Церква у Середньому: поєднання історичного і духовного
Компактна пропорційна архітектурно приваблива храмова споруда з двома вежами на головному фасаді прикрашає центральну вулицю Середнього, що на Ужгородщині, і збагачує шоломоподібними банями панораму стародавнього поселення
Після легалізації греко-католицької церкви на Закарпатті, у вересні 1990 року було зареєстровано греко-католицьку громаду Середнього, але церкву Успіння Пр.Богородиці, збудовану 1810 року, не вдалося повернути. Сім років греко-католики молилися під стінами свого храму, а тоді вирішили споруджувати новий. З виділенням ділянки допоміг тодішній голова села Я.Басараб. Проект храму Успіння Пр.Богородиці розмірами 28х14м і 30 м заввишки розробив ужгородський архітектор Арнольд Медвецький.
Будівельні роботи розпочали аж 1998 року. Зважаючи на особливості ґрунту, траншеї під фундамент викопали глибиною 4 метри. Від початку і до завершення будівництво вів місцевий парох о.Микола Пайкош. Добродійництвом відзначилася Марта Пап, котра, плануючи поселитись у брата в Середньому, продала свій будинок у Кошицях, а гроші пожертвувала на будівництво. На будівельних майданчиках працювали не лише греко-католики, а й православні та римо-католики.
Освячення новобудови провів єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан 1 березня 2004 року. Протягом двох років різьбярі Іван Сідун з Худльова та Василь Сідак з Середнього, а також майстер Йосип Левко виготовили і встановили іконостас, оздоблений виноградною лозою і гронами, який освятив Преосвященний владика Мілан 20 травня 2007 року. Ікони намалював ужгородський художник Василь Павліщук. Головний престол Юди Тадея виконав Йосип Волосянський. На вежі встановили три дзвони.
2007 року настоятелем храму став о.Іван Ісайович. Він зробив для мене екскурсію духовно-історичною святинею.
При вході стоїть дерев’яна діжка з водою.
– Вода у церкві ставилася здавна, аби людина, яка мала перепону зайти до храму Господнього (не була хрещена, мала гріх, ішла до сповіді), умила руки, – пояснює отець і веде далі: – Коли я прийшов сюди служити, то церква вже була збудована, всередині побілена. Ми зняли всю побілку і на штукатурку наносили спеціальну шпаклівку, робили так, як казали нам художники, а потім вони робили фрески. Ця робота коштує дорого. Почав розписувати так, як свідчить історія церкви, традиція церкви, саме традиція, а не обряд. Традиція і обряд – різні речі. На перше місце я поставив історію, далі – традицію, на третє – обряд. Згідно з обрядом маємо устрій церкви, якого ми не можемо порушувати.
Справа – чоловіче місце, зліва – жіноче. Відповідно на престолі праворуч – Хрест, герб Середнього, мощі святого Антонія, який є покровителем бідних; до нього моляться, аби знайти загублене. На фресках – преподобні святі отці, ліворуч – Богородиця, святі жінки та мучениці.
На вітражах зображені історичні постаті: розпочинає ряд апостол Андрій Первозванний, який дійшов до київських пагорбів, і закінчують владики Мукачівської греко-католицької єпархії: Олександ Хіра, який перебував у засланні в Караганді, Іван Маргітич, Іван Семедій, Теодор Ромжа.
Вражають фрески. Розпочинається ряд зображенням Іоана Златоустого, Василія Великого, далі – Кирила і Мефодія, Антонія Феодосія Печерського, Володимира Великого, Константина, святих Бориса і Гліба, Миколая Чернецького, він є покровитель хворих, був репресований радянською владою. Є також ікони святих Степана, Сергія, Романа, Євгена, Пантелеймона. На стінах та перегородках є вислови з псалмів та з «Послання до римлян». «Ви блаженні, коли вас зневажатимуть за Христове ім’я» – одне з них.
Переходимо на жіночий бік. На престолі – скульптура Пр.Богородиці, ікони Мукачівської та Марії Повчанської Божої Матері. «Це те, що пов’язує МГКЄ», – наголошує отець Іван.
На фресках зображені Марія Магдалина, Єлизавета, Анна, Марія Єгипетська, знаменита пустинниця; Тетяна-римлянка, Наталія, Юлія, Ірина, історична княгиня Ольга, Лаврентія, яку замучили в Сибіру, та ін.
На стінах є чимало символів. Їх також пояснює отець Іван.
– Вверху герб Ватикану, а з другого боку – герб Петра: хрест і літера «П», що означає «Петрус». Герб перших християн: Віра, Надія, Любов – серце, хрест, якір. Альфа і омега – це із Старого Завіту, що означає «Я, Ісус Христос, є початком і кінцем».