Церква під державу

Ще 18 травня в порядку Верховної Ради з’явилися два законопроекти, які стосуються діяльності церков. Вони викликали величезний суспільний резонанс, оскільки одна із церков запідозрила народних обранців в утиску.

Один із законопроектів, №4511 “Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана ВР державою-агресором”, передбачає особливий статус для релігійних організацій, які ведуть діяльність в Україні, а у канонічних і організаційних питаннях підпорядковуються релігійним центрам, що знаходяться в державі, визнаній ВР агресором. Не потрібно бути семи п’ядей у чолі, щоб зрозуміти, що мова йде про Росію і УПЦ (МП).

Для таких організацій (читай – УПЦ МП) законопроектом встановлюється вимога укладати з державою договір, а також погоджувати кандидатури центрального і регіонального керівництва релігійних організацій з центральним органом влади (з міністерством культури). Також передбачається узгодження з держорганом статутів, які підпадають під дію закону релігійних організацій та кандидатури запрошених ними для проповідницької і канонічної діяльності закордонних релігійних діячів. У документі зазначається, що в разі системного порушення чинного законодавства і невиконання правових норм, передбачених його статтями, держорган може призупиняти діяльність релігійної організації на території України.

Фактично, законопроект ставить церкву під контроль уряду України.

“Шляхом перереєстрації, укладення між релігійною організацією і державою договору, організація (яка підпадає під дію норм законопроекту) має взяти зобов’язання не вести антиукраїнську діяльність, яка б загрожувала територіальній цілісності і незалежності України. Все просто: не займайся пропагандою “руського миру”, не займайся антиукраїнською пропагандою і ніякого втручання держави не буде. Місія цього законопроекту – стимулювати релігійні організації (з центром управління в Росії, – ред.) контролювати своїх підлеглих”, – пояснював нам співавтор законопроекту Олег Петренко, нардеп від БПП.

Народний депутат Олег Петренко

Другий законопроект, №4128 “Про свободу совісті та релігійні організації” (щодо зміни релігійними громадами підлеглості)”, передбачає внесення змін до статті 8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, згідно з яким врегульовується процедура зміни юридичної належності до релігійної громади. Зокрема, уточнюється, що в разі схвалення більшістю осіб, присутніх на зборах громади, вона зможе змінити своє підпорядкування від одного діючого в Україні релігійного центру до іншого.

По факту, законопроект також спрямований проти УПЦ МП, проте теоретично він може торкнутися і інших конфесій, адже при бажанні, будь-яка релігійна громада зможе змінити своє підпорядкування.

“Я взагалі не вважаю ці законопроекти церковними, релігійними. Я вважаю, що вони пов’язані з безпекою. Виключно з безпекою. Ми розуміємо, яку інформаційну підривну діяльність Росія веде через релігійні організації, які їй підконтрольні і діють на території України”, – каже Олег Петренко.

Законопроекти викликали величезний резонанс. В день, коли вони з’явилися у порядку денному Верховної Ради, до її стін вийшло не менше 1 тис. протестувальників, які вимагали не розглядати законопроекти. Переважно, це були прихильники Української православної церкви, відомої в Україні як церква Московського патріархату (сама церква цю приставку не визнає). Священики здійснювали молебні з закликом до “напоумлення народних депутатів”. Прийшов навіть глава церкви Митрополит Київський і всієї України Онуфрій. Він благословляв людей в Маріїнському парку, пише 112.ua.

Акція під Верховною Радою 18 травня

Заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієрей Микола Данилевич пригрозив, що Рада “побачить прояв реальної сили нашої церкви”.

Втім, 18 травня до розгляду “церковних законопроектів” депутати не дійшли і навіть обговорювати їх в залі не стали. Наступного тижня деякі ЗМІ надрукували матеріали, в яких йшлося, що депутати просто злякалися і їх попросили не розглядати законопроекти силовики, через нібито побоювання масових заворушень.

Нардеп Олег Петренко розповів постфактум 112.ua, що від початку доводити законопроекти до голосування в Раді ніхто не збирався. “Ці законопроекти ніхто не збирався вносити в порядок денний парламенту так, щоб вони потрапили на голосування”, – сказав Петренко.

За його словами, у тексті порядку денного законопроекти були надруковані на 9-й сторінці: “Вони вносилися для того щоб просто побути в порядку”.

Нардеп розповів, що журналістам, які накинулися на нього в кулуарах Ради, в день появи законопроектів у порядку денному, він пообіцяв з’їсти весь багатосторінковий перелік, якщо законопроекти будуть розглянуті.

“Подія викликала величезний резонанс – ви знаєте, у зв’язку з цим питанням до Ватикану викликали українського посла для роз’яснень. Я ж був спокійний, навіть не готувався до виступу, як доповідач законопроекту. Показав журналістам в кулуарах цю книгу і сказав, що якщо у цей день дійдемо до 9-ї сторінки, я готовий з’їсти при них цей документ. І при цьому я знав, що ніякого ризику виконання цієї обіцянки немає, тобто їсти його не доведеться. Жодного шансу бути прийнятим в той день у мого законопроекту (№4511) не було”, – розповів Петренко.

За словами нардепа, метою появи в порядку “церковних законопроектів” було “піднапрягти” тих, кого він стосується. “Я, до речі, не маю впливу на формування порядку денного Ради. Тобто, я чесно визнаю, що мій законопроект і мене використовували в темну ті, хто її ставив. Натомість їх мета була досить благородною… Як говорили деякі колеги: на злодієві і шапка горить. Насправді в законопроекті немає жодного слова ні про УПЦ МП, ні про православну церкву”, – наголосив Петренко.

У той же час, коментарі більшості авторів законопроектів не залишають сумніву в тому, кого вони стосуються.

“Гібридна війна в Україні з самого початку ведеться на двох фронтах, зовнішньому і внутрішньому. Якби не активне будівництво “руського миру”, зовнішніх могло б і не бути. Особливу роль в цих умовах відіграють церкви. Кількісно домінуюча УПЦ МП – філіал Російської православної церкви. По суті – агент іншої країни, яка окупувала нашу територію і веде війну. Священикам УПЦ МП варто визначитися зі своєю громадянською позицією – ви з Росією чи з Україною?”, – написав у Facebook ще один співавтор законопроекту №4511 Юрій Бублик.

Коментуючи акцію, яку провела під стінами Ради УПЦ МП, нардеп Андрій Левус (також, співавтор) написав у Facebook: “Якщо УПЦ МП протестує проти цього законопроекту, це означає тільки те, що вона визнає себе релігійною організацією, центр якої знаходиться в країні агресора”.

“Путінські ідеологи зробили вже чимало для того, щоб законопроект (№4511) провалити. До речі, крім однієї церкви в особі УПЦ МП ніхто в Україні особливо цим законопроектом не засмутився, а створеним ажіотажем УПЦ МП сама підтвердила своє усвідомлення, що Росія – агресор. Адже в законопроекті немає жодної згадки ні про УПЦ МП, ні про іншу церкву – мова йде про “віртуальні релігійні структури, які управляються з держави-агресора. Так що вітаємо з прозрінням, панове релігійні діячі на ставці ФСБ. На злодієві шапка горить”, – зазначив нардеп Дмитро Тимчук.

“Істеричні заяви очільників московського патріархату, які звучали протягом останнього тижня, масована інформаційна компанія в російських ЗМІ і сьогоднішній молебень під стінами Верховної Ради тільки зміцнюють мене в правильності нашої позиції. Своїми діями ви тільки підтвердили, що у вас немає ніякої автономії, про яку ви так любите говорити. А є тільки повна залежність від Кремля і ФСБ”, – написав нардеп Ігор Артюшенко.

Слід зазначити, що на захист УПЦ МП виступив “Опозиційний блок” – Вадим Новинський, народний депутат від політсили назвав законопроекти “початком релігійної війни”. Лідер руху “Український вибір — Право народу” Віктор Медведчук побачив у законопроектах “пряму загрозу демократії”.

Глава Російської православної церкви патріарх Кирил направив президенту України Петру Порошенку, лідерам країн “Нормандської четвірки”, а також Папі Римському Франциску, генсеку ООН Антоніо Гуттеришу і генсеку Всесвітньої ради церков Олаву Фюксе Твейту звернення, в якому заявив про узаконення нечуваної для сучасної Європи дискримінаційної правової практики у відношенні більшості православного населення України, у разі прийняття законопроектів”.

З позиціями сторін щодо законопроектів зрозуміло. Але чому так вийшло, що в Україні все цей час діють відразу дві великі православні церкви, які між собою ведуть холодну, а іноді і гарячу війну? Чому президент України Петро Порошенко відвідує на Пасхальне богослужіння головні храми обох церков – Володимирський собор та Києво-Печерську Лавру?

Православний розкол

Коли ви будете читати все написане нижче, не дивуйтеся, що ми говоримо лише з церковниками. Ті нечисленні релігієзнавці, які не стали на чиюсь сторону в цьому конфлікті, просто навідріз відмовляються коментувати тему, аргументуючи тим, що розбиратися в цій заплутаній справі мають самі церкви. Тому ні на яку істину ми не претендували, розуміючи, що вдасться лише зібрати аргументацію сторін.

Отже, до проголошення Незалежності України в 1991 році діюча на території України церква була частиною структури, яка нині відома як Російська православна церква (РПЦ).

Як кажуть в УПЦ МП, відділення Української церкви від російської у 1991 році відбулося в результаті вручення Московським патріархом Олексієм Філарета (нині патріарх УПЦ КП), який на той час був очолював Українську православну церкву (УПЦ)  Томоса (указу предстоятеля помісної православної церкви з деякого важливого питання церковного устрою. Зокрема, шляхом видання томоса деякій частині “материнської” (киріархальної) церкви надається автономія в управлінні або автокефалія, – ред.).

Далі, за версією УПЦ МП, ситуація розвивалася наступним чином: “Ще до обрання патріархом Олексія, Філарет сам хотів бути московським патріархом. Українським патріотом, як свідчать історичні документи, він став зовсім нещодавно. Тому раніше Філарет навіть противився автономному статусу УПЦ. Коли він не став московським патріархом, то почав створювати передумови для церковного розколу. В цьому йому активно допомагав президент Кравчук (Леонід Кравчук – перший український президент). Філарет став підбивати священиків і єпископів звертатися до Московського патріарха з вимогою автокефалії для УПЦ. Він використовував шантаж, залякування, кількох єпископів зняв з посад”, – розповів 112.ua єпископ Ірпінський Климент (Вечеря), вікарій Київської митрополії, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (сама церква проти, щоб в її відношенні використовувалася приставка МП – Московський патріархат – ред.).

Єпископ Ірпінський Климент

За його словами, “коли такі дії Філарета викликали широке невдоволення у середовищі українських віруючих, Архієрейський собор РПЦ, розглянув всі скарги, що надійшли: спливло багато негарних фактів не тільки пов’язаних з його адмініструванням (Філарета), але і з особистим життям”. “І тоді, щоб це не скінчилося ганьбою для Філарета, архієреї взяли з нього слово, що він сам добровільно піде з посади Київського митрополита. Філарет тоді погодився і поклявся на Хресті та Євангелії про те, що так і зробить. Але зробив все навпаки. Він створив розкол, який ніхто не підтримав, крім одного єпископа, який не мав своєї кафедри. Філарет зареєстрував нову релігійну організацію (УПЦ КП), яка не походила від УПЦ, а створювалася заново”, – пояснює появу УПЦ КП єпископ Климент.

У зв’язку з цими подіями, в травні 1992 року в Харкові був проведений собор, який сама УПЦ КП не визнає і називає “псевдособором”. На ньому були затверджені зміни та доповнення до Статуту УПЦ. Зокрема, була прийнята поправка Розділ I, пункт 4, в якій говорилося про те, що Українська Православна Церква несе тепер свою місію в умовах нового державного ладу, тобто після розпаду Радянського Союзу в незалежній державі Україна. На цьому соборі, єдиною легітимною і головною Православною церквою в Україні була проголошена УПЦ (УПЦ МП). Предстоятелем церкви був обраний Володимир Ростовський і Новочеркаський (після його смерті церкву очолив нинішній предстоятель Онуфрій, – ред.).

У викладі УПЦ КП події виглядають зовсім інакше. Зокрема, в історико-канонічній декларації церкви сказано, що Церква отримала статус незалежності і самостійності в управлінні на підставі рішень Помісного собору Російської православної церкви (РПЦ) 7-8 червня 1990 року та Архієрейського собору РПЦ 25-27 жовтня 1990 року. Найвищим керівним органом був визнаний Помісний собор УПЦ.

Архієпископ Чернігівський і Ніжинський, секретар Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату Євстратій (Зоря) категорично заперечує, що над патріархом Філаретом коли-небудь звершувався церковний суд. За його словами те, що було, можна назвати лише “судилищем”.

У 1992 році було проведено два Архієрейські собори. Перший був в кінці березня в Москві, на ньому митрополит Філарет був присутній. На цьому соборі замість того, щоб розглядати його прохання про автокефалію, особисто на митрополита почали зводити наклеп, вимагати його відставки, розповів Євстратій Зоря.

За його словами, коли Філарет виступив і відповів на ті натяки, які робилися в його бік, у документах собору було винесено постанову про те, що взяти до уваги усну заяву (не клятву, як пізніше стали твердити МП) митрополита Філарета, про те, що він “заради миру церковного” подасть у відставку. Подякувати йому за багаторічне служіння на Київській кафедрі та благословити продовжувати служіння на іншій українській кафедрі, крім Київської. Це говорить про те, що ніяких звинувачень, які мали б в якості наслідків позбавлення сану, навіть відсторонення від посади насправді не було. “Тобто нічого довести не могли. Бо інакше, якщо вони вважають, що людина гідна осуду і вигнання з Церкви, чому ж вони йому дякують і цілим собором благословляють служити далі в Церкві, тільки не на Київській кафедрі?”, – запитує архієпископ Зоря.

Секретар Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату Євстратій

За словами Зорі, митрополит Філарет відмовився підкоритися незаконним вимогам. “Чому незаконним? Тому що посада предстоятеля УПЦ довічна. Він був обраний на неї Архієрейським собором, і це обрання було підтверджено Московським патріархом, спеціальною грамотою, а також було підтверджено Помісним собором УПЦ. Згідно з канонами, архієрей не може усуватися від своєї посади через прохання про відставку. Якщо він не гідний служити, то мусить усуватися через судову процедуру. А якщо гідний, то має служити далі”, – говорить архієпископ Зоря.

Таким чином, за фактом, в Україні виникли дві православні церкви – УПЦ МП та УПЦ КП. Причому, один одного вони не визнають. УПЦ МП відкрито називає УПЦ КП “церковними сепаратистами” і запевняє, що не визнає цю церкву, незважаючи на те, що “держава до цього постійно примушує”.

У свою чергу УПЦ КП також не визнає УПЦ МП, оскільки “у своєму нинішньому вигляді вона сформована в результаті розколу, підготовленого та проведеного керівництвом Московської патріархії за допомогою спецслужб та частини єпископів УПЦ”. “Створена на так званому “Харківському соборі”, УПЦ МП є частиною Української Православної Церкви, яка відкололася від свого Предстоятеля (Патріарха Філарета, – ред.), порушила рішення Помісного Собору про автокефалію і увійшла в підпорядкування Московського Патріархату. УПЦ МП, як церковно-адміністративна одиниця не може називатися Церквою, бо вона не має статусу ні автокефальної, ні автономної, ні тим більше Помісної Церкви”, – йдеться на сайті УПЦ КП.

Рух за Єдину помісну церкву

Крапку в цій багаторічній суперечці міг би поставити Константинополь. А він досі (!) не визначився, визнати Помісний собор 1-3 листопада 1991 року (на якому була проголошена УПЦ КП) або Харківський собор 27 травня (на якому була проголошена УПЦ (МП).

Як відомо, ще 20 червня 2016 року Верховна Рада 245 голосами “за” ухвалила проект постанови про звернення до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням надати автокефалію Православній церкві в Україні. 15 липня 2016 року Священний синод Вселенського патріархату передав звернення ВР про надання автокефалії УПЦ КП на розгляд Синодальної комісії.

У листопаді минулого року голова Верховної Ради України Андрій Парубій на зустрічі з Вселенським патріархом Варфоломієм обговорив питання перспективи утворення Єдиної помісної православної церкви в Україні та надання їй Томосу про автокефалію. Ключове тут слово – Єдиної, тобто, якщо Константинопольський патріарх прийме рішення, в Україні апріорі двох православних церков не буде. Хоча й незрозуміло, як відбудеться, і чи відбудеться таке об’єднання.

За словами Євстратія Зорі, “на жаль, Константинопольський патріархат досі нерішучий”. “Нерішучий він тому, що Москва стоїть на чолі найбільшої православної церкви у світі і на цій підставі має великий вплив на Константинополь, тисне на нього, залякуючи тим, що якщо Константинополь визнає УПЦ (УПЦ КП, – ред.), тоді РПЦ спровокує розкол в усьому православ’ї і відокремить всіх своїх прихильників від спілкування з Константинопольським патріархатом, створивши власну сім’ю церков”.

Архієпископ Зоря зазначає, що на прийняття рішення Константинополем, могло б вплинути те, який статус у державі має церква Московського патріархату. “Якщо держава визнає своїм законом, що це Російська церква в Україні, то Константинополю буде легше прийняти рішення про те, що Українській церкві надається визнання. Поки Константинополь з боку спостерігає, чим все закінчиться. Як тільки вони побачать, що ситуація остаточно на користь УПЦ КП, вони відразу ж її визнають. Прийдуть і скажуть: “Ми ж вас завжди підтримували, вболівали за вас”, – сказав 112.ua Євстратій Зоря.

За словами архієпископа Зорі, свого часу найдовше серед православних церков Константинополь не визнавав Російську православну церкву – майже 141 рік з 1448 року по 1589 рік.

Петро Порошенко і Філарет

УПЦ (МП) ідею Української помісної церкви, в тому вигляді, в якому її бачить УПЦ КП, зрозуміло, не підтримує. Єпископ Климент зазначає, що зараз “багато спекуляцій по відношенню до визначення помісна церква” і “очевидно, що політики під такою церквою мають на увазі щось інше, ніж це прописано в канонічному праві”.

“Для України помісна церква – це УПЦ (МП). Вона визнана усіма іншими помісними церквами. Вона є однією серед всіх інших. Так званий Київський патріархат чи інші автокефальні церкви, які зареєстровані в Україні, нелегітимні. Вони не є помісними церквами. Разом з тим, помісні церкви можуть мати різний статус, вони можуть бути автокефальними, тобто, мати свого патріарха, можуть бути автономними. Тобто, не мати свого патріарха, а зберігати духовний зв’язок з іншим патріархом (у даному випадку мова йде про молитовний зв’язок з патріархом РПЦ Кирилом, – ред.)”, – запевняє єпископ Климент.

За його словами, “Україна, як незалежна держава, реалізувала себе лише в ХХ столітті. Цей вік став далеко не самим благополучним для церкви”. “Натомість сьогоднішній статус УПЦ – це не примха її єпископів, а результат консенсусу в середовищі всього віруючого народу. Чим більше віруючих будуть заганяти в автокефалію, тим більше буде опір. Це ж загальновідомі закони соціології. Пам’ятаю слова вже покійного Блаженнішого митрополита Володимира: “Нинішній статус нашої церкви є оптимальним в тих умовах, в яких Україна зараз перебуває”, – говорить єпископ Климент.

На питання чи потрібен УПЦ (МП) свій окремий патріарх, єпископ Климент відповідає, в Україні ніколи не було патріарха. Протягом 1035 років з часу Хрещення Русі, на території сучасної України ніколи не було окремого патріарха. І це історичний факт, “на який впливало дуже багато обставин”.

Архієпископ Євстратій Зоря різко критикує УПЦ МП за небажання мати на чолі церкви власного Патріарха. “Це, по суті, відмова визнавати суб’єктність українського народу і України. Це фактично визнання, що ні українського народу, як окремого народу, ні української державності, як незалежної держави не існує. З церковної історичної традиції, згідно з канонічними правилами, наявність незалежної держави створеної незалежним народом, значна більшість якого сповідує православ’я, це підстава для існування окремої помісної, адміністративно-незалежної від інших церков Православної церкви.

Позиції церков розходяться і по іншим надзвичайно чутливим питанням. Зокрема, щодо АТО.

Гаряча лінія фронту

УПЦ КП відкрито підтримувала протестувальників на Майдані. Церква розгортала намети для молінь, а в Трапезній церкві Михайлівського собору був влаштований резервний госпіталь.

“УПЦ КП підтримувала учасників Революції Гідності, а після почала відправляти гуманітарну допомогу бійцям Української армії в зону АТО: продукти харчування, амуніцію, машини швидкої допомоги, транспорт. Святійший Патріарх Філарет дав чимало телевізійних і газетних інтерв’ю, в яких чітко висловив позицію УПЦ КП: “Зараз деякі кажуть, що Церква не має допомагати армії, але в роки Другої світової війни Церква також допомагала. Тобто, тоді можна було, а тепер ні? Свою землю потрібно захищати у будь-який час. Якщо не хочеш захищати Батьківщину – ти грішиш”, – йдеться в статті на сайті УПЦ КП.

1 червня 2015 року в структурі УПЦ КП був заснований Синодальний відділ військового духовенства, який співпрацює з Міністерством оборони. Основним завданням Управління є забезпечення взаємодії УПЦ КП з ВСУ, НГУ та ДПСУ для проведення душепастирської опіки. Багато священиків поповнюють ряди українських військових капеланів, беручи участь у ротації і передислокаціях бригад. За даними сайту церкви, в зоні проведення АТО знаходиться близько 40 капеланів УПЦ КП.

УПЦ МП, за словами архієпископа Євстратія Зорі, події на Сході України називають “громадянською війною” і говорять про “міфічну повстанську армію, в якій є віруючі Московського патріархату”.

Єпископ Климент заявив 112.ua, що УПЦ (МП) вважає: питання, пов’язані з політикою, мусять вирішувати політики. “Оскільки у нас держава цей конфлікт офіційно не називає війною, і лише з трибун говорить про зовнішню агресію, церква не збирається замість політиків давати назву всьому, що зараз відбувається в Україні”, – підкреслив він.

На пряме запитання, чи згоден він з тим, що на Сході України відбувається російська агресія, єпископ відповідає, що “оскільки в Донецьку живуть громадяни України, які не збираються залишати цей регіон, безглуздо назвати цих людей громадянами країни-агресора. Очевидно, що вони мають якісь відмінні від іншої частини України політичні погляди, які важко скоригувати, утім відмовитися від цих людей ми не маємо права”.

В УПЦ (МП) кажуть, що під час Майдану церква була головуючою у Всеукраїнській раді церков і релігійних організацій. “Саме УПЦ стала організатором майданчиків, на яких політичні партії могли обговорювати шляхи виходу з політичної кризи. Ми не є політичною організацією, яка підтримує ті чи інші політичні сили. Ми до причастя допускаємо і тих віруючих, які були на Майдані і тих, які на Майдан не ходили. Тому використовуючи принципи “Богові боже кесарю кесареве”, ми політичними агітаціями, на відміну від інших конфесій не займаємося”, – сказав єпископ Климент.

Священнослужитель також підкреслив, що УПЦ завжди підтримує і молиться за легітимну владу: “тому та влада, якій сьогодні доручено керувати Україною, була визнана нашою церквою”.

А що з парафіянами?

Позиції двох найбільших ворогуючих православних конфесій на сьогоднішній день такі: у Києві УПЦ МП контролюється знакова Києво-Печерська Лавра. УПЦ КП – Софіївський, Володимирський, Михайлівський собори. “Це те, що їм держава віддала. Нам у Київі держава нічого не побудувала, то, що було наше, те й залишилося. Софіївський собор був музей – віддали УПЦ КП. Богородиці Пирогощі храм на Подолі держава збудувала – віддали УПЦ КП. Храм Різдва Христового на Поштовій площі держава збудувала – теж віддала УПЦ КП. Немає жодного прикладу, коли б держава відновила б якийсь храм і віддало б УПЦ. Ніколи, ні за Кравчука, ні за Кучми, ні за Януковича такого не було, щоб підтримали нас. Навіть Успенський собор у Лаврі держава не передало церкви, а залишила за музеєм”, – нарікає єпископ Климент.

За його словами, в УПЦ (МП) 12,5 тисяч парафій, а в УПЦ КП – близько 5 тисяч.

“Коли мова йде про зареєстровані релігійні громади – а релігійна спільнота – це заява 10 осіб у державний орган, належним чином зареєстрована – ми не можемо бачити, є за цим парафія чи ні. Або це кафедральний собор у Києві, або парафія у селі, і ось за статистикою, у МП таких громад зареєстровано більше 10 тисяч, в Київському патріархаті більше 5 тисяч. І тут ми бачимо, що прихильників Київського патріархату в два рази більше, а зареєстрованих парафій у МП в два рази більше, ніж у КП”, – каже архієпископ Євстратій Зоря.

За його словами, протягом останніх трьох років спостерігається процес відходу прихильників МП і зростання числа прихильників КП. “І зараз КП десь у 2-2,5 рази має більше прихильників, ніж церква Московського патріархату. Так, останні дані, які були оприлюднені американською організацією Pew Research (дослідження робилося в 2015-2016 рр. у Центральній і Східній Європі, показують, що провідним першим ієрархом предстоятеля Московського патріархату вважають 17% православних, а національного Українського патріарха – 46%. І такі ж дані по соціології дає Центр Разумкова, “Демократичні ініціативи”. Вони трохи відрізняються один від одного, але в цілому загальна картина така – Київський патріархат має від 40 до 50% підтримки, Московський патріархат – 20% і менше”, – запевняє архієпископ Зоря.

Генеральна битва

Зрозуміло, що в Україні є електорат, якому свідомо близько ставлення його конфесії до подій в Україні. Але чимало людей навіть не знають про позиції церков, а серед них є й такі, які взагалі не в курсі тонкощів “православного розколу” і відмінностей між УПЦ КП і УПЦ МП. Більш того, багато хто взагалі не ставлять в один ряд церкву і її позицію щодо державних і політичних питань. До церкви приходять хрестити дітей, вінчатися, відспівувати покійних, по великих святах, поставити свічку, коли на душі погано. Багато хто приходить до конкретного священика, який викликає довіру, не дивлячись на табличку біля входу УПЦ КП чи УПЦ МП. Таким чином, люди часто голосують не за конфесію, а за конкретну церкву “ногами”.

З цієї причини і одна і друга конфесія в значній мірі обмежені в інструментах перетягування на свій бік парафіян, а відповідно, створення прецедентів для зміни юридичної підпорядкованості культових споруд тій чи іншій конфесії.

У цьому світлі, норми законопроекту №4128 “Про свободу совісті та релігійні організації ” (щодо зміни релігійними громадами підлеглості)”, що передбачає зміну юрисдикції громади, у разі якщо таке рішення схвалено більшістю в громаді, виглядають як такі, які могли б допомогти одній з конфесій виграти переломний бій.

За словами архієпископа Зорі, “було б абсолютно логічно, якби дві Церкви домовилися про певний алгоритм того, як громади можуть самовизначатися” щодо приналежності до конфесії. “Наприклад, якщо більше 50% громади проголосує, або 60% або 70%, дві третини або три чверті, це предмет домовленостей. Але якщо більшість хоче вийти, тоді та сторона, яка навіть незадоволена вона сприймає волю своїх парафіян. А тій меншості, яка залишиться, їй гарантуються права, наприклад, якщо храм є предметом суперечки, надається можливість почергового богослужіння. Або надається місцевою владою якесь інше приміщення, де вони могли б здійснювати молитви”, – говорить Євстратій Зоря.

Він зазначає, що УПЦ КП неодноразово, протягом останніх трьох років, пропонувала УПЦ МП розробити такий взаємоприйнятний механізм дій, оскільки “процес може бути як в один, так і в інший бік”. Утім, за його словами, МП категорично відмовляється і навіть чути не хоче про переговори: “МП все робить для того, щоб було так – якщо хтось хоче вийти, будь-ласка, виходьте, але в індивідуальному порядку. А храм, майно – все це залишається за Московським патріархатом”.

“В цьому випадку ми бачимо, третій, можливо, єдиний у цій ситуації варіант, щоб сама держава в законі визначила, що громада може підкорятися релігійним центрам і міняти центр підпорядкування, роз’яснила, яким чином, згідно з цією нормою, відбувається зміна підпорядкування. І ми вважаємо, що цей законопроект (№4128) має бути прийнятий. Той варіант законопроекту, який був проголосований комітетом Верховної Ради, він був підготовлений після консультацій, в тому числі і з нами, і з іншими конфесіями. Ми висловлювали побажання, вказували на недоробки. Я особисто був на комітеті, коли законопроект ставили на голосування”, – розповів архієпископ Євстратій Зоря.

За словами архієпископа Зорі, громади які хочуть вийти, спираються сьогодні на статтю 8 Закону про свободу совісті, в якій прописано, що кожна релігійна громада може вільно вибирати підпорядкування діючим в Україні та за кордоном релігійним центрам. Однак механізм, то, як це робити, ніде і ніяк не прописаний.

В УПЦ МП дійсно навіть чути не хочуть про діалог, що дозволяє змінювати юрисдикцію. Втім, якщо б вони на нього пішли, то це автоматично означало б, що вони визнають УПЦ КП як легітимну православну церкву і відмовляються від усіх своїх попередніх заяв на адресу “церковних сепаратистів”.

Тому в УПЦ МП, якій в даному випадку вигідно збереження статусу-кво, виступають категорично проти такої норми, а відповідно і законопроекту. Аргументують, що подібна норма, введена на законодавчому рівні, призведе до “масових рейдерських захоплень храмів”, під “рейдерами” очевидно мають на увазі УПЦ КП.

“Якщо законопроект (не тільки саме цей, а загалом норма про зміну юрисдикції храму рішенням громади – ред.) буде прийнятий, це стане передумовою для створення конфліктних вогнищ в різних населених пунктах, де є храм і парафіяни, які не хочуть міняти ніякої юрисдикції. Хочу зауважити, що тернопільська організація “Правого сектора” у відкриту займається подібним свавіллям і навіть широко рекламує свою діяльність. Не раз були випадки, коли вірянам пускали через вікна перцевий газ, застосовували до них заходи фізичного і морального впливу і в результаті цього проводили збори села і постановляли, що церква переходить в Київський патріархат. Потім вірян виганяли з храму, а саму будівлю опечатували. При цьому поліція, як правило, стоїть осторонь і споглядає це все. Але є одне “але!”. Всі ці захоплення храмів на сьогоднішній день абсолютно протизаконні, і суди скасовують навіть постанови голови Тернопільської ОДА, який такі рейдерські захоплення узаконює своїми постановами. Але навіть якщо громада програє суд в Україні, вона має всі шанси відстояти свої права в Європейському суді. А законопроект №4128 може узаконити це беззаконня”, – пояснив позицію УПЦ МП єпископ Климент.

Останнім часом, дійсно то в одному, то в іншому населеному пункті спалахують конфлікти між парафіянами УПЦ (МП) і УПЦ КП.

Як повідомлялося, у селі Кинахівці Збаразького району Тернопільської області відбулися зіткнення між представниками Московського і Київського патріархатів. Представники релігійної громади Київського патріархату прийшли до сільського храму і, пред’явивши статут про перереєстрацію громади, намагалися увійти всередину для богослужіння. За їх словами, попередній староста відмовився надавати ключі від дверей церкви, тому вони зламали замок. На вході перешкодою став священик Московського патріархату. Його відтіснили.

У поліції уточнили, що бійки конфліктуючих сторін відбулися, зокрема, 15 травня, а в поліцію звернувся настоятель церкви Святих апостолів Петра і Павла, яка розташована в с. Кинахівці, і повідомив про те, що “парафіяни православної церкви Київського патріархату пошкодили його одяг, зламали замки вхідних дверей та проникли у церкву”. Повідомлялося, що представники УПЦ КП опечатали храм. Щоб запобігти зіткненням, вночі культову споруду охороняють співробітники поліції.

Конфлікти між вірянми УПЦ МП і прихильниками УПЦ КП та представниками “Правого сектора” відбувалися і в селі Птича Рівненської області. Там віряни хотіли провести богослужіння в храмі після виграного суду, який підтвердив їх право власності на нього, але “Правий сектор” перешкоджав цьому і висунув ультиматум: якщо віряни протягом години не залишать територію храму, вони почнуть захоплювати храми УПЦ по всьому Дубинському району Рівненської області.

У селі Птича “Правий сектор” заявив про те, що наполягає на почерговому богослужінні священиками Київського і Московського патріархатів.

Правоохоронці рознімали віруючих під час конфлікту в селі Птича

Напружені відносини між УПЦ МП і КП, і в Глухові. Мер міста Мішель Терещенко звинувачував УПЦ МП у блокуванні спроб виділити ділянку землі під будівництво нової церкви Київського патріархату. За його словами, три храми міста Трьох-Анастасіївський кафедральний собор (1893 року побудови), Спасо-Преображенська церква (1765) і Миколаївська церква (1693) використовуються для служб виключно священиками УПЦ МП. Священик Київського патріархату отець Степан з Конотопа, приїжджає в Глухів тільки по неділях і проводить служби в будівлі Інституту луб’яних культур (там також розташований офіс компанії Терещенко).

“За нашими підрахунками, конфлікти сьогодні відбуваються в приблизно 40 храмах УПЦ. Департамент у справах релігії називає цифру в два рази більше, але нам незрозуміло, звідки вони її взяли. Всі ці дані приховуються, реальна релігійна статистика замовчується. З цих 40 храмів тільки 8 погодилися добровільно змінити конфесію. Решта – категорично проти, щоб у відношенні до них застосовувалися рейдерські дії. Я хочу звернути увагу ось на що: оскільки в УПЦ понад 12 тисяч парафій, то звичайно, ці 40 храмів на статистику істотно не впливають. Але це долі людей, долі вірян, громадян України”, – говорить єпископ Климент.

У другого законопроекту (№4128) очевидно набагато менше шансів стати переломним у боротьбі конфесій, у разі ухвалення.

За словами співавтора законопроекту, нардепа Олега Петренко, норма законопроекту, яка передбачає необхідність погоджувати кандидатури священиків з Міністерством культури, дозволить перевіряти кандидатури по базі СБУ. “Це не буде відбуватися за принципом “подобається – не подобається”. Це буде відбуватися з допомогою тієї ж СБУ, яка не справляється зі своєю роботою, але у неї є база даних. І якщо стосовно тієї чи іншої людини зауважень немає, якщо вона не була помічена в антиукраїнській діяльності, жодних заперечень з боку держави не буде. Але в умовах російської агресії на такі посади не мають призначатися відверті сепаратисти”, – говорить Петренко.

Він зазначає, що це “тимчасовий законопроект, виключно на час агресії Росії”.

За словами архієпископа Євстратія Зорі, така норма введена в законопроекті, щоб держава при призначенні тих чи інших високопоставлених ієрархів мала право відводу певних кандидатур: “Мова не йде про те, що держава буде вказувати, кого вибирати на ту чи іншу церковну посаду, утім держава повинна мати право, якщо у неї є інформація про прокремлівську, проросійську діяльність певного ієрарха, давати відвід цій кандидатурі, щоб вибрали іншого ієрарха, до якого немає зауважень. Щоб це давало? А давало б те, що в структурі УПЦ МП більше б поважали українську державність як таку і перестали б чекати приходу “визволителів”.

У той же час, в УПЦ (МП) побоюються, що ці норми чиновники будуть застосовувати аби штучно гальмувати призначення священнослужителів.

“Ми, знаючи одіозність деяких чиновників, особливо в деяких регіонах, абсолютно чітко розуміємо, що ця норма буде використовуватися для того, щоб взагалі не було священиків і єпископів у певних регіонах України. І це теж ми проходили і при Сталіні і при Хрущові. Швидше за все, будуть утворюватися якісь штучні причини, щоб не призначати священиків і єпископів. Але якщо їх не буде, не буде і церкви. Якщо немає еспископа – не буде і священиків, якщо немає священиків – то храми залишаються без богослужіння. У Радянський час такі храми закривали”, – сказав єпископ Климент.

Але є одне серйозне “але”. Навіть якщо документ буде схвалений ВР, доведеться на юридичному рівні доводити, що “керівний центр” УПЦ, яка (УПЦ МП) дійсно знаходиться в країні-агресора, в РФ і на цю церкву мають поширюватися його норми.

“УПЦ з 1991 року не має юридичного зв’язку з РПЦ. Вона абсолютно незалежна у своєму управлінні та у своїй субординації. Її релігійний центр не в Москві, а в Україні. На обрання глави УПЦ не впливає ні московський патріарх, ніхто інший з РПЦ. На адміністративний устрій УПЦ, фінансово-господарську діяльність не впливає ніхто, крім предстоятеля (голови) Собору УПЦ та її єпископів. Разом з тим, з Московською патріархією УПЦ має духовну зв’язок. Тобто, у нас є молитовне спілкування, ми спільно вирішуємо духовні питання, пов’язані з тими викликами, які стоять сьогодні перед релігією в світі: розуміння церковних канонів, поширення християнського віровчення”, – підкреслив єпископ Климент.

Архієпископ Євстратій Зоря розкритикував це твердження і заявив, що УПЦ МП – філіал Російської православної церкви (РПЦ). “Заяви УПЦ МП про духовний зв’язок з патріархом Кирилом – “відверта брехня і це так само, як Путін каже, що на Донбасі немає російських військ”. Московському патріарху вони підпорядковуються як частина Церкви. Це записано в статуті УПЦ і РПЦ – це філія РПЦ. Як така, УПЦ підкоряється рішенням російських архієрейських і помісних соборів, делегує своїх представників на ці собори. Митрополита Онуфрія (предстоятель, глава УПЦ МП) і ще одного архієрея запрошують до роботи у Синоді РПЦ. Ви можете собі уявити, що таке Синод? Це як в державі Кабмін. І уявіть, щоб від України зараз були діячі у ранзі міністра, які були делеговані в уряд РФ”, – обурився архієпископ Зоря.

У свою чергу, єпископ Климент сумнівається в тому, що суди в Україні будуть об’єктивними при розгляді питання щодо незалежності УПЦ від РПЦ “всі ми знаємо, який рівень правового захисту в Україні…” “говорити, що у нас в країні діє закон…”, “Мені здається, що у нас деякі політики і так звані активісти у балаклавах намагаються привчити українців до нової конституції: у кого в руках автомат – у того і закон”.

* * *

Коли “церковні закони” можуть знову з’явитися в порядку денному Верховної ради, поки неясно, але очевидно, що до тих пір, поки не будуть врегульовані протиріччя в церковному житті, які вони оголили, спроби зробити це на законодавчому рівні будуть робитися знову і знову. У парламенті вже зареєстрований і третій законопроект, який очевидно стосується УПЦ МП. Він ще не виносився на розгляд профільного комітету. У ньому йдеться про введення обов’язкової вимоги для релігійної організації, яка має центр в країні агресора у своїй повній юридичній назві відображати назву свого керівного релігійного центру, щоб “нікого не вводити в оману”.

Але головне питання при цьому залишається – чи стане реалізація подібних законодавчих ініціатив причиною громадянських конфліктів і кровопролиття?

Опитані 112.иа автори винесених у порядок денний Ради документів впевнені, що такі побоювання безпідставні. Втім, і вони погоджуються, що більшість простих людей, в тому числі і тих, які протестували проти законопроектів під Верховною Радою, їх навіть не читали. Але мало того, багато хто з них не в змозі аргументовано пояснити, чому захищають УПЦ МП, а не УПЦ КП. Кореспондент 112.ua був свідком сцени, коли літня учасниця протесту хрестилася на пам’ятник Ватутіну в Маріїнському парку, примовляючи “що ж вони роблять батюшка, безсоромники, ти ж теж землю нашу святу захищав” (напередодні невідомі облили фарбою пам’ятник).

Так, що там прості люди. В день, коли законопроекти були винесені в зал, багато депутати не змогли чітко сформувати свою позицію.

Олена Голубєва

zakarpatpost.net