Хто розвішує локшину на вуха закарпатців
Що лише не зроблять чиновники, щоб розрекламували себе, до яких тільки трюків не вдаються, аби завоювати любов громадськості та показати широким колам свою діяльність… а точніше видимість роботи. Проаналізуємо ситуацію у трьох найбільших закарпатських містах – Ужгороді, Мукачеві та Хусті.
Мукачево: переплюнемо Америку
Отже, лідером за кількістю подачі інформації є Мукачівська мерія. Що-що, а створювати з нічого шоу у місті над Латрицею уміють. А як справжня закарпатська ґаздиня там знають зліпити з непотребу калач, трохи перефразовуючи відомий вислів. Наприклад , нещодавно анонсований парад сажотрусів. Безперечно, він був гарним, цікавим, але на ньому було все, крім самих сажотрусів. Звісно очолив ходу людина-легенда – Берті-бачі, а до нього приєдналися ще четверо угорських колег із Будапешта. Але хода нагадувала не парад коменарів, як в Ужгороді парад наречених, де містом ходили сотні дівчат у стилізованих вбраннях, а просто костюмовану ходу з числа діточок та артистів. Та й журналістів там було більше, ніж самих сажотрусів. А запросити на свято було кого, адже представники цієї професії є і в сусідньому Ужгороді, і у Львові та в інших містах.
Хоча, наголосимо, свято варте уваги і задум його дуже цікавий. Але часто заходи в Мукачеві є ні чим іншим, як піар-акцією.
Це ж можна сказати й про Міжнародний бізнес-форум, що проходив там торік.
Як запевнили свого часу в мерії, одним з першочергових завдань форуму було – відкрити світові Мукачево як дуже комфортне для інвестицій місто в центрі Європи, де вже працюють підприємства провідних світових гігантів.
Та минуло більше року, а вкладень та інвестицій поки що не видно.
Більше того, Мукачево – єдине із великих міст області, де немає навіть мережевих супермаркетів. Скажімо, Сільпо, Велмарту, Вопака та інших.
Тож, про які розширення інвестиційних можливостей йшла мова – досі залишається загадкою.
Та й сам центр міста потребує оновлення, він на сьогодні є досить занедбаним і не осучаснюється.
Зате в парк Перемоги вкладаються усі зусилля влади. Хоча знаходиться він на околиці Мукачева.
Саме туди намагаються заманити місцевих та туристів, саме там або проходить, або закінчується більшість заходів, там проводяться фестивалі, туди ж їде і інша родзинка міста – чудо-поїзд. А центр міста, де завжди багатолюдно, ігнорується.
Закарпатська ОДА перетворюється на «базарну» бабу
Що й казати, чемпіонами піару в області заслужено можна вважати саме Мукачево. Але від нього не сильно відстає Закарпатська ОДА. Усі діалоги керівництва приправлені гострим слівцем і зводяться до вияснення стосунків із політичними опонентами. І стосується це як буденних речей, так і публічних акцій, і виступів у ЗМІ. При чому робиться це деколи дуже брутально, хоча подібна поведінка зовсім не личить еліті нашого краю.
Скільки лише шуму наробило перейменування вулиць і присвоєння їм імен Бандери та Шухевича в Мукачеві, згодом поява там же тупику Москаля.
Тут уже й погрози про суд вступили в силу, і інша лінгвістична бойова артилерія.
А скільки знімків щодня облітають Інтернет зі світлинами очільника краю, де він покладає квіти до пам’ятних місць та мило посміхається на фестивалях.
Але хіба відпочинок – це робота? Хоча спочатку, коли Москаль очолив область, робота закипіла, чиновники, які роками лише сиділи в кабінетах і почали хоч щось робити на благо Закарпаття, активніше працювати, а останнім часом загострилися лише перепалки із політичними опонентами і повідомлення з ОДА перетворилися на плітки базарних баб, а не на виступи вищого керівництва області. Хоча до такого низького рівня інформаційних приводів Закарпатська облдержадміністрація не опускалася ніколи раніше.
Скільки лише галасу наробила й посадка єдиної ялинки перед адмінбудівлею закарпатського «Білого дому». Скільки журналістів прийшло закарбувати у вічності той відповідальний момент, коли керівник області висаджував малесеньку лісову красуню… і хіба в Закарпатті не було більшої ялинки чи важливішої для керівника краю роботи.
Але при цьому скільки лісів у нас вирубується, ніхто офіційної, і головне, точної інформації не дає.
З вирубками в нас де-юре ніби й борються. Але де-факто чим більше про них звітують правоохоронці, тим сильніше останнім часом лисіють Карпати.
Ще один важливий нюанс.
28 жовтня минулого року було закладено капсулу часу у фундамент спортивно-реабілітаційного центру для інвалідів та учасників антитерористичної операції в Ужгороді.
Там планувалося відкрити хостел для інвалідів, спортзал, масажні та інші реабілітаційні кабінети.
Усе це мало з’явитися на місці колишньої котельні на вулиці Тихого у центральній частині Ужгорода. На зведення об’єкту урочисто обіцяли виділити півмільйона гривень з обласного бюджету, 2 мільйони гривень з міського бюджету Ужгорода та мільйон з Державного фонду регіонального розвитку. За ці кошти першочергово повинні були відремонтувати покрівлю, змонтувати водопровід та частково завершити спорудження контурів стін. Роботи були розраховані на три роки. Із цього часу минув майже рік… а на території майбутнього центру діяльність припинилася.
Невже «капсула часу» виявилася фатальною? Адже час у розрізі вічності поняття дуже відносне…
Скоріш за все, винна не капсула, а чиновники… які більше обіцяють, ніж спроможні виконати. Але піар – це чудова можливість нагадати про себе, завоювати прихильність людей… та й обіцянки в нас звикли давати не завжди для того, щоб їх потім виконувати.
Утім, читаючи прес-релізи наших керманичів, складається враження, що Закарпаття давно вже у всьому переплюнуло навіть не Європу, а Америку.
Коли у Хусті масово висадяться інопланетяни
А тепер про Хуст. Так, там останнім часом піаряться не настільки інтенсивно, як раніше. Але справа не у відсутності бажання керівництва показувати себе та свою роботу, а в тому, що фактично міська рада залишилася без прес-служби. Принаймні, працюють у ній не журналісти.
Однак все одно сторінку в Інтернеті мерія має і виставляє на ній великі здобутки маленького міста.
Так, центр у Хусті оновлено, парк відкрито, є фонтани, зони для відпочинку. Але таке є і в інших закарпатських містах.
Приміром, Виноградово дуже гарне, але там влада, як кажуть, «сидить тихо», про серйозні ремонти та капіталовкладення ніхто не кричить.
А тим часом багато хто з хустян щиро вірить, що Хуст дійсно найкраще місто в області, а для когось – іще і в Україні.
Звісно, любити той куточок, де людина народилася і живе дуже добре, але потрібно дивиться на світ об’єктивно, а не сліпо вірити усьому, що кажуть чиновники.
Щоправда, про пам’ятний камінь на Майдані Незалежності, яким увічнили себе мер та депутат говорили багато, навіть про нього створюють фотожаби та карикатури, розповідають анекдоти.
Але серце з написом «Я люблю Хуст» містяни настільки полюбили, що коли його розбили, почався скандал глобального масштабу, із залученням до пошуків правопорушників усіх можливих і неможливих сил. Менше шуму було навіть тоді, коли діти-наркомани вбили свою матір. Та то й зрозуміло, говорити про такі страшні речі ніхто не хоче.
А щодо серця, то великим дивом воно не є. У Львові такі ж лише з написом «Я люблю Львів» можуть собі дозволити встановити навіть звичайнісінькі супермаркети і там їх є багато. Так що ж тоді в цьому розрізі єдине сердечко для цілого міста?
І ще… Після перемоги в конкурсі «Сім чудес України» у Хусті вірили в те, що неодмінно до міста незабаром почнеться справжнє туристичне паломництво, думали, що сюди з’їдуться гості не лише з усієї України, але й із Європи та світу… тобто, чекали мало не на інопланетян.
Але на подив при цьому місто не має навіть управління туризму! Як би це не звучало дивно, але для тих паломників, які так і не приїхали, не розробили ні туристичних маршрутів, ні якоїсь дозвіллєвої програми.
У Хусті працює єдиний хостел і є кілька готелів. Але якби до міста дійсно приїхало багато гостей, розміститися б вони не мали де.
Та й якими вокзалами – як залізничним, так і авто зустрічає Хуст відвідувачів – це вже інше питання. Один раз побачивши ці об’єкти, мало в кого виникне бажання повернутися туди знову.
Тож, єдина можливість хустянам зустріти гостей – це період цвітіння нарцисів. У інші пори року і місяці там тиша.
А ще мерія любить вихвалятися ремонтами доріг.
Та ремонтують їх насправді курям на сміх. Дорожники заливають асфальтом частину якоїсь вулиці, до того ж без узбічь і влада щасливо звітує про відремонтовану чергову дорожню артерію.
Усе це не більше, ніж бульбашкове шоу для замилювання очей виборцям.
І таким чином діють представники влади і в інших закарпатських містах. Щоправда, порції тієї локшини на вуха населення є набагато меншими. А десь органи місцевого самоврядування і дійсно реально працюють, але говорять про це не так багато.
Тож чи дозволимо й надалі чиновникам годувати себе обіцянками та перетворювати незначні здобутки на галактичні досягнення?
Усе залежить тільки від нас самих.
…А Ужгород скоромно працює
Тим часом ужгородська мерія та її очільник піаряться найменше в області, а роботи проводять набагато більше за інших. Більше того, місто почало активно оновлюватися, ведеться будівництво, ремонтуються дороги, реконструюються фасади, підсвічено мости, будівлі, залучаються до співпраці громадські активісти, проводиться багато цікавих заходів тощо. І «понтів» при цьому немає.
Не дарма кажуть у народі, що хто багато говорить, той мало працює… і навпаки…
