Закарпаття: Замовлений кілер для дружини і сина…
Працівникам карного розшуку за специфікою роботи доводиться постійно стикатися з людськими трагедіями. Однак злочин, який закарпатські правоохоронці недавно розкрили, вразив своєю жорстокістю навіть бувалих “оперів”. Ще б пак: чоловік холоднокровно замовив убивство своїх рідних, аби заволодіти спільним будинком! І лише те, що про все довідалися правоохоронці, надавши замовнику підставного кілера, врятувало жінці та її синові життя…
КІЛЕР ДЛЯ ДРУЖИНИ Й СИНА
— На початку березня нам стало відомо з оперативних джерел про те, що один із жителів Тячівського району планує вбити власну дружину та рідного сина з метою заволодіння спільним майном, зокрема сільським будинком, –розповідає деталі цієї спецоперації начальник управління карного розшуку УМВС України в Закарпатській області полковник міліції Василь Мацо. –Спецоперацію треба було провести так, аби ніхто не постраждав, а сам злочин належно задокументувати. Стражі порядку прийняли рішення інсценувати вбивство.
Гірське село Криве має на Тячівщині сумну славу одного з найбільш криміногенних населених пунктів у районі. Практично щороку тут стаються навмисні вбивства, а в селі проживає чимало раніше судимих осіб і таких, які ведуть не зовсім праведний спосіб життя. Можливо, це пояснюється тим, що більшість працездатного чоловічого населення регулярно виїжджає з села на заробітки за кордон, переважно в Росію. За тривалий час їхньої відсутності вдома нерідко розпадаються сім’ї, та й важкі заробітки на чужині озлоблюють людей. Коли ж заробітчани нарешті повертаються додому, то, як правило, безпробудно пиячать. А де горілка, там добра немає.
От і родина Петрашів (імена усіх діючих персонажів цієї кримінальної історії змінено — Авт.) давно вже розпалася. Глава сім’ї, 56-річний Василь, як виїхав ще за Союзу на заробітки в Росію, так і зник (тепер закарпатські правоохоронці з’ясовують, чи, бува, не сидів він там у тюрмі). Вісток про себе не подавав років із двадцять, грошей дружині не посилав. Тож Олена ростила сина самотужки.
У 2001 році Василь нарешті повернувся з Росії, де провів двадцять літ свого життя й, можливо, мав там іншу сім’ю. Дружина його спершу прийняла, але сімейне життя у них так і не наладилося. Ще б пак: дитина, яку батько покинув ще чотирирічною, на той час уже була повнолітня і не сприймала його як рідну людину…
Пожили вони разом з Оленою недовго. Василь знову залишив сім’ю і став жити в орендованих помешканнях. Весь цей час його мучила думка про те, що їхній спільний будинок залишився жінці та синові…
Врешті-решт чолов’яга (до слова, у Василя доволі крутий норов) не придумав нічого мудрішого, як… убити дружину та сина з метою заволодіння будинком. А оскільки самому кривавити руки було лячно, то вирішив знайти виконавця вбивства.
“НЕ ВБИВАЙ У ХАТІ, БО НЕ ЗМОЖУ ЇЇ ПРОДАТИ…”
З цією метою тячівець почав звертатися до різного роду “крутих” знайомих. Не знати, як би розвивалися події далі і якою була б доля Олени та її 30-річного сина Володимира, однак інформація про те, що один із жителів Тячівщини шукає кілера, дійшла до працівників карного розшуку тячівської міліції. Як то часто буває, підказали “свої” люди…
Перевіривши отриману інформацію, правоохоронці з’ясували: все справді дуже серйозно. Начальник Тячівського райвідділу міліції полковник Михайло Немеш доповів про отриману інформацію начальнику УМВСУ в Закарпатській області полковнику Віктору Русину, а начальник УКР Василь Мацо поінформував Департамент карного розшуку МВС України. Тож можна сказати, що спецоперацію зі знешкодження замовника вбивства готували всією міліцейською громадою.
Перш за все слід було знайти ”кілера”. В ролі останнього виступив молодий працівник карного розшуку. Ззовні офіцер (зріст під два метри, кремезна статура тощо) якнайкраще підходив на роль кілера. Його кандидатуру замовнику порекомендував один із приятелів, до якого Василь звернувся по допомогу. Саме той приятель і повідомив про імовірне вбивство у міліцію…
За розробленою в міліції легендою, кілер — виходець з Тячівського району, в останні роки проживає в Чехії, де й робить всілякі темні справи. Аби у замовника не виникало підозри, на зустріч майбутній виконавець вбивства приїхав на іномарці з чеськими номерами. Розмовляв російською, говорив, як і годиться “серйозній людині”, мало, але з крижаними нотками в голосі. Назвався Юрієм, про себе розповідав небагато, мовляв: менше знаєш — довше житимеш…
Зовнішній вигляд та манери незнайомця, вочевидь, справили потрібне враження. Тим паче, що той “випадково” продемонстрував у бардачку справжній пістолет… Домовилися, що за виконану “роботу” замовник заплатить п’ять тисяч доларів: 300 дає відразу, а решту 4700 після виконання замовлення. При цьому замовник поставив одну умову: вбивати дружину та сина необхідно не в самому будинку (адже потім його ніхто не захоче купити), а десь в іншому місці. Де саме, хай вибирає кілер. Аби полегшити йому “роботу”, чоловік власноруч намалював і передав найманцю план будинку. Розповів, де спить його дружина, а де син, коли лягають спати, який у них розпорядок дня і т.д. Але найголовніше — замовник передав вбивці мобільний телефон “Нокіа”, на який той має сфотографувати тіла вбитих і показати потім йому…
“Я ЗНАЮ, ЩО ЧОЛОВІК ХОЧЕ МЕНЕ ВБИТИ…”
Фотографії “убитих” на “мобілці” Василеві справді продемонстрували. У міліції майстерно розіграли сцену вбивства, вимазавши живих людей «кров’ю» і поклавши на підлогу… Але тут оперативники зіштовхнулися з іншою проблемою. З’ясувалося, що в Кривому проживають родичі замовника, які можуть слідкувати за хатою майбутніх жертв: чи не приїжджає туди міліція, чи не виїхали ті кудись, чи крутиться біля хати уявний кілер і т.д. Тож, аби не сполохати замовника, Олену з сином викликав у сільраду з якогось господарського питання голова села, а вже там її чекали міліціонери у цивільному.
Коли Олені сказали, що їх із сином “замовили”, жінка, на подив оперативників, не здивувалася цій новині. «У селі, — сказала, — ми ворогів не маємо, хіба що колишній чоловік бажає нам смерті…» Виявляється, Василь і раніше погрожував Олені.
Сама спецоперація зі знешкодження замовника вбивства дружини й сина тривала всього лиш чотири дні. За цей час було виконано справді титанічну роботу, до якої залучалися різні оперативно-технічні служби закарпатської міліції. Усі слова та дії замовника слід було ретельно задокументувати технічними засобами, аби це слугувало потім доказом у суді. А завершальним етапом операції стало затримання замовника.
Близько півночі Василь зустрівся з “кілером” в одному з сіл Тячівщини. Юрій продемонстрував замовнику мобільний телефон із “кривавими” фотографіями. Побаченим той залишився задоволений, навіть не розпитував про деталі вбивства, куди той подів тіла і т.д. Власноруч написав і передав Юрієві записку подібного змісту: я, такий-то, зобов’язуюся віддати такому-то за виконану роботу 4700 доларів упродовж двох тижнів, дата, підпис.
Що цікаво, вбивство Василь всіляко відтягував до того дня, коли із заробітків мав повернутися його син. Чи не синовими грошима горе-батько планував розрахуватися за вбивство рідної кровинки?..
Прощаючись, Юрій промовив обумовлене слово, і до машини умить підбігли кремезні хлопці в цивільному — працівники карного розшуку. Затриманого доставили у Тячівський райвідділ міліції. Під час допиту той спершу клеїв дурня, мовляв: нічого не знаю, чого ви від мене хочете?! Мовчав хвилин сорок. Але коли йому продемонстрували “кілера”, телефон із фотографіями та записані розмови, змушений був в усьому зізнатися. За фактом організації навмисного вбивства двох людей порушили кримінальну справу. Деталі цього неординарного злочину, аналогів якому за свою багаторічну міліцейську практику полковник Мацо не пригадує, нині з’ясовує слідство.
КОМЕНТАР МІЛІЦІЇ
— Це перша така настільки продумана в деталях й реалізована за короткий час спецоперація у моїй практиці. Ми побоювалися, що замовник знайде реального кілера, і за менші гроші, — каже Василь Мацо. — Він справді запланував вбивство своїх рідних і однозначно б його здійснив. На жаль, життя нині таке, що різноманітних покидьків не бракує, в тому числі і в згаданому селі Криве. Тому було прийнято рішення погоджуватися на всі умови замовника, аби не зірвати операцію. На щастя, все завершилося саме так, як ми запланували, й люди залишилися живими.
Володимир ПАВЛЮХ, ВЗГ УМВС України в Закарпатській області