Життя у сутінках. Нічний Ужгород зачаровує

[Total: 0    Average: 0/5]

Нічний Ужгород не схожий на жодне інше місто світу. Хоча вдень він також винятковий, але  в сутінках набуває особливого шарму. Енергетика вулиць випромінює таємничість і загадковість.

Чого варті тільки набережні… Уж, що пронизує середмістя, наче спис, ділить Ужгород на дві половинки, мов янь та інь… але вкупі вони створюють одну цілісну мозаїку Закарпатської столиці.

Підсвічені два мости – пішохідний та Масарика, виглядають у темряві вражаюче.

nichnyj-uzhhorod2

Кольорова ілюмінація є чудовим доповненням і римо-католицького костелу св. Юрія, який знаходиться на вулиці Волошина. На соборі встановлено 44 LED-світильники і ще два вмонтовано у бруківку.

Підсвітка додає принади і Хрестовоздвиженському кафедральному собору на Капітульній, споруді з багатим історичним минулим, яка є однією з кращих визитівок Закарпаття.

Гарно вписуються у панораму нічного Ужгорода і освітлені приватні будинки у центральній частині міста, і спеціалізована школа №3 імені Томаша Масарика на набережній Незалежності, і адміністративна будівля Закарпатської ОДА, підсвічена ще у 2013 році 88-ма прожекторами.

nichnyj-uzhhorod5

Відрадно, що нещодавно, як повідомляв zakarpatpost.net, світлодіодні «шати» отримала й Закарпатська обласна філармонія.

nichnyj-uzhhorod3

Життя у сутінках взагалі вабить іншою красою. Навіть темні провулки у світлі офісних будівель і автомобільних фар здаються романтичними і якимось фантастичними, змушуючи серце битися все частіше.

Таких відчуттів немає більше в жодному іншому куточку планети.

Вночі життя в Ужгороді не зупиняється… скоріше навпаки – вирує в іншому ритмі.  Вулиці хоч і напівпорожні, але все одно ними блукають поодинокі перехожі, а на бруківці то з’являються, то зникають тіні… ні, не забутих предків, а тих же пішоходів.

Чомусь пригадується дитинство, коли здавалося, що під променями місяця іграшки починають дихати… і поступово оживають. Саме таке враження навіюють ужгородські міні-скульптури. Їх багато, більше трьох десятків… і кожна  з них у півтемряві ніби вирушає у власні мандри.

Найбільше, звісно, хочеться, аби зійшов зі своєї металевої драбини легендарний ліхтарник дядя Коля, прототип якого вів дійсно нічний спосіб життя і протягом більше ніж сорока років робив вечори мешканців міста яскравішими та цікавішими. А ще раніше… не було навіть ліхтарів…

Нині нам навіть важко уявити пішохідну частину сучасного Ужгорода неосвітленою, хоча колись… тут люди ходили в сутінках зі свічками.

Згідно з історичними документами, ліхтарі з’явилися в місті тільки у ХІХ столітті.  Зокрема, історик і дослідник, перший міський голова Ужгорода Петро Сова у своїй книзі «Прошлоє Ужгорода» пише, що 6 січня 1852 року у місті пройшов благодійний «любительський спектакль», після закінчення якого  вилучені кошти було використано на придбання дванадцяти вуличних «канделябрів», або ліхтарів.

nichnyj-uzhhorod4

Автор допису зауважує, що «міська управа на той час уже й сама планувала зробити перший крок у напрямі освітлення міста, оскільки в бюджет Ужгорода на ці потреби було закладено 400 флоринів сріблом». Слід зазначити, що світильники тоді були не такими, як зараз – електричними, а гасовими. Тобто їх справді потрібно було гасити й запалювати. До слова, Петро Сова також у своєму дописі наголосив, що з плином часу кількість канделябрів збільшилася до 130, а витрати на освітлення міста склали 6 тисяч австрійських корун на рік. От саме такі ліхтарі прототип дяді Колі Микола Дерев’янко, вірогідно, й запалював у середмісті.

Але коли ж в Ужгороді з’явилися електричні лампочки на ліхтарних стовпах?

nichnyj-uzhhorod6

Відповідь можна знайти у тій же праці «Прошлоє Ужгорода». Отже, як значиться в книзі, «30 травня 1902 р. міська управа та акціонерне товариство “Ужгородська меблева фабрика” підписали договір, за котрим місто надавало фабриці 40-річну монополію на електрифікацію приватних будинків, громадських установ, заводів тощо, натомість товариство зобов’язувалося закупити ліхтарі та забезпечити вуличне освітлення Ужгорода. Незабаром вулиці й площі міста, а також деякі громадські установи освітлювалися ззовні 178 світильниками, які горіли від сутінків до півночі, а потім переключалися на економний режим, тобто з двох ламп працювала тільки одна».

Скільки ж усього змінилося в нас із того часу і скільки лампочок замінили на електроопорах комунальники! Зараз ми маємо вже прожектори й нового покоління, які і економні у використанні, і святіть яскравіше. Правда, поки що їх небагато, але є надія, що поступово їхня кількість збільшуватиметься. Адже хочеться, аби місто було гарним, при чому – завжди!

nichnyj-uzhhorod7

Ужгород і справді прекрасний у будь-яку пору року, але восени, напевно, найбільше…  Вуличні ретро-ліхтарі, жовте сяйво яких зливається з жовтогарячим та багряним листям дерев, підкреслюють архітектурні принади обласного центру та додають місту автентичності. Звичайно, можна було б зробити Ужгород ще кращим, аби підсвітити ще кілька архітектурних об’єктів, скажімо, Закарпатський обласний український музично-драматичний театр, академічний обласний театр ляльок “БАВКА”, художній музей імені Йосипа Бокшая, біля якого наразі світять старі ліхтарні стовпи, але якби вночі фасад будівлі було оснащено ілюмінацією, споруда взагалі мала б неперевершений вигляд.

Крім того, не завадило б нам взяти добрий приклад і від сусідів зі Львова, які полюбляють організовувати для туристів екскурсії нічним містом. Такі мандрівки стали б ще однією родзинкою Закарпаття та й змогли б поповнити міську казну додатковими надходженнями. Адже в Ужгороді є чимало цікавих місцин, куди б захотіли помандрувати у напівімлі любителі нічного відпочинку. Але для цього, передусім, не завадило б, у першу чергу, подумати про підсвічення мурів серця міста – середньовічного замку. Фортифікаційна споруда, яка є одночасно й краєзнавчим музеєм, змогла б збирати у своїх залах багатьох поціновувачів неординарних розваг. До речі, незабутні екскурсії вогнями нічного міста проводяться і в Дніпрі. Організатори пропонують гостям відвідини старовинних маєтків і розповідають їм усілякі містичні історії. Туристам стає і моторошно, і весело, і подібні дійства назавжди закарбовуються у їхній пам’яті. В Ужгороді ми теж маємо що показати іншим… Треба тільки захотіти!

nichnyj-uzhhorod8

А тим часом під покровом ночі  янгол-охоронець міста – Горянська Ротонда, збудована, як гадають історики, у середині XIII ст. — за часів Данила Галицького, мовчазно споглядає небесні фрески – зірки та вслухається у звуки, які доносіться з ужгородських вулиць. Вона, напевно, також мріє про світлодіодні прожектори на фасаді…

nichnyj-uzhhorod9

Старовинне і, водночас, сучасне місто, що як і Рим, стоїть на семи пагорбах, заслуговує на не менш гідне, аніж столиця Італії життя. Уночі Ужгород набагато затишніший і спокійніший, ніж «вічне місто». А чим, до речі, не вічним є Ужгород? Не дарма ж кажуть, що світ почався саме з нього. У нас же і своя статуя Свободи є, і своя Ейфелева вежа, і свій «Титанік», і свій пісяючий хлопчик, і свій іменний торт, і все… про що можуть тільки мріяти мешканці інших, навіть набагато більших міст… Єдине, чого ще не вистачає Ужгороду – це трохи підсвітки для нічного часу доби… ну і інших комунальних дрібниць. Але про них – іншим разом.

Іван ДУХНОВИЧ, zakarpatpost.net

 

Loading...

Comments are closed.