Камасутра, або уроки сексу у… шкільних підручниках
Роздивитись ілюстрації у книгах доньки–школярки спонукав випадок. У Інтернеті натрапила на матеріал, а вірніше, на лист, опублікований у газеті «Експрес».
«Цього року школярі отримали чимало нових підручників із різних предметів випуску 2015 року. Я узяв до рук підручник старшого сина — «Всесвітня історія. 7 клас». Перегорнув сторінку — і закляк. Бачу ілюстрацію з багатьма оголеними фігурами. Мовби картинка з «Камасутри»! Це що? А це скандальна картина середньовічного митця Ієроніма Босха — «Сад земних насолод». Це своєрідна енциклопедія плотських утіх: оголені чоловіки та жінки у різних позах, сексуальні збочення та еротичні фантазії. Картина Босха, звісно, має поціновувачів поміж мистецтвознавців. Але для чого вона 13-річним дітям? Та ще й як ілюстрації до параграфа «Християнська Церква»! Невже тему християнства слід ілюструвати саме такими картинами?» – йдеться у повідомленні.
Відтак чоловік зателефонував і до укладачів підручника, і до видавців, але правди так і не знайшов. Хто ж умістив репродукцію картини Босха у програмний матеріал – так і залишилося загадкою.
Слід зазначити, що мене завжди цікаво, що вчить дитина у школі, однак раніше звертала увагу виключно на тексти, але про них – пізніше. Отже цього разу спало на думку роздивитися малюнки у тому ж таки підручнику із всесвітньої історії, правда, за шостий клас.
І перше, що побачила – одразу ж шокувало. На перших же сторінках – оголені чоловічі й жіночі тіла первісних людей.
Але ще більше здивували еротичні ілюстрації, увічнені у скульптурах та картинах, вірніше – їхні репродукції у «Світовій літературі, наприклад: «Боротьба з Лернейською гідрою» А. дель Поллайоло, фонтан «Прометей» П. Меншипа, «Прометей несе вогонь» Г. Фюгера, «Нарцис та Ехо» Дж. В. Вотерхаузера тощо.
А тепер про самі сюжети. До програми п’ятого класу входить відоме оповідання Ернеста Сетон-Томпсона «Лобо». У ньому розповідається про мудрого вовка, якого протягом усієї сюжетної лінії намагаються вбити. Полюють за нещасною твариною всі: розлючені фермери з ковбоями, мисливці, котрих спокусила обіцяна винагорода. Відтак нелюди закатовують кохану вовчицю Лобо – Бланку (при чому у тексті детально описано знущання над нею), а потім ловлять і самого ватажка зграї… який у неволі помирає. Звісно, оповідання цікаве і варте уваги читача…. Але дорослого, а не десятирічної дитини із вразливою, несформованою психікою. Такі сюжети у одних розвивають злість, а інші, як і моя донька, читаючи, ридають над книжкою.
А з яких творів складається курс української літератури?! Ще у підручнику за п’ятий клас мене відверто здивувало оповідання Євгена Гуцала «Лось». Читала твір в університетські роки і навіть студенткою, а не школяркою, сприймала його важко. Як же може дев’ятирічна дитина адекватно реагувати на сюжет про вбивство тварини, аналізувати несправедливість і спокійно сприймати брехню? Звичайно, твір повчальний, але не для учнів такого юного віку.
Це ж стосується і літописів, приміром, уривків із «Повісті минулих літ», де розповідається про жорстокість князів…
А от у шостому класі на уроках літератури учні ознайомлюються з оповіданням Володимира Винниченка «Федько-халамидник». Здавалося б, звичайний текст про звичайного хлопчика-бешкетника, який, між іншим, мав добру душу. Утім закінчується твір трагічно – головний герой помирає. Хіба такі моральні цінності повинні вивчати діти? Хіба смерть є найкращою розв’язкою ситуації?
Між іншим, у сьомому класу школярі також вивчають один із творів Євгена Гуцала про насилля людини над природою «Сім’я дикої качки». Оповідання – про хлопчика, який скривдив дику пташку і забрав від неї маленьких пташенят. У результаті – каченята загинули. Сумний сюжет і трагічна розв’язка… Крім того, несподіваною смертю головного героя закінчується й повість Григора Тютюнника «Климко». Звичайно, високохудожні тексти чудових авторів правильно і безболісно сприймають філологи, але учням вникати в суть психологічно важких текстів нелегко.
Тож що доводиться студіювати дітям у школі? Чому програмний матеріал підбирається так необмірковано? Хто відповідає за наповнення підручників? Чому у книжках є і стилістичні, і граматичні помилки? Чому завдання складені настільки нечітко, що діти без допомоги дорослих не завжди можуть зрозуміти їхній зміст? Чому автори ніколи не враховують пропозиції і побажання батьків та вчителів? На жаль… питань більше, ніж відповідей.
А тим часом Міністерство освіти й науки України настільки зайняте експериментами над школярами, що перетворює учбові установи на своєрідні лабораторії і зовсім не переймається змістом програмної літератури…
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net