Закарпатка шість із тринадцяти дітей народила вдома
Кажуть, що діти – це квіти життя. І справді, у родині Люби Феєр у хаті цілий квітник. Затишна, простора оселя господині вражає при цьому чистотою та охійністю. Аж не віриться, що саме стільки наступників привела на світ ця привітна жінка з допитливим і відкритим поглядом. Гостей вона завжди частує фруктами, які вирощує сама.
Хата з дітьми – базар, але без них – пустка
Пані Люба охоче розповідає про свою велику сім’ю, про синів і доньок, про свої нелегкі будні. При цьому жінка дивиться на життя з оптимізмом і не шкодує, що саме так провела прожиті роки.
— Я народила 13 дітей. На жаль, живі лише 12. Шість років тому поховала чоловіка. З тих пір – одна, хоча не почуваюся самотньою, бо в оселі завжли лунають дзвінкі голоси малечі. Маю вже 10 онуків. А це – найдорожчий скарб, – ділиться думками ґаздиня.
Діана, Віта, Яна, Світлана, Михайло, Стас, Анюта, Люба, Валерія, Юля, Петро, Наталія, Олександра – саме так звати усіх дітей Люби Феєр. Разом із нею проживають тільки найменші. Старші – вже мають власні родини і приїджають до матері ільки в гості. Однак майже не відходить від бабусі маленький онук Валерій. Він, ніби маленький господар, демонструє свої іграшки, домашню консервацію, навіть квіти у горщиках.
— Мені ніколи не сумно, бо хата, мов вулик. Звичайно, діти допомагають у всьому, кожен має свої обов’язки. Приміром, тільки борщу треба наварити не менше 10 літрів. Хлібин на добу ми потрібно 8-9. А скільки прати, прасувати… Особливо людно у нас на свята та на дні народження. До речі, 23 вересня я відзначаю своє 49-річчя. У цей день вдома зберуться всі, – каже господиня. – А так… хтось живе в Києві, хтось на Тячівщині, хтось – у Вертепі, тож дуже радію синам з невістками та донькам із зятями, онучатам…
На жаль, незважаючи на те, що жінка є багатодітною мамою, посвідчення «героїні» вона не має, а такий документ, до речі дозволяє користуватися рядом додаткових пільг. Зважаючи на те, що трудового стажу пані Люба не має, оскількти постійно перебувала у декретній відрустці, така, здавалося б, дрібничка, могла б істотно вплинути на розмір пенсії. Але, що найцікавіше, шістьох своїх наступників вона народила сама, вдома, а не в пологовому будинку.
Мати-екстремалка не радить повторювати іншим її досвід
Свою першу доньку Люба Феєр привела на світ у 18 років. Загалом дівчат у неї аж десять.
— Шосту за рахунком дитину я народила поза межами лікарської установи. Справа в тому, що то був 1998 рік, катастрофічний паводок. Вода затопила дорогу до нашого села, зруйнувала міст через Ріку. Добратися до пологового було неможливо, а в мене почалися перейми. Оскільки досвід пізнання щастя материнства у мене вже був, не боялася. З усім впоралась сама. Не допомагав навіть чоловік, – зізнається рокосівчанка.
14-річна Наталія знає про те, що народилася вдома. Дівчина гордиться своєю відважною мамою і каже, що ще не знає, ком хоче стати після закінчення школи.
— Мама у нас дуже добра, вона вчить нас не просто жіночих справ, а дає уроки мудрості. Я пишаюсь, що маю таку неньку. Над тим, чим займатимуся, коли виросту, поки не думала, як і над тим, яку б хотіла сім’ю – велику чи малу, – розмірковує дівчина.
Утім сама мати запевняє, що не хоче, аби хтось із доньок робив подібні есперименти, адже пологи – справа відповідальні і у кожної людини організм реагує на критичні ситуації по-різному.
— Не хочу, щоб хтось повторював мій досвід. Я – сильна, у мене ніколи не виникало проблем зі здоровям під час вагітності. Народжувала легко. Про послуги якихось там повитух теж не могло бути й мови. Мені вони просто не потрібні. Не можу сказати, що не довіряю лікарям, адже старших народжувала у медичній установі. Просто спробувала сама і зрозуміла, що можу впоратись без сторонььої підтримки, – розповідає пані Люба.
До ескулапів багатодітна мати ставиться добре, коли малеча хворіла, завжди зверталась до них за кваліфікованою допомогою.
— Коли з кимось із дітей були проблеми, завжди викликала медиків. Як-не-як людина всього знати не може, а лікувати повинні професіонали. Звісно, щось елементарне, скажімо, збити оцтом температуру, чи підібрати ліки від кашлю, можу й сама. Однак якщо є серйозні розлади здоров’я, самолікування може тільки нашкодити. У той же час вагітність хворбою я не вважаю, це піднесений стан, коли під серцем зароджується нове життя, – усміхається жінка.
Зі слів Люби Феєр, навіть її мама не знала, де вона народжувала своїх доньок, коли ж довідалась – сварила її. До слова, наймолодшу Олександру пані Люба приводила на світ у пологовому будинку.
— Коли почались перейми, мене відвезли до лікарського закладу. Таким чином хотіли «покарати». Сільські лікарі й медсестри запевняли, то «експромти» з пологами недоречні і я маю народжувти під наглядом акушерів, хоча і фізично, і психологічно могла без проблем зробити це у власній хаті. Я багато фізично працюю, до того ж то були не перші пологи. Отже, і зі мною все було гаразд, і з дітьми, – переконує жінка. – Крім того, вдома мені було зручно і комфортно. Спеціальної літератури про якісь там правила народження не читала, але мала попередній досвід. Я знала, що робити з немовлям, як відрізати, перев’язати пуповину, мені були знайомі всі відчуття материнського щастя. Проте все одно після народженнчя дитини потрібно звертатись до лікарів. Інакше оформити документи на дитину не можна. Тому ризикувати нікому не раджу. Одну з доньок я заховала і два тижні нікому не показувала. Скільки ж бюрократичної тяганини було потім! Протягом трьох місяців через ДРАЦС та суд виходжувала необхідні «папери». Мені не вірили, що то моя дитина! Довелося шукати ще й свідків! Після того випадку навіть народивши дитя вдома, я їхала до лікарні, аби більше подібних непорозумінь не виникало.
Гортаючи сімейний альбом, Люба Феєр із великою любов’ю говорить про всіх дітей, розповідає про їхні здобутки та життєві успіхи. Жінка мріє, що всі вони зможуть реалізувати себе і подарують їй хоча б утричі більше онуків, ніж зараз.
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
