Смартфони в ліжку не порушують сон
Попри побоювання, що смартфони шкодять здоровому сну, ми спимо довше, ніж будь-коли в історії людства. Оглядач BBC Future спростовує популярні міфи про сон.
Кажуть, що слони нічого не забувають. Також існує думка, що сон допомагає закріпити спогади, пише bbc.com.
Якщо обидві гіпотези правильні, можна припустити, що слони багато сплять. Та насправді ці тварини, які мають найбільший мозок з усіх наземних ссавців, проводять уві сні не більше ніж дві години за ніч.
Сон є одним із найменш зрозумілих станів нашого організму. І виявляється, що багато популярних уявлень про нього, як-от наведені вище, не відповідають дійсності.
Напевно, ви чули, що електричне світло та світіння від екрану смартфону можуть погано впливати на сон, і що в технологічну добу ми спимо менше, ніж наші предки – мисливці-збирачі?
“Про це так часто пишуть у ЗМІ, що ми почали в це вірити”, – зазначає Джері Зігель, директор Центру досліджень сну при Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі.
На його думку, ця гіпотеза виглядає привабливою, але, швидше за все, вона неправильна.
“Проблема в тому, що в нас практично немає відповідних досліджень, – каже науковець. – Пристрої, за допомогою яких ми спостерігаємо за сном, з’явилися набагато пізніше, ніж до нас прийшла електрика”.
Оскільки практично неможливо з’ясувати, скільки часу наші предки проводили уві сні, Зігель вирішив піти на науковий компроміс.
Він поїхав до Танзанії, Намібії та Болівії і провів якийсь час із сучасними племенами мисливців-збирачів. Умови, в яких живуть ці народності, найбільш близькі тим, в яких мешкали наші далекі предки.
Ці люди обходяться без будь-яких пристроїв, які ми звинувачуємо в порушенні нашого відпочинку.
Всі три народності, за якими спостерігав Джері Зігель, мешкають на великій відстані одна від одної. Дві з них живуть у Африці за кілька тисяч кілометрів одна від одної. А третя, колись давно залишивши Африканський континент, перетнувши Азію й Аляскинський перешийок, потрапила згодом до Південної Америки.
Попри безліч відмінностей у способі життя і довколишньому середовищі, мешканці всіх трьох племен проводять приблизно однакову кількість часу уві сні: в середньому шість з половиною годин.
А отже, як зазначає Зігель, немає підстав вважати, що наші предки спали довше.
Але багато представників сучасних суспільств, які користуються досягненнями прогресу, проводять уві сні від шести до восьми годин на добу. Тож наші предки спали аж ніяк не більше, ніж ми, а можливо, і менше.
До того ж, ми зазвичай спимо в комфортних спальнях із клімат-контролем, на зручних матрацах із м’якими подушками. А непокоїть нас тільки те, що партнер перетягує на себе ковдру чи песик хоче стрибнути у ліжко.
Наші далекі предки, натомість, задовольнялися відпочинком на каменистій та вологій землі чи навіть гілках дерев. Вони не мали пухових ковдр і центрального опалення. У них не було фіранок і жалюзі, щоб поніжитися в ліжку після того, як зійде сонце. І вони не мали жодного шансу сховатися від негоди або комах.
Вони також мали потурбуватися про те, щоби під час сну на них не напав хижак чи вороже плем’я. Тож не дивно, що їм вдавалося урвати не більше шести годин сну.
Існує і ще один міф про те, як спали наші предки. Вони начебто спали не одним тривалим відрізком, а уривками. Пан Зігель спростовує і цю гіпотезу. А в її популярності – звинувачує домашніх тварин.
“Коти та собаки і справді так сплять, але примати – ні”, – пояснює вчений.
Ми належимо до виду, який спить безперервно один тривалий відрізок часу. Та це не означає, що мавпи ніколи не прокидаються вночі чи що вони не можуть час від часу подрімати вдень. Але так само, як і для нас, для них це не є нормою.
Міжкультурні дослідження Зігеля виявили, що сучасні групи мисливців-збирачів не мають звички дрімати вдень у зимовий час і лише зрідка роблять це влітку, зазвичай у спеку.
Та навіть улітку це трапляється не частіше, ніж раз на п’ять днів.
А втім, частка правди в цьому міфі все ж є. Усі народності, які досліджував Зігель, мешкають близько до екватора. В інших широтах ніч може тривати до 16 годин взимку, а отже, стародавні мешканці Північної Європи справді могли спати уривками упродовж довгих годин темряви.
Оскільки ритми нашого сну вже давно не залежать від змін пір року, навіть у Північній Європі люди тепер сплять усю ніч, прокидаючись лише для швидкого візиту в туалет.
Спростувавши два з найпоширеніших міфів про сон, пан Зігель звернувся до інших, більш фундаментальних запитань про природу цього стану. А саме – навіщо нам взагалі сон?
Якщо він важливий для зміцнення пам’яті чи будь-якої іншої функції мозку, нащо тоді великому брунатному кажану 20 годин відпочинку щодня, а такій високоорганізованій тварині, як африканському слону, – лише дві?
Пан Зігель доходить думки, що сон може бути не біологічною потребою організму, а лише способом оптимізувати діяльність протягом дня.
Як зазначає науковець у статті в журналі Nature Reviews Neuroscience 2009 року, можливо, головне призначення сну – “регулювати використання енергії упродовж доби і заощаджувати її, коли діяльність не приносить великої користі”.
Це часто трапляється не лише у світі тварин, але й рослин.
Багато дерев скидають листя восени і припиняють фотосинтез, що можна вважати своєрідним ботанічним сном. Ведмеді впадають у сплячку, щоб не витрачати енергію на пошуки їжі та полювання, коли харчів не вистачає.
Інші ссавці, приміром єхидни, за важких часів впадають у стан заціпеніння, коли їхній метаболізм радикально сповільнюється.
Можливо, наш сон – це так само спосіб адаптуватися до періоду бездіяльності, який дозволяє нам вдень ефективно працювати, а вночі – уникати перенапруження, а заодно і зустрічі з хижаками. Та якщо виникає потреба, ми можемо швидко прокинутися.
Іншими словами, наш сон – це, можливо, особливий вид лінощів.
