Як закарпатка народила дитину для мачухи
Ця історія трапилася в одному закарпатських міст. Із етичних міркувань імена усіх дійових осіб у ній замінено, адже йдеться про надто особисті речі, які афішувати у нашому краї не звикли.
У невеликому містечку, де майже кожен один одного знає на обличчя жила звичайна родина. Сім’я була заможною і п’ятирічна дівчинка Анна ні в чому не мала потребу.
Вона насолоджувалася щасливим та безтурботним дитинством, мала найкращі серед подруг наряди та іграшки, по кілька разів на рік їздила відпочивати за кордон і її дуже любили батьки.
Але одного разу занедужала мати. Лікарі поставили їй страшний діагноз – рак. Родичі вважали, що родині щось поробили через заздрощі, адже медики втішних прогнозів не давали. Невдовзі жінка померла.
Згорьований чоловік сам виховував доньку і навіть намагався замінити їй матір, робив усе, що лише міг заради Анни. Так минуло 10 років. Дівчина підросла і Віктор вирішив одружитися. З Тетяною познайомився на роботі. Вона була одним з продавців у його магазині. Жінка кохала Віктора до безтями і всіляко намагалася подружитися з Анною. Проте дівчинка ненавиділа мачуху. Біля батька вона все ще подумки бачила лише маму і розцінювала Тетяну, як злісну суперницю.
Родинні війни між мачухою й пасербицею тривали близько року… а далі – Анна почала чахнути. Ні з сього ні з того… Після численних обстежень у неї діагностували лейкемію.
Врятувати дівчинку могла тільки пересадка кісткового мозку. Операцію погодилися зробити в Німеччині. Гроші для її проведення у сім’ї були. Але не було донора. Медики розводили руками і радили чекати кілька місяців, але за цей час хвороба, що інтенсивно прогресувала, могла призвести до фатальних наслідків.
Оскільки рідних братів та сестер у Анни не було, а вони найкраще могли підійти у якості донорів, аналізи здав Віктор. На жаль, його тканини для пересадки виявилися непридатними. Більше того, з’ясувалося ще дещо неймовірне – те, що ніхто не міг собі уявити навіть у страшних снах, а саме, що він не є рідним батьком Анні. Але це зовсім не зменшувало його любов до дівчинки.
Тоді обстеження вирішила пройти і Тетяна. На подив для всіх, вона ідеально підійшла у якості донора.
Тож невдовзі операція таки відбулася. Поступово Анна почала одужувати.
До речі, сучасні науковці стверджують, що рак викликає давня образа, гнів, ненависть. Тому, можливо, саме ці почуття й призвели до того, що дівчинка так серйозно захворіла.
Утім після зцілення із нею почали відбуватися кардинальні зміни.
«Моя мачуха Тетяна врятувала мені життя і я до кінця своїх днів буду їй вдячною за це»,- наголосила газеті «НЕДІЛЯ» Анна.
Справді несподівано нерідна мати стала дівчині найближчою подругою, із якою вона ділилася найбільш сокровенним таємницями. Тепер вони більше не сварилися і багато часу проводили разом. Віктор не міг натішитись.
Здавалося б, усе в родині було добре, між близькими запанували мир і гармонія. Але якось під час однієї задушевної розмови Тетяна зізналася Анні, що найбільше на світі мріє народити дитину, але не може.
«Ти вже доросла, скоро підеш вчитися, а ми з батьком залишимось одні. Я б так хотіла повноцінну сім’ю, маленького сина і тобі братика», – зі сльозами на очах зливала вона душу пасербиці.
«Я тобі народжу», – одразу рішуче заявила дівчинка.
«Та ти ще й сама дитина», – з гіркотою в голосі відповіла мачуха.
«Якщо не тепер, то згодом», – зазначила їй Анна.
«І мови про не може бути! Тобі треба вити власне сімейне гніздо. А я… та якось уже буде» – прошепотіла Тетяна.
Минав час, але Анна про свої слова не забула.
Коли їй уже виповнилося 22 роки і вона закінчила університет, знову озвучила Тетяні ту ж пропозицію.
Цього разу рішучого «ні» у відповідь вона не почула. Мачуха запропонувала поговорити з батьком. І він погодився.
До втілення в життя плану приступили негайно. Усі необхідні процедури провели в Києві. Там же Анна разом із Тетяною перебували під час усього терміну вагітності, аби вдома ніхто ні про що не довідався, не хотіли зайвого розголосу. Пологи були легкими і в Анни, Тетяни та Віктора народився чудовий, здоровий трикілограмовий син.
«Як у казці! – раділа Тетяна. – Саме про такого малюка я й мріяла!»
Хлопчика назвали Тарасом.
Коли мачуха спитала пасербицю, чи не шкодує вона про свій вчинок, Анна обійняла її і відповіла: «Ні. Все одно дитина залишиться у нас у сім’ї, нікому ж її віддавати чужому ніхто не буде. А таким чином я хоч трохи віддячила тобі за те, що ти свого часу зробила заради мене».
Тетяна плакала. Від щастя.
Зараз Анні вже 28 років. У неї є чудова родина, люблячий чоловік і двоє власних дітей. Про вчинок дружини Микола знає і називає її героєм, запевняючи, що далеко не кожна жінка здатна на такий сміливий і рішучий крок.
А маленькому Тарисикові правда поки що не відома. Але його люблять усі – і фізіологічні батьки, і Анна з чоловіком, і трохи молодші за нього племінники.
Марина АЛДОН,газета “НЕДІЛЯ”, екслюзивно для zakarpatpost.net
