважаю сильними мужчинами з жіночим серцем. Чому я так кажу? Перш за все, наша сфера соціальна. До нас звертаються в основному люди старшого віку. А це — різні характери, різні проблеми, іноді, навіть, неадекватне їх реагування з того чи іншого питання. І обов’язок нашого працівника їх почути, перейнятися їх болями, співчуттям до них, вміти у потрібну хвилину підібрати потрібне слово. Пам’ятати, що ми є слугами народу. Саме цього вимагає від кожного із нас і посадова інструкція.

Я прийшла в колектив, де вже є свої напрацювання, старі і добрі традиції, започатковані моїм попередником, і якими я не маю права ігнорувати, хіба що їх вдосконалювати і розвивати. Приємно, що колектив сприйняв мене приязно. В цьому, мабуть, немаловажливу роль зіграло й те, що багато хто мене знає по роботі у райдержадміністрації, тривалий період працювала у апараті селищної ради. Звичайно, структура моєї діяльності дещо помінялася, тому я завжди адекватно ставлюся до думок старших колег, прислухаюся до їх порад.

Яким я бачу керівника? Перш за все лідером будь-якого колективу. Згодьтеся, що нормальна обстановка серед працівників багато в чому залежить від правильного керівництва. Неприйнятними для керівника, тим більше жінки, є зайві емоції, підвищення тону. Він має тонко відчувати атмосферу в колективі, не допускати конфліктних ситуацій. А у разі їх виникнення, вміти прийняти конкретне і правильне рішення, яке має свої наслідки.

Сподіваюся, що цьогорічне свято жінок мене не розчарує. Як керівник, привітаю колег-жінок, побажаю їм краси, молодості, душевної гармонії і людської вдячності за працю. А оскільки з нагоди Дня захисника Вітчизни ми нещодавно вшанували своїх колег-мужчин, то надіюся і на привітання від сильної статі.

Тетяна РЯБЕЦЬ — директор територіального центру обслуговування одиноких та перестарілих громадян:

— Вже 13 років поспіль я очолюю колектив територіального центру. Отже, в тринадцятий раз ми зберемося в своєму переважно жіночому колективі, аби відсвяткувати свято весни. Звичайно, будуть квіти, подарунки, кава, келех вина і щирі побажання нашим берегиням.

Наша сфера належить до соціальних. Робота спрямована на надання всіляких послуг пенсіонерам, інвалідам, малозабезпеченим сім’ям, іншим соціально незахищеним верствам населення вдома, в умовах тимчасового та денного перебування. У нашому підпорядкуванні дві їдальні (Міжгір’я та Синевир), стаціонарне відділення у Колочаві. Як ви розумієте, у таких їдальнях харчуються переважно одинокі люди старшого віку, а в стаціонарному відділенні проживають важкохворі, ті, хто не має підтримки від рідних. Звичайно, таким людям потрібна особлива увага, чуйність і доброта. Не залишити їх на самоті з їхніми болями, безпомічністю — першочерговий обов’язок соціального працівника. Тому в нас особливий підбір кадрів. Це жінки з набутим досвідом роботи в соціальній сфері, з чуйним серцем. Їм притаманні співчуття і доброзичливість. Особливо такі риси в характері тих працівниць, які надають соціальну допомогу вдома. У їх обов’язки входить придбання та доставка продуктів харчування, медикаментів, виклик лікаря, і найголовніше, на мою думку, вміння поспілкуватися з такими одинокими людьми. Тому я, як керівник, спрямовую роботу своїх працівниць на культуру обслуговування, делікатність у бесіді, недопустимість підвищення тону чи неуважність до свого підопічного. І, звичайно, сама дотримуюся такої позиції.

8 Березня благодійний святковий обід підготуємо в їдальнях Міжгір’я та Синевира для тих, хто там харчується. Привітаємо всіх жінок із святом. Нехай Бог буде їм у помочі, допомагає долати труднощі, що випали на їх життєвому шляху.

Як я сприймаю Міжнародний жіночий день? Звичайно, позитивно. Вважаю цей день особистим святом кожного, людини небайдужої до природних цінностей, до людських пріоритетів — рід, сім’я, мати, сестра, бабуся, подруга… Всі ці статуси важать багато для кожного із нас. Це свято — уособлення затишку, роду, продовження життя.

Записала Марія РУБЕЦЬ.
Фото Тетяни КОСТЮК.
“Верховина” для mizgir.com.ua