VІР-шахрай із Гуцульщини

При затриманні злочинець, що кілька років дурив чиновників та бізнесменів, пред’явив посвідчення члена «Фонду ветеранів зовнішньої розвідки СБУ в Закарпатській області».

Якими якостями необхідно володіти, щоб, проникнувши в коло підприємців і чиновників (причому досить солідних), переконливо грати роль столичної VIP-персони й поблажливо приймати від нових знайомих цінні подарунки, послуги і т. ін.? 

Як свідчить історія, що мала місце відразу в трьох областях Західної України, досить розбиратися в психології чиновників, вміти працювати з Інтернетом і проявити винахідливість або нахабство. Шахрай із невеликого прикарпатського села кілька років дурив підприємців і держслужбовців, видаючи себе за високопоставленого працівника Адміністрації Президента.

«Я МІГ БИ ПІДНЯТИ ЛЮДЕЙ ІЗ КИЄВА, ЯКІ ПЕРЕВЕРНУТЬ ТУТ УСЕ ДОГОРИ ДНОМ, АЛЕ ЧИ ВАРТО?..»

У жовтні 2006 року на одній із туристичних баз Моршина (Львівська область) з’явився новий постоялець — чоловік років 50-ти, інтелігентного вигляду, добре одягнений, упевнений у собі. Власникові турбази він представився Анатолієм Т. — радником Президента України, керівником Головної служби регіональної та кадрової політики Секретаріату Президента (такий чиновник справді працював тоді в президентському секретаріаті, однак нечасто фігурував у ЗМІ, тому був не дуже впізнаваний), після чого був одразу поселений у кращий номер.

Коли ж VIP-постоялець пояснив, що інспектує рекреаційні об’єкти, щоб включити деякі з них у спеціальну туристичну програму, яка фінансується з держбюджету, власник турбази запропонував гостеві повний пансіон за рахунок закладу. Той прийняв послугу як належне й кілька тижнів насолоджувався відпочинком за принципом «усе включено». А у вільний від релаксу час спілкувався з господарем — розпитував про бізнес (проявляючи при цьому неабиякі пізнання в туристичній галузі), розповідав байки про роботу на Банковій, навіть узяв копії документів на турбазу, обіцяючи включити її в туристичну програму.

Щоправда, перед самим від’їздом відпочинок чиновника затьмарив неприємний епізод. Запросивши підприємця у свій номер, він із незадоволеним виглядом повідомив: «У мене вкрали особисті речі, три тисячі доларів і мобільний телефон. Я міг би підняти людей із Києва, які перевернуть тут усе догори дном, але чи варто?» «Ні-ні, що ви! — поспішив відповісти господар. — Я компенсую вам украдене, а зі злодіями розберуся сам». Після цього дав високому гостеві три тисячі доларів, купив мобільний телефон і позичив ще дві тисячі доларів, які той пообіцяв віддати після повернення до Києва.

Через деякий час власник бази вирішив нагадати про себе, проте телефон чиновника виявився відключений. Тоді він і згадав, що за весь час постоялець жодного разу не показав документів, які підтверджують його високий статус. Підприємець звернувся в міліцію, проте «радник Президента» як у воду канув. 

Наступного разу він «випірнув» у серпні 2007 р. вже у Львові — в компанії колишніх працівників обласної й районних держадміністрацій, котрі, втративши роботу після президентських виборів, будь-яким чином прагнули знайти нову. Шахрай представився тим же Анатолієм Т., який приїхав до Львова, щоб провести «кастинг» претендентів на вільні посади в різних органах влади. Один із кандидатів тут же поселив гостя в готель, за що ледь не був «дискваліфікований». «Особі з моїм статусом не личить жити у звичайному номері, — заявив «радник Президента», — потрібен або дорогий готель, або окремі апартаменти». Екс-чиновник, сподіваючись на преференції при «кастингу», моментально переселив гостя у свою порожню квартиру.

— Він дуже впевнено вів себе, — розповів потерпілий пізніше на слідстві. — Чудово знав ієрархію державних посад, носив дорогий одяг, детально розповідав про приватне життя чиновників, у тому числі тих, яких я знав особисто. У мене не виникло щодо його статусу жодних сумнівів…

Справжнє нутро «чиновника з Банкової» проявилося після того, як він провів «обшук» у наданій йому квартирі. Знайшовши 500 доларів та масивний золотий хрестик, шахрай, діючи за принципом «краще синиця в руці», банально вкрав їх і втік. Власник квартири, розчарований таким несподіваним поворотом подій, звернувся в міліцію і, що найцікавіше, злодія зуміли затримати за гарячими слідами. Правоохоронці встановили його особу й порушили кримінальну справу, але оскільки злочин був неважким, обмежилися взяттям підписки про невиїзд, після чого «радник Президента» зник.

ЧЕРНІВЕЦЬКУ МІСІЮ «ПРЕДСТАВНИК РАДНИКА ПРЕЗИДЕНТА» ГАНЕБНО ПРОВАЛИВ ЧЕРЕЗ ЖІНКУ…

Після проколу з затриманням шахрай зрозумів, що на Львівщині ловити більше нічого, і через два місяці, у жовтні 2007 р., перебрався до Чернівців. Цього разу раз він проявив винахідливість — подзвонив ректорові солідного вузу, представився тим же радником Президента Анатолієм Т., повідомив, що днями від нього приїде людина, яка займається кадровими питаннями в Західному регіоні, й попросив як слід її прийняти. Що не може не вражати — ректор особисто знав реального Анатолія Т., кілька разів зустрічався з ним, проте нічого не запідозрив — настільки шахрай вдало копіював голос і манеру розмови свого «прототипа». Через кілька днів «представник радника Президента» прибув до Чернівців, де його крім ректора зустрічали діючі заступник губернатора і голова одної з райдержадміністрацій. Гостя поселили в готель, забезпечивши повний пансіон, після чого він півтора тижня «займався роботою» — приймав людей, робив візити, давав цінні вказівки, словом — вів себе, як справжній ревізор.

Приймаюча сторона всіляко догоджала гостеві й нічого не запідозрила, однак те, що виявилося недоступним чоловічому розумінню, розгадала жіноча інтуїція. Свою чернівецьку місію «представник радника Президента» ганебно провалив через жінку, зустріч із якою зовсім не входила в його плани. У приватній розмові голова райдержадміністрації розповів високому гостеві про свою землячку — співачку, народну артистку України — й поцікавився, чи можна їй організувати якийсь «промоушн». «Та немає проблем! — вигукнув шахрай. — Турне по Європі підійде?» Через день він зустрівся зі співачкою в ресторані, щоб обговорити деталі майбутнього турне, однак перебрав зайвого, на чому й погорів. Під впливом алкоголю і жіночих чарів «високопоставлений чиновник» «поплив», забувся, почав загравати зі співбесідницею і взагалі поводитися неадекватно.

У результаті відразу після вечері співачка заявила чиновникам, що високий гість абсолютно не відповідає своєму статусу і що вона не бажає мати з ним нічого спільного. Після таких слів задумалися й самі чиновники. А наступного дня в готель до «представника радника Президента» з’явилися співробітники обласного управління боротьби з оргзлочинністю й попросили пред’явити документи, на що той показав посвідчення … полковника СБУ, член «Фонду ветеранів зовнішньої розвідки СБУ в Закарпатській області»! Посвідчення, звісно, було липове, проте шахраєві дивовижним чином знову вдалося вийти сухим із води. Оскільки нічого серйозного у приймаючої сторони він виманити не встиг (у порушеній згодом кримінальній справі тодішні чиновники проходили як свідки, а не потерпілі), а писати заяву в міліцію щодо проживання в готелі та харчування для них було якось несолідно, «полковника СБУ»… відпустили з миром на всі чотири сторони. 

Після другого проколу поспіль шахрай на тривалий час заліг на дно і знову дав про себе знати лише через три роки — у червні 2010 р. в своїй рідній Івано-Франківській області. В організації наступного злочину явно настала криза жанру — він знову назвався високим чином із Банкової. Однак, оскільки після президентських виборів там повністю помінялася команда, обрав для себе інший, більш впливовий «прототип» — заступника голови Адміністрації Президента Станіслава С., котрий і тепер працює на цій посаді і, ймовірно, навіть не підозрює про свого «клона». У с. Замагора Верховинського району злочинець вийшов на голову церковної громади й запропонував організувати сто тисяч євро спонсорських грошей на будівництво церкви.

— Він казав, що крім роботи в Адміністрації Президента має відношення до благодійного фонду, — розповів потім голова церковної громади. — Вказував навіть конкретну назву — «Фундація сприяння в розвитку бізнесу та відновлення духовної спадщини України». Переконував, що має хороші зв’язки з діаспорою, яка може виділити 100 тисяч євро, взяв у нас документи на церкву, банківський рахунок. Ми так раділи…

РІДНА СЕСТРА ШАХРАЯ БУЛА ВПЕВНЕНА, ЩО ВІН ДІЙСНО ПРАЦЮЄ ВИСОКОПОСТАВЛЕНИМ ЧИНОВНИКОМ У АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА

Для «задобрення» діаспори «заступник глави АП» попросив організувати гуцульські сувеніри і йому без зайвих питань принесли дерев’яні різьблені шахи з інкрустацією, декоративні тарілки, скриньки. Гостя возив на своїй машині водій голови громади — колишній працівник райдержадміністрації, котрий, зорієнтувавшись, спробував влаштувати й свою кар’єру. «Та без проблем! — відповів «заступник глави АП» у відповідь на несміливе прохання водія знайти якусь роботу. — У мене тут багато знайомих в облдержадміністрації. Посада директора будинку відпочинку влаштує?.. Правда, людям спочатку треба накрити гарну поляну. Ну, ти сам розумієш…»

Водій накупив на п’ять тисяч гривень частування з випивкою, відвіз усе в Івано-Франківськ і навіть підвіз шахрая на якусь квартиру, після чого став чекати обіцяного призначення на посаду.

— Злочинець навіть не поміняв картку в своєму мобільному телефоні, — каже слідчий Михайло Федина, що розслідував прикарпатські епізоди кримінальної справи. — Голова церковної громади кілька разів дзвонив йому, цікавлячись, як ідуть справи зі спонсорськими коштами, і той спокійно відповідав: «Треба почекати. Це не так швидко робиться і не все від мене залежить. Але все має бути добре…» Після чергової обіцянки чоловік зайшов у Інтернет, пошукав реального Станіслава С. і, побачивши, що це зовсім інша людина, звернувся в міліцію.

Цього разу правоохоронці спрацювали оперативно. Перевіривши підозрюваних по схожих злочинах у сусідніх областях, вони знайшли особисті дані шахрая зі львівського затримання 4-річної давнини й показали його фото теперішнім потерпілим. Затримали «радника Президента, заступника глави АП і полковника СБУ» в одній особі у його батька в Тлумацькому районі Івано-Франківської області. На першому ж допиті він повністю визнав два останні епізоди своєї діяльності. Правда, інтерпретував їх на свій лад.

— Нічого в голови церковної громади я не просив, — переконував затриманий. — Це він сам запропонував сувеніри. А щодо водія — то дійсно хотів допомогти йому, бо маю знайомих в облдержадміністрації. Просто обставини не склалися…

Епізоди щодо п’яти тисяч доларів і мобільного телефону, отриманих як компенсація на турбазі в Моршині в 2006 р., а також вкрадених 500 доларів та золотого хрестика у Львові в 2007 р. підслідний спочатку категорично заперечив: «Ніколи не був там, нікого не знаю, нічого не брав». Проте численні свідки моментально впізнали в ньому того самого «радника Президента України Анатолія Т.».

На суді (у квітні цього року) злочинець змінив поведінку — повністю визнав провину за всіма епізодами, щиро розкаявся, а свої дії пояснив… «важким матеріальним станом».

— Вже на суді з’ясувався один цікавий нюанс, — каже заступник начальника відділу обласної прокуратури області Роман Лизак. — Злочинець дурив не тільки чужих, а й близьких людей. Рідна сестра дізналася про його походеньки лише після порушення кримінальної справи, до того вона була впевнена, що брат дійсно працює високопоставленим чиновником у Адміністрації Президента. До речі, засуджений свого часу мав відношення до державної служби — він має вищу економічну освіту й працював у Тлумацькій РДА, правда, дрібним клерком. Можливо, саме цим можна пояснити його розуміння психології колишніх і діючих чиновників, орієнтацію в ієрархії посад…

Підсудний відшкодував потерпілим лише частину збитків, отримані як компенсація п’ять тисяч доларів, а також вкрадені 500 доларів із золотим хрестиком він так і не повернув. А проте гуманний суд за сукупністю злочинів (заволодіння чужим майном шляхом обману, що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу), самовільне присвоєння владних повноважень із вчиненням суспільно небезпечних дій (ст. 353), таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно (ч. 2 ст. 185), використання свідомо підробленого документа (ч. 3 ст. 358)) засудив його лише до півтора року обмеження свободи. При цьому зарахував один день затримання за два дні обмеження волі. Оскільки затримали злочинця в серпні 2010 р., весь термін покарання він уже відбув, після чого «з чистою совістю» вийшов на свободу.

Я спробував зв’язатися з головним персонажем цього матеріалу через його адвоката, проте той відповів: «Ніяких коментарів ні від мене, ні від мого колишнього клієнта». І дійсно — що тут ще скажеш…