Як закарпатські освітяни та експерти відреагували на закон «Про освіту»
Довгоочікуваний суспільством закон «Про освіту» вніс певне протистояння у загалом спокійний плин життя на Закарпатті.
Ініціаторами збурення, щоправда, стали не освітяни чи правники, а політики, що само по собі нікого особливо й не здивувало. Поки представники різних політичних сил засвідчують своєму електорату власну відданість, ми поцікавилися думкою щодо ситуації навколо проекту освітнього закону відомих у краї людей, для яких освіта є не полігоном для нарощування рейтингу, а справою усього життя.
«ЗАКОН «ПРО ОСВІТУ» У НИНІШНІЙ РЕДАКЦІЇ ПРИЗВЕДЕ ДО ЗАКРИТТЯ ШКІЛ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН»
Олександр ШПЕНИК, директор Українсько-угорського навчально-наукового інституту Ужгородського національного університету, кандидат фізико-математичних наук, доцент:
– В Ужгороді ще за правління Й. Сталіна у 1952 році було відкрито угорськомовну школу. В 2018 р., згідно з положеннями нового освітнього законодавства України, її мають закрити. Це дуже сумно, бо ми говоримо про європейський шлях розвитку, гарантуємо нашим партнерам демократичні засади розвитку, а насправді звужуємо права національних меншин. Запровадження норм, прописаних у ст.7 даного закону, призведе або до асиміляції угорського населення Закарпаття, або до його вимушеної еміграції в Угорщину. Я вважаю, що це абсолютно не дружній крок по відношенню до угорської, та й інших нацменшин України, тому звернення обласної ради було правильним.
На мою думку, реалізація закону «Про освіту» в нинішній редакції призведе до закриття шкіл нацменшин та ліквідації нашого структурного підрозділу в УжНУ, який сьогодні готує фахівців для угорськомовних освітніх закладів Закарпаття. А це – явна дискримінація за національною ознакою.
Розмови про те, що угорці Закарпаття не хочуть вивчати українську, вважаю некоректними. Якщо молода людина після закінчення угорськомовної школи сьогодні хоче вступати в університет і здобувати вищу освіту, вона має складати ЗНО з української мови та з профільного предмета рідною мовою. І це правильно! Інша річ, що угорцеві оволодівати українською досить складно, і для полегшення навчального процесу слід міняти методику. Угорські організації Закарпаття неодноразово пропонували в школах національних меншин вивчати українську мову як іноземну. Але й до сьогодні в Україні жодна державна освітня установа цьому питанню не приділяє ані найменшої уваги.
В Основному Законі – Конституції – чітко сказано, що держава Україна гарантує навчання мовами національних меншин кожному громадянину. Закон «Про освіту» практично зупиняє з 1 вересня 2018 року навчання в Україні мовами національних меншин. Але є міжнародні угоди, підписані Україною, є взяті зобов’язання. Перед підписанням «Угоди про асоціацію» з ЄС та отриманням безвізового режиму ми завжди наголошували європейським «інспекторам», що у нас є садки, школи, університетські факультети з навчанням на мовах національних меншин. Якщо ми все це ліквідуємо, то провокуємо наших європейських сусідів відкликати свої підписи під цими угодами.
«ЗВЕРНЕННЯ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛРАДИ ДО ПРЕЗИДЕНТА МАЙЖЕ СЛОВО В СЛОВО ПОВТОРЮЄ ЗАЯВУ УГОРСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ»
Любомир БЕЛЕЙ, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту україністики ім. М. Мольнара УжНУ:
– Вкрай незадовільний стан із володінням державною мовою представниками національних меншин ні для кого в Закарпатті не є таємницею, тим більше для депутатів обласної ради та керівництва ОДА. Особливе занепокоєння викликає той факт, що дуже значний відсоток молоді, зокрема випускників румунсько- та угорськомовних шкіл, зовсім не володіють державною мовою. Навіть ті випускники, які склали на позитивну оцінку ЗНО з української мови та вступили в УжНУ, дуже часто відчувають суттєві труднощі, навіть щоб зрозуміти українську мову.
Верховна Рада України, ухваливши закон «Про освіту», що цілком відповідає європейському законодавству та європейській практиці й гарантує представникам національних меншин право вивчати мову, літературу та історію рідною мовою від першого по дванадцятий клас, запропонувала механізм їхньої інтеграції в українське суспільство. Однак Закарпатська обласна рада, що тривалий час ігнорувала проблему незадовільного рівня володіння представниками національних меншин державною мовою, в дивний спосіб відреагувала на ухвалення Закону «Про освіту» – зверненням до Президента України з проханням ветувати закон, що, на думку закарпатських депутатів, має уберегти представників угорської меншини від обмеження прав. Однак, за збереженням статусу кво в освітній сфері національних меншин насправді криється бажання або надалі залишати своєрідними резерваціями місця компактного проживання угорців та румунів, що унеможливить їхню інтеграцію в українське суспільство, або ж хтось чекає слушного моменту, щоб закарпатські угорці перейшли до сусідньої держави? Tertium non datur.
Не виключаю, що серед 38 закарпатських депутатів, які проголосували за звернення до Президента України, є особи, які, крім українського, мають ще й угорське громадянство або є прямими агентами впливу. Бо як інакше пояснити, що звернення закарпатських депутатів до Президента майже слово в слово повторює заяву угорського парламенту, ухвалену кількома днями раніше. У такому разі несприйняття Закону «Про освіту» депутатами Закарпатської обласної ради є виявом іншої, ще серйознішої проблеми, яка стала фатальною для Української держави в Криму та на Донбасі.
«ОСВІТНІЙ ЗАКОН СТОСУЄТЬСЯ ШИРОКИХ ПРОБЛЕМ ШКІЛЬНИЦТВА – НЕ ТІЛЬКИ МОВ НАЦМЕНШИН»
Петро МІДЯНКА, вчитель української мови Широколужанської ЗОШ І-ІІ ст., письменник, лауреат Шевченківської премії:
– Закон «Про освіту» прогнозовано викликав спротив закарпатської угорської нацменшини й заангажував до цього депутатів обласної ради. Попри це, на мій погляд, угорці Закарпаття аж ніяк не ущемлені у вживанні рідної мови. В Румунії угорці вчать румунську, в Словаччині – словацьку, а Україна чомусь для них має бути винятком. Закон залишає національним меншинам вивчення рідної мови й літератури, історії Угорщини.
Освітній закон стосується широких проблем шкільництва, не тільки мов нацменшин. Румунські українці майже не володіють кириличним письмом. Російське гетто Будапешта ніяк не інтегрується в угромовне середовище, тоді як українці говорять угорською бездоганно. Великодержавні амбіції Угорщини від часів дуалістичної імперії мали б уже бути притлумлені. Кажуть, що прийняття цього закону є недружнім кроком А як нам розцінювати той факт, що реформатський центр Угорщини Дебрецен зі старовинним університетом імені Кошута давав почесне звання honoris causa диктатору Путіну?
«НА ЗАКАРПАТТІ СТВОРИЛАСЯ УГОРСЬКА ЗАКРИТА СПІЛЬНОТА, ПРЕДСТАВНИКИ ЯКОЇ НЕ МАЮТЬ КАР’ЄРНИХ ПЕРСПЕКТИВ»
Андрій ЛЮБКА, письменник, випускник філологічного факультету УжНУ:
– Звернення, прийняте Закарпатською облрадою, не лише недалекоглядне, а й антизакарпатське. Замість того, щоб вникнути у суть Закону, проаналізувати його потенційні наслідки, більшість депутатського корпусу вирішила погратися у політику.
Великою проблемою області і, водночас, закарпатських угорців є їхня відособленість від суспільного життя краю. Якщо літні люди ще пам’ятають російську з совєтської школи, то середнє й молоде покоління – виключно угорськомовне. А це означає, що на Закарпатті де-факто створилася угорська закрита спільнота, представники якої, не знаючи української мови, не мають освітніх, а отже, і кар’єрних перспектив, відчувають дискомфорт у соціалізації. Новий освітній закон фактично відкриває їм можливості для розвитку, якого вони наразі позбавлені, дає право знати ще й українську. Шкода, що деякі партії в облраді вирішили, що на цій темі варто спекулювати, ще сильніше розпалювати пристрасті й провокувати конфлікт, для якого реальних підстав немає.
«ОБЛАСНІЙ РАДІ СЛІД ОПІКУВАТИСЯ КОМПЛЕКСНИМ РОЗВИТКОМ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ ОБЛАСТІ»
Михайло САВЧИН, доктор юридичних наук, професор, директор НДІ порівняльного публічного права та міжнародного права УжНУ, радник голови Конституційного Суду України (2008 – 2010):
– Прийняття Закарпатською обласною радою звернення до Президента України щодо мовного закону з пропозицією накласти на нього вето не є предметом відання органу місцевого самоврядування. Обласній раді слід опікуватися комплексним розвитком освітньої галузі області та забезпечення прав національних меншин в регіоні, зокрема права на викладання їхньої рідної мови, а не вдаватися до політичних демаршів. Адже стаття 7.4. проекту закону «Про освіту» передбачає зокрема, що, відповідно до засад академічної свободи, школи у місцях компактного проживання нацменшин мають передбачити адекватну навчальну програму, щоб задовольнити їхні права, але й щоб знали українську мову для якісної здачі ЗНО при вступі у ВНЗ.
В Україні триває процес суспільно-політичних дебатів щодо реформи освітньої галузі, зокрема, щодо поваги до прав національних меншин та корінних народів і їхньої можливості розвивати рідну мову. Тому місцева влада має чітко продумати, яким чином комплексно реалізувати основні засади національно-культурної автономії у місцях компактного проживання національних меншин, а освітянам скласти грамотні й комплексні навчальні програми з метою реалізації прав національних меншин. Все це питання автономії навчальних закладів, яка гарантована мовним законом.
Насамкінець хочу підкреслити, що освітній закон є рамковим і закладає лише принципи та рамки регулювання у спеціалізованих законах про дошкільну та середню освіту, вищу та освіту протягом всього життя. І тепер усі ці положення слід наповнити реальним змістом.
* * *
Один із моїх зятів – етнічний угорець. Його рідна мова, якою від народження спілкується у своїй родині, – угорська. Водночас він чудово володіє українською мовою, яку опанував, навчаючись у школі с. Сюрте Ужгородського району. Нині Олександр працює провідним спеціалістом в ужгородській філії великої київської компанії, і по роботі йому часто доводиться спілкуватися зі столичними колегами, які розмовляють з ним виключно… російською. «Чому я, закарпатський мадяр, розмовляю українською, а українці Києва – ні?» – не раз питає мене Олександр. Угорцеві, як і словакові, румунові, поляку, греку потрібно знати українську найперше тому, щоб повною мірою реалізувати власний потенціал і не скніти на суспільних задвірках. А держава має дбати про рівність мов і культур, аби запитання Олександра не залишилося без відповіді.
