Сакури, танці, вино і …темні алеї
Туристичний «мед» Ужгорода солодким є не завжди і не всюди.
Сакура розцвіла – весна перемогла
Наприкінці квітня до Ужгорода приїхали сотні туристів, щоб помилуватися ніжно-рожевим квітом, що всуціль оповив гілля дерев. Завезені, за офіційною версією, чехословацькою владою в 1923 році, вони в місцевому м’якому кліматі добре прижилися, нині їх у – близько 2 тисяч.
Знаючи любов японців до сакур, здатних милуватися ними годинами, закарпатці і в собі культивують любов до цих деревцят. Щороку висаджують по кілька сотень сакур, причому торік робили це не лише в Ужгороді, а і в інших містах. Торік до Ужгорода приїжджав посол Країни сонця, що сходить, в нього з’явилося там місто-побратим.
Цього року цвітіння сакур обіцяє продовжитися щонайменше до 5 травня, тож гості і туристи можуть удень милуватися квітом японської вишні досхочу. Заодно вони беруть участь у акціях свята «Сакура-фест».
У низці заходів, обрамлених квітом японської вишні, – міжнародний конкурс-фестиваль мистецтв «Закарпатський Едельвейс», який 26 квітня уже завершився. А ось фестиваль «Музика без кордонів» за участі професійних виконаввських колективів із Закарпаття та з-за меж цього дня лише розпочинається. Швсть днів – шість програм високої музики.
Під час фесту був і квест «Літературні місця Ужгорода» з парадом місцями героїв художніх творів. Шість кав’ярень Ужгорода стали місцем неформальних зустрічей із письменниками та поетами. На набережній Незалежності, де найбільше квітучих деревцят, до кінця тижня тривав експрес-пленер учнів образотворчого відділення дитячої школи мистецтв «Цвіт сакури».
Дванадцяте свято грації – «Uzhgorod OPEN-2012»
Без змагань з танцювального спорту «Uzhgorod OPEN-2012» весняне місто вже важко уявити. Цього разу вони пройшли з 28 по 29 квітня вдванадцяте за рекордної кількості учасників. Протягом двох днів на паркеті ужгородського спорткомплексу «Юність» побували 1500 учасників (спортивних дуетів) від 5 років і до категорії «Дорослі» включно, а також і тренерів із 20 країн світу. Україну представляло майже 25 міст. Дуети змагалися в майже 20 категоріях, 30 видах програми протягом 27 годин!
У найпрестижнішій категорії «Дорослі» WDSF OPEN перемогла 40-ва пара світу – Михайло Білопухов та Анастасія Шипиліна (Київ), яка обійшла співвітчизників із Харкова й Полтави. Переможці зазначили, що вже втретє змагалися в Ужгороді й саме святкували п’ятиріччя перебування в дуеті. Турнір столичним танцюристам надзвичайно сподобався вдалою організацією.
Другого ж дня змагань перемогою відзначилися ужгородці Володимир Лятов і Вероніка Мишко з клубу «Грація». Перемога далася їм нелегко, адже напередодні вони змагалися в чемпіонатах Європи в Данії (за програмою 10 танців – фінал, 5 місце) та в Німеччині (за європейською програмою – вихід до півфіналу). Втома далася взнаки, але за підтримки рідних стін Володя та Ніка таки перемогли. Судді з 13 країн беззаперечно віддали перевагу саме їм: зуміли обійти дві пари-призери з Москви та чотири зіркові пари (ходять до топ-50 світу).
Із закарпатців слід також відзначити Ореста Туркевича й Андріану Туркевич та Богдана Штефанюка й Валерію Вєтрову (клуб «Грація»), які в категорії «Молодь + Дорослі» С-класу посіли відповідно перше й друге місця. Ще кілька пар із ужгородських клубів виступали у фіналах.
Загалом, боротьба на паркеті запам’яталася надзвичайним суперництвом у найкращому розумінні цього слова. А от треті на чемпіонаті світу 2009 року за програмою 10 танців – чемпіони Італії з Неаполя Франческо Еспосіто та Світлана Костенко – хоч і пробилися до фіналу, але не потрапили до числа призерів, це багато про що говорить.
Призерами «Uzhgorod OPEN-2012» ставали представники 5 країн: України (з майже 25 міст – найбільше нагород зібрали танцюристи з Києва, Чернівців, Одеси, Львова), Росії, Румунії, Литви та Австрії.
Три щастя-везіння без світла ліхтарів
В Ужгород разом зі цвітінням сакур прийшов і фестиваль «Сонячний напій. В останні три дні квітня і перші два – травня гостей частували цими продуктами. І про вино, і про мед можна говорити нескінченно, бо вони того заслуговують.
Можна б ще говорити і про інші заходи травневого Ужгорода, наприклад, безліч спортивних змагань. Але … Відкиньмо компліментарний тон, бо час сказати і про те, що залишається за кадром і поза рядками в святкових репортажах на централних каналах і в пресі.
А саме про те, що ужгородська влада на чолі з Віктором Погорєловим, здається, загралася з туристами в кішки-мишки. Таке відчуття в них виникає вночі як на Набережній Незалежності, де росте (як вихваляють путівники) найдовша в Європі липова алея, так і на інших центральних вулицях, у скверах і парках.
Запрошуючи туристів, їм хоча б на цей час можна б про освітлення подбати. Бо якщо ужгородців уже привчили до теміні, то приїжджі гості до цього не готові. Поїхавши додому, вони десятому розкажуть, які в місті над Ужем «ой темні вечори!».
Слід набратися мужності перед тим, як виходити на нічні прогулянки. Інший варіант – замовити тілоохоронця. Якщо вас у темному місці ніхто не пограбував –вважайте, вам пощастило вперше. Якщо після шкутильгання тротуарними вибоїнами і ямами залишилися цілими підбори – це вже везіння №2. Якщо після виходу в вечірнє місто вам не потрібно було замовляти таксі, бо встигли на останній автобус о пів-на десяту, то це – третє щастя. Це вже й забагато, як для Ужгорода.
А поки що… Порадіймо за сакури і поспівчуваймо собі, скількох хвилюючих миттєвостей від споглядання розквітлого міста через темінь ми так і не пережили. А може, нам вони й не потрібні?.. Ми ж не японці.
Мабуть, пам’ятник Ліхтарнику в Ужгороді поставлено саме для того, щоб нагадував про інші часи: світло з гасового пристрою не було таким дешевим, як нині, але влада не влаштовувала «темну» своїм городянам. Як тоді, так і зараз усе відбувається за громадські гроші, але результат – різний.
Василь БЕДЗІР, для “НЕДІЛІ”