Сюрпризи майбутніх виборів

[Total: 0    Average: 0/5]

0Здавна повелося: на свята народові мають дати або щось матеріальне (а його зараз просто немає), або ж скинути йому на забаву когось із Олімпу. Ювілей у нашої держави не круглий, а все ж переломний. Зараз вектор розвитку вже чітко розвертається у бік Європи та її правил гри. Тому традиційна гекатомба (так у античній Греції називали традиційну жертву зі ста биків богам під час великого свята) стала особливо масштабною – майже 450 народних депутатів (зараз їх корпус там далеко не повний). Багато хто пішов на заклання добровільно, аби потягти за собою і тих колег, які опиралися

Те, чого всі давно чекали, однаково сталося трохи несподівано. Петро Порошенко таки розпустив парламент. Власне, те саме неодмінно мав зробити зразу по своєму обранні Віктор Ющенко. Відмова від цього стала початком його кінця і початком шаленого зростання рейтингу Юлії Тимошенко, зав’язала усі подальші вузли суперечностей наступного десятиліття. Петро Порошенко вирішив не повторювати помилки свого колишнього патрона.

Вибори намічено на 26 жовтня. Можна прогнозувати, що соціально-економічна ситуація тоді буде ще гіршою, ніж зараз. Але у листопаді вона буде взагалі ніякою, а у грудні – і поготів. Хіба що Захід захоче підтримати свого партнера і штучно утримуватиме нас на плаву. І все ж ситуація буде не надто веселою – більше на користь кандидатів, ніж виборців. Першим не доведеться надто багато обіцяти і витрачатися. Другі будуть максимально доступними для впливу політтехнологів. Тим більше, що вибори проходитимуть за старою системою, як і 2012 року, тобто половину депутатів обиратимемо за партійними списками (не відкритими, як багато і гучно обіцяли, а теж «по старинці» – закритими), а іншу половину – взагалі за мажоритарними округами.

Що ми отримаємо у мажоритарній складовій? Більшість експертів вважає, що те ж саме, що й зараз. Виборчий закон не змінено, бо хто ж із нинішніх мажоритарників голосуватиме проти самих себе? Зараз багато з них мають шанс пройти і до нового парламенту, але тільки як мажоритарники. Навіть якби їм пропонували спокусливі посади у виконавчій владі чи посольствах, на усіх би цього всього не вистачило. Щодо когось можна було би зіграти на їхніх політичних і бізнесових (а то й відверто кримінальних) гріхах, але видається, що й цю карту не було розіграно, бо всю увагу довелося концентрувати на Сході. Тож зміни виборчого законодавства не відбулося. Тим більше, навряд чи це станеться зараз, коли мажоритарники вже вдихають цілком реальний аромат майбутньої перемоги.

На Закарпатті, принаймні, скидається саме на те. Так звана електоральна корупція під час цих виборів тільки зростатиме – усупереч всім красивим словам про революцію гідності і тому подібне. Що поробиш – рівень життя тут один із найнижчих в Україні, особливо у гірських та й у передгірних районах. Щоправда, високий вплив церкви, але і її вже цілком відпрацьовано втягують у відповідні схеми – особливо на рівні окремих парафій.

Ужгородський округ найбільш специфічний на Закарпатті. Половину електорату тут дає обласний центр, половину – довколишні села. Ужгород страшенно строкатий, але і з ним політтехнологи вже навчилися працювати, попередньо обдзвонюючи свої електоральні жертви, а потім кілька разів проходячи по квартирах. Потенційні штаби мають вже деталізовані бази даних на всіх і на кожного. Тим більше це стосується сіл і містечок, котрі саме (а не Ужгород) визначили результат округу восени 2012 року. Тоді переміг енергетичний менеджер Василь Ковач. Немає найменших сумнівів, що він піде на вибори знову. Справді, чом би й ні?

Адже багато хто вважає, що наступний парламент теж ненадовго. Він покликаний тільки почати бодай якісь реформи, прийняти найбільш прохідні закони з цього приводу, змінити нарешті виборче законодавство, особливо щодо місцевих виборів, які мають відбутися восени 2015 року – оце його програма-мінімум. Потім він точнісінько так увійде в суперечності з урядом і Президентом, які і попередній, і точнісінько так само може бути розпущеним. То навіщо потенційним кандидатам викладатися аж надто серйозно? Вони ж купуватимуть не надто кондиційний мандат з поки що невідомим строком дії, але навряд чи на всі п’ять років.

Через це депутати нинішнього VII скликання стають найбільш вірогідними учасниками змагань і за мандати VIII скликання. Усе-таки пройтися повторно за старими напрацьованими схемами простіше, ніж починати їх із нуля. Єдине, що певна імовірність зміни фаворита в Ужгородському окрузі все-таки існує. Тут може висунутися екс-губернатор Олександр Ледида, котрий теж є уродженцем приміського села і вже обирався до парламенту – правда не по мажоритарній системі, а за партійним списком. Тому багато залежить від домовленостей між цими двома фігурами.

Що ж стосується зовсім конкурентного середовища, то найбільш потужною альтернативою Василю Ковачу виглядав на минулих виборах Володимир Смоланка, який врешті-решт зняв свою кандидатуру. Проте на сьогодні ситуація радикально змінилася саме на його користь. Якщо революційні символи продовжуватимуть бодай послаблено діяти і наступні два місяці (тим більше, що їх легко активізувати), то у ректора з’являється реальний шанс на перемогу. Для університету – це шанс на виживання у нинішній бурі. Тому позиція майже десяти тисяч повнолітніх студентів, кількох тисяч викладачів і співробітників, а також тисяч і тисяч членів їхніх сімей визначатимуться не тільки корпоративною солідарністю (на загал і так досить сильною), а ще й суто прагматичними міркуваннями. Ректор-депутат – це гарантована відсутність сюрпризів з обрізанням бюджетного фінансування. Негативним моментом може бути ситуація, якщо традиційно тліючі у вузівському середовищі різні усобиці спалахнуть з максимальною силою і сформується фронда. Проте уникнення цього теж цілком в руках ректора і його команди.

То ж в Ужгородському окрузі намічається цікаве протистояння: хто переможе – розселянені селяни чи студенти (теж нині далеко не ідеальні)? Багато тут залежатиме від рівня мобілізованості відповідного електорату. Ситуація унікальна, можливо, єдина зараз така в Україні, але нагадуємо, що наразі вона тільки потенційна.

Щодо Мукачівського округу, там нібито простіше. Прізвище переможця відоме наперед. Менш певно це можна сказати про ім’я. Бо не можна на всі сто відсотків виключати можливе бажання Віктора Балоги зманеврувати, відійти тимчасово у тінь, а замість себе виставити когось із братів чи сина. Хоча все-таки найімовірнішою кандидатурою лишатиметься він сам. От тільки і протидія йому з боку конкуруючих політичних сил теж зараз зросте. Можливо навіть вона консолідується і виразиться в якомусь дійсно сильному конкурентові, а не підставній особі, як не раз вже бувало. Тож переможний результат може бути все ж значно нижчим, ніж минулого разу.

Виноградівсько-Берегівський округ менш прогнозований. Раніше головними конкурентами на ньому були тодішній віце-губернатор Іван Бушко і голова облради Іван Балога. Також вихідцем звідти є Іштван Гайдош, який пройшов за списком Партії регіонів. Тому ситуація дуже нагадуватиме ужгородську. Багато залежатиме від того, про що домовляться Бушко і Гайдош. Їхній союз максимально підвищує шанси одного з них. Іти на це доведеться через дуже сильного конкурента. Минулого разу І.Балога все-таки чимало і втрачав у разі перемоги. Краще бути першим у провінції, ніж другим у Римі. Тим більше, що у Києві ішлося аж ніяк не про друге місце, а про одне з 450. Натомість в області Іван Балога вже був якщо не першою, то й не другою людиною. Тепер цей момент знято. Робота облради наближається до завершення. Саме час думати про новий рівень власної реалізації. Тепер вже можливий не спаринг, а контактний бій. Зрештою, хто би персонально не став там фаворитами, округ викликатиме пильну увагу не тільки Києва, а й Угорщини.

Хустський округ був минулого разу найбільш проблемним. Там тривало безкомпромісне дербі між Степаном Деркачем і Павлом Балогою. Де-факто кампанія почалася ще за два-півтора роки до дня голосування. Спочатку Деркач впевнено вів у ній, але під кінець його команда виснажилася і конкурент обійшов буквально на фініші. Правда, з мінімальним відривом, що дозволило потім ставити результат під сумнів і навіть позбавити переможця на певний час мандату (останній повернуто тільки після нещодавньої революції), то ж депутатство було дуже умовним. Очевидно, що зараз обидва колишні фаворити прагнуть сатисфакції, реалізації своїх сподівань вже у повному масштабі. То ж там гримітиме і блискатиме найбільше.

Рахівсько-Тячівський округ був два роки тому відносно прогнозованим. Василь Петьовка вів там активну роботу з виборцями, здійснював чимало благодійних, соціальних, культурницьких проектів. Все це спрацювало. Його головний конкурент Михайло Шелевер, попри великий адміністративний досвід, практично не мав досвіду електоральних баталій. До того ж, втрутилася третя сила – лідер закарпатської «Свободи» Олег Куцин. Об’єктивно його кампанія була більше на руку Петьовці, аніж Шелеверу. То ж нині потенційний фаворит там очевидний. Інша справа, що у нього з’явиться більше конкурентів. Можливо, саме у цьому окрузі зареєстрованих кандидатів буде найбільше. Все таки, саме ці два райони виявилися найбільш розбурханими революцією гідності, зараз тут наростає розчарування її результатами, тому політизований люд може рушити на вибори масово. Отут і можливі якісь сюрпризи.

Сюрпризи може принести і, так би мовити, Верховинський округ, який на минулих виборах об’єднував п’ять гірських і найбільш проблемних районів. Звичайно, багато залежатиме від того, чи не змінять його межі. Хоча… Кампанія відбуватиметься за якісь два місяці (замість традиційних чотирьох) та ще і в умовах війни на Сході, а також загального гармидеру усюди без винятку. За таких умов змінити географію округів майже неможливо (хіба що це вже зроблено начорно і залишається тільки легалізувати).

То ж цілком імовірним кандидатом у цій глибинці лишається нинішній її представник Михайло Ланьо. Але вихідцем з цього округу є і Сергій Мошак. він один із лідерів нової і перспективної Партії розвитку України, створеної буквально учора-позавчора. Але розкрутити новий бренд аж до 5% популярності за такий короткий час може і не вдатися. То ж досить велика імовірність, що Мошак все-таки висуватиметься як мажоритарник. Тоді він здатний стати фаворитом у цьому окрузі.

Вже зараз можна прогнозувати: якщо корпус закарпатських мажоритарників і оновиться, то менше, ніж наполовину. Через усе це багато хто не бачить особливого сенсу у даних виборах. Але існує ще й пропорційна складова – вибори за партійними списками!

Отут можливі найбільші сюрпризи. Багато залежатиме від того, хто очолюватиме на Закарпатті штаб президентської партії «Солідарність». Як правило, така людина гарантовано потрапляє до парламенту – коли не одразу, то дещо згодом, коли ряд переможців перейде до виконавчої влади.

Що ж до інших партій, то потрапляння закарпатців до парламенту за їхніми списками менш вірогідне. Певний шанс дає все-таки «Батьківщина», хоча назвати більш-менш певну цифру людей, які пройдуть за її списком, не здатен ніхто. Є теоретичний шанс у закарпатців отримати мандат і через Радикальну партію Олега Ляшка. Що стосується усіх інших партій, їх буде страшенно багато. Нові проекти створюються буквально на очах. Юридично це виглядає як перейменування старої маловідомої партії під нового лідера. Їх може бути до тридцяти. Головне їхнє завдання – розтягувати голоси тих виборців, що не налаштовані голосувати за президентську силу, а також відтягувати голоси від «Батьківщини» і радикалів. Віддані за малі партії голоси «згорять», тобто перерозподіляться між переможцями, підсолодять їм виграш ще кількома додатковими мандатами. Для самих же юніорів це все-таки буде певна розкрутка і шанс на майбутнє.

Загалом вибори пройдуть далеко не ідеально, але «війна спише». Причому не тільки та, що на Сході. Війна зараз точиться по всій території, а також углибині суспільного організму. Це протистояння між Президентом і олігархами, а також між ними самими, між лібералами і соціалістами, між західниками і прибічниками традиційних зв’язків з державами Митного союзу. Усі ці теми обов’язково спливуть під час виборів.

Вибори матимуть явно проміжний характер. Знову формуватиметься перехідний парламент. Зрештою – яким він ще може бути у цю революційно-воєнну добу?! За рахунок оновленої партійної складової він все-таки буде значно більш проєвропейським, хоча і навряд чи більш антикорупційним. Але до цивілізації доводиться іти короткими кроками.

Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ» 

Loading...

Comments are closed.