Парадокси Закарпаття: відкриваємо асфальтові заводи – їздимо бездоріжжям

[Total: 0    Average: 0/5]

На території Закарпаття відкривають нові асфальтні заводи… Зокрема, нещодавно, у селі Рокосово, що на Хустщині, запустили підприємство, що має рекордну для області потужність – вироблятиме  160 тонн асфальту на годину.

Планується, що асфальт використовуватимуть для ремонту траси державного значення «Мукачево – Рогатин», а також для інших автодоріг області.

Крім того, у березні цього року запрацював аналогічний завод біля смт.Кольчино, що на Мукачівщині. Щодоби він виробляє 2200 тонн продукції.

Асфальтовий завод, правда, з невеликою потужністю є й на Ужгородщині.

Загалом, за інформацією прес-служби Закарпатської ОДА на Закарпатті на сьогодні працюють 11 асфальтобетонних заводів різних форм власності, які виробляють загалом 8 тисяч тонн асфальту на добу. Крім того, будуються ще три асфальтні заводи в Тячівському й Хустському районах.

Цікаво, що якщо в області кількість асфальтових заводів збільшується, а якість доріг при цьому погіршується.

Більше того, наші автошляхи –  одні з найгірших в Україні. І це при тому, що через область проходять міжнародні траси і маємо чималий потік туристів із Європи та інших областей України, адже стільки державних кордонів із країнами ЄС, як Закарпаття, не має інша жодна область.

Тож куди дівається асфальт? Невже його, як ліс, підпільно вивозять за межі області чи закордон?

Чому так звані інвестори забруднюють свіже карпатське повітря подібними підприємствами, а ми повинні дихати хіміками і при цьому їздити битими шляхами, як у часи середньовіччя?

Викликає іронічний сміх промова очільника краю, який заявив, що: «Завод мобільний, його за потреби можна швидко демонтувати і встановити в новому місці для ремонту доріг в іншій частині Закарпаття. Адже для якісного ремонту доріг необхідно дотримуватися температурного режиму асфальту, який залежить від відстані й часу доставки. ТОВ «ПБС» на прикладі траси «Мукачево – Рогатин» показало, що виконує роботу дуже якісно, а цей завод забезпечить асфальтом ремонт дороги аж до самого Мукачева».

Про якість наших доріг говорити, що воду у ситі носити. Досить глянути на трасу Київ-Чоп, яку постійно ремонтують і проїхатися ділянкою від Стрия до Львова. Різниця разюча!

Однак львівську дорогу  обслуговує не сумнозвісний Укравтодор, а іноземна фірма. Саме до цього повинні прагнути й ми, адже щоб мати шляхи належної якості, потрібен не піар на голому місці, а реальна робота і європейці можуть нас навчити виконувати функціональні обов’язки на совість, а не так, як наші  дорожники, які тиняються в робочий час, десять разів за зміну перекурюють, або взагалі латають ями глиною.

Та й як у нас навіть асфальтом заливають автошляхи – тема окремої  розмови. Настилаючи дорожнє полотно, укладають його лише на середину дороги, а боки залишаються повністю незайманими. Хто хоче, може собі власним коштом засипати узбіччя гравієм, або ж топтатися ґрунтовим шаром… У період дощів це підмиває асфальт і шар полотна швидко руйнується.

До того наші славні дорожники за благословення представників органів місцевого самоврядування  можуть заасфальтувати частину вулиці, а іншу залишити на кращі часи, мовляв, перестилаємо стільки, на скільки вистачає коштів. Але для чого тоді чіпати дорогу взагалі, якщо для того, аби її відремонтувати немає грошей.

Та й взагалі на подібні реконструкції списуються шалені кошти. Саме списуються, бо реально коштують  дорожні ремонти набагато менше.

Але повернемося до асфальтових заводів.

Так, вони дають можливість додатково працевлаштувати кілька десятків закарпатців. Але в Європі вже давно користуються іншими видами покриття. Зокрема, поляки  встеляють їх шаром  бітуму з додаванням гуми. При виробленні бітуму, матеріалу для будівництва верхніх шарів дорожнього покриття вони додають гумову крихту, отриману при переробці автомобільних шин.

Цей метод має кілька очевидних переваг.

По-перше, є екологічно корисним: під час переробки гуму не спалюють, що шкідливо для природи, а переробляють з мінімальною кількістю відходів.

По-друге, цей компонент додає суміші в’язкості, тому покриття стає стійкішим до розтріскування, старіння і низьких температур. Це підвищує термін експлуатації доріг та економить кошти на їх утримання і ремонт. Додавання 15% крихти до складу асфальту збільшує довговічність покриття на 15-20 років.

По-третє, додана до асфальту гума зменшує шум від руху автомобілів, що робить більш комфортним проживання людей в населених пунктах, розташованих удовж трас.

Голландія використовує у дорожньому будівництві відходи пластику. Це дозволяє повністю відмовитися від шарово-насипного методу будівництва і суттєво полегшує подальший ремонт та експлуатацію шляхів.

У США взагалі дороги бетонні. Такі траси мають низку переваг. Перша – довговічність: бетон витривалий до великих навантажень, перепаду температур та різного рівня вологи. Друга перевага – простота експлуатації: навіть коли дорога потребує ремонту, то він простіший і дешевший, ніж ремонт асфальтних шляхів. Ця технологія зараз настільки популярна, що її використовують для масового будівництва в усьому світі.

Французи ж вирішили поєднати приємне з корисним. Вони розробили проект будівництва автобанів із сонячних батарей, і уряд країни цей проект затвердив. До 2021 року фотоелектричними панелями буде покрито 1 тис км доріг Франції.

У нас же, як не прикро,  подібні проекти навіть не розглядаються, тим паче в національних масштабах. В Автодорі заявляють, що «про такі витребеньки ніхто й не думає».

Отже, живемо минулим, хоч прагнемо до майбутнього, відкриваємо асфальтові заводи, хоч їздимо закарпатським бездоріжжям.

А тим часом наші земляки все частіше ремонтують дороги власними силами та власним коштом, втративши надію в допомогу від держави.

zakarpatpost.net

Comments are closed.