Із щоденника Сергія Федаки… ХЛАНТА
Івану Васильовичу Хланті виповнюється 70 літ. Хоча на свої роки він зовсім не виглядає – як і майже 25-річний шоумен Олександр Масляков. Той – через те, що завжди в оточенні молодих гумористів, Хланта же постійно ласує молодильними яблуками рідного фольклору. А від них фігура випрямляється, хода робиться легкою, летючою, очі сяють, голос дзвенить. Одним словом, життя прекрасне, не треба нам сонця – роботу давай! Проте оцим ювенільним потенціалом він щедро ділиться з цілим світом. Ну принаймні, з закарпатцями. Ще Маяковський гордо заявляв про «сто томов моих партийных книжек», тільки у нього то була гіпербола, а у Хланти, навпаки – літота-применшення. Укладена В.Качканом бібліографія фольклориста налічує аж 458 сторінок. Є про нього і документальна повість І.Губаля, і поема (!) В.Пішка. Є заснований ним у рідному селі літературний музей, в якому ним же і проведено 60 заходів. Це людина, створена для закарпатської книги рекордів (ніби є така десь в Інтернеті).
Є там його рідне село Копашнево, з якого вийшло близько сотні священиків. Може, в тому один з ключів до феномену І.Хланти. Бо в його натурі якраз вступили у резонанс селянська затятість, працьовитість з якимсь містичним прагматизмом і незбагненною філософією життя наших панотців і батюшок. Коли ці дві стихії поєднувалися, завжди виникало щось виняткове: В.Довгович, О.Духнович, О.Павлович, Є.Фенцик, О.Кабалюк, А.Волошин. Потім радянський режим поклав цьому край. Подібних пасіонаріїв просто відправляли на заслання, заганяли у підпілля, споювали, ламали через коліно.
То ж І.Хланта виявився отаким світлом згаслої зірки, яке тільки зараз дійшло до нас. Десь він, справді, не з нашої епохи, а з часів газети «Листок». По-перше, має щось із півсотні окремих книжок. І це ще мне вечір – продовжують виходити і кінця-краю не видно. По-друге, абсолютний рекорд по кількості записаних ним пісень. По-третє, реабілітував цілий жанр нашого фольклору – народні пісні релігійної тематики, за що і отримав ступінь доктора мистецтвознавства. По-четверте, має із 25 бібліографічних покажчиків і книжок нарисів про закарпатських письменників, в тому числі монументальне «Літературне Закарпаття у ХХ столітті» на 5250 позицій. Дещо комплексує, що видав то ще 1995 р., коли до кінця століття лишалася ще добра п’ятирічка, то ж корпус вийшов трішечки неповним. Мріє видати продовження, але то все одно, що будувати церкву у 90-ті і зараз: ціни зросли десь уп’ятеро.
Проте все одно мріє. Бо то колись про А.Громика казали, що він знає усі таємниці міжнародної політики. А І.Хланта знає усі таємниці пишучої братії Закарпаття і хоче їх оприлюднити. А починалась біографія надто традиційно: філфак в Ужгороді, вчителювання по селах (в тому числі директорування), аспірантура в Києві, дисертація про українську соціально-побутову казку. Правда, захищено її у глухому-глухому і репресивному 1976-му, коли український фольклор був, м’яко кажучи, неактуальним. Тоді віталися хіба що побрехеньки про єдину партію та щасливі колгоспи. Але якимось дивом таки захистив. А потім – найбільша небезпека. Робота в університеті, де вже занапастилася не одна наша «пропаща сила».
Зміг втекти від цієї рутини. Був спершу бібліографом у вузівській бібліотеці, потім знов шкільним вчителем, відтак очолив відділ Закарпатського центру народної творчості. А найголовніше – між рядками трудової книжки. Об’їздив геть усе Закарпаття – і у вужчому смислі, і в найширшому. В тому числі був у Банаті. Слухав-записував геть усіх виконавців фольклору. Всі знають, яка то підступна робота – хоча би на прикладі Шурика з “Кавказской пленницы”. Але вижив. Бо фольклор збирають лише найбільш мужні, витривалі і загартовані. Боягузу там робити нічого. Це щось як шовкова косицю, котру може зірвати тільки гідний. Так і фольклор – занадто сильна його енергетика, занадто обпалює усіх, хто торкається його.
На Великій України автентичний фольклор виморили у 1933-му, на Західній – вистріляли і депортували у 40-50-х. лишилося саме Закарпаття, яке і стало у повоєнні десятиліття головним постачальником фольклору для цілої України. Наші збірки тоді розходилися тиражами у 100 і навіть 250 тисяч примірників. От до такої напруги і підключився І.Хланта, став розбудовувати культуру не з даху, а з фундаменту – фольклору і бібліографії.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
