Україна – звалище для непотребу? Або чому в нас гірша їжа, ніж в ЄС
Із початком дії Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС багато говориться про якість продукції українських виробників, які, щоб вийти на європейський ринок, мають дотримуватися високих стандартів.
Тим часом планка для харчової продукції, яка завозиться в Україну, залишається відверто заниженою, а подекуди держава взагалі не перевіряє те, що потрапляє на український ринок. Як наслідок, українці, купуючи продукти навіть відомих західних торгових марок, отримують товар гіршої якості, ніж споживачі в ЄС. Чим відрізняється куплений в Україні і в Німеччині шоколад, скільки насправді у заморожених креветках води, і що не так із сиром, який продають у нас, – пояснюють фахівці.
Приводом для цього матеріалу стали результати проведеного у Литві дослідження складу продуктів харчування, які виробляються міжнародними європейськими компаніями в ЄС.
Як виявилось литовцям не додають какао, цукру та полуниці, порівняно з німцями. Так, наприклад, у чаї Nestea у Німеччині до складу входить лише цукор, а у Литві – сахароза та стевія, у печиві Milka в Німеччині 35% шоколаду, а у Литві лише 32%, в йогурті Activia Danon німцям кладуть 9% полуниці, а литовцям тільки 8,2%. Окрім того, в країнах нової Європи в продуктах використовується більше хімічних домішок, аніж у більш заможних країнах ЄС.
Міністр сільського господарства Литви вважає це несправедливою комерційною практикою. Його підтримав єврокомісар з питань захисту споживачів. Тож балтійська держава буде добиватись усунення цієї дискримінації через проведення загальноєвропейського дослідження та прийняття відповідних нормативів Євросоюзом.
Тим часом, ця ситуація змушує українців задуматися: якщо громадяни Литви, яка є членом ЄС, отримують гіршу продукцію, то що тоді можна сказати про товари на полицях українських магазинів?
- Що перевіряє держава
Генеральний директор Української асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко зазначає, що «литовці отримують в чотири рази менше за німця, а українець у п’ять разів менше за литовця».
«Тому про склад продуктів навіть відомих міжнародних компаній можна лише тільки здогадуватись або читати їх на упаковці. Висновок один: рівень життя країни напряму впливає на якість продуктів, які ми купуємо. В Україні держава вже давно не проводить досліджень якості та безпечності продуктів, тому ми й не маємо у своєму розпорядженні відповідних даних», – наголошує він.
Аналогічних до проведених Литвою досліджень в Україні на державному рівні справді немає. Голова Держпродспоживслужби Володимир Лапа у коментарі ІА ZIK зазначив, що їхня служба працює у відповідності до українського законодавства і звірятись з західними перевірками не може, оскільки не має бази Європейського Союзу.
Також він пояснив, в яких випадках проводяться перевірки харчової продукції, яка ввозиться в Україну: «Підстави для цього передбачені Митним кодексом. Це невідповідність маркування, це якщо маркування не відповідає вимогам, не герметичне або розірване. Виключно за таких підстав ми направляємо на проведення лабораторного дослідження. Взагалі в нас діє система, коли, якщо йдеться про продукцію тваринного походження, ми даємо можливість імпортувати підприємствам, які мають єврономери. Тобто перший етап відсіювання продукції – на рівні підприємств, які постачають. А другий етап – якщо є законодавчі підстави направляти товар на лабораторні дослідження, ми направляємо».
Голова Держпродспоживслужби також додав, що згідно із новим законодавством, має бути розроблений довгостроковий план моніторингу і буде визначена певна періодичність контролю, відповідно до якої відбиратимуть зразки продукції. План цей мають затверджувати на наступний рік.
Наразі ж про якісний склад продуктів західних торгових марок в Україні можемо судити лише з окремих досліджень громадських організацій і науковців. І висновки їхні не вселяють оптимізму.
Непотріб з-за кордону і хаос на внутрішньому ринку
Сьогодні Україна перетворилася на таке собі сміттєзвалище європейського непотребу, вважає заступник голови правління Союзу споживачів України Олег Цільвік.
Для цього, каже він, є об’єктивні підстави, як низька купівельна спроможність населення. Але є й фактор держави, яка фактично не виконує свої обов’язки перед громадянами, не забезпечуючи безпечність продукції, яка потрапляє на внутрішній ринок. Експерт переконаний, що ефективність Державної служби з питань безпечності харчової продукції та захисту споживачів сьогодні фактично нульова.
«Держава перевіряє продукцію, тільки якщо є якісь масові отруєннями людей. Тобто це поодинокі випадки. А системно цей контроль не здійснюється через брак коштів, але, скоріше за все, через, відсутність політичної волі. Ті дослідження, які проводять громадські організації і які виявляють фальсифікат, на жаль, не є затребуваними з точки зору держави. Нині діюче законодавство не дозволяє виходити на перевірки за зверненнями громадських організацій. Тобто для того, щоб державний орган належними чином відреагував, має звернутися фізична особа-споживач. А, як ви розумієте, споживачу не просто купити за 50 чи 100 грн сир, випробувати його в лабораторії на наявність рослинних жирів, сплатити за це 1,5 тис. грн і потім скаржитися на продавця або виробника. Крім того, у більшості випадків сьогодні народ купує на ринках, де фіскальний чек не видають й ідентифікувати продавця чи отримати документи про походження товару неможливо. Тобто така реальна ситуація – повний хаос на внутрішньому ринку», – вважає Олег Цільвік.
«Стосовно ж того, що везуть до нас з європейського ринку, то це продукти низької якості. Буквально тиждень тому я був на форумі, де збиралися виробники молочної продукції, і там наводили приклад. Було досліджено сім зразків сиру, який виробляється в Польщі і реалізується в нас. Виявилося, що всі ці зразки були фальсифікатом сиру, бо містили жири рослинного походження», – додає він.
Фальсифікат і згода виробників
Олена Сидоренко, експерт з якості та безпечності харчових продуктів, професор кафедри товарознавства, управління безпечністю та якістю Київського національного торговельно-економічного університету, також підтверджує, що продукти, які продаються під однією маркою в Україні і в Європі, часто відрізняються за своїм складом. І це, за словами фахівця, може бути зумовлено двома чинниками.
«Один із них – фальсифікація. Тобто коли відомий бренд фальсифікують, а оскільки ринковий контроль в Україні зараз ослаблений, законодавство змінюється, то немає можливості систематичних перевірок», – зазначає експерт.
Вона пояснює, що підроблену продукцію часто можна відрізнити за упаковкою. Наприклад, якщо «Нестле» реалізовується у жестяній тарі з наклеєною паперовою етикеткою, то це просто фальсифікат, оскільки для цього бренду характерна жестяна тара без паперової етикетки. Справжня кава «Якобс» реалізується лише в скляній тарі. Якщо в іншій – то це фальсифікат.
Також в Україну часто постачають фальсифікований чай. До прикладу, напис «Made in China» свідчить про те, що це 100% фальсифікат, тобто низькосортний чай запакований як високосортний під виглядом якогось бренду. Тоді як на справжньому фірмовому чаї має бути напис, яка це китайська торгова компанія, яка провінція, де зібраний чай, і потім його характеристики.
Інша причина, чому реалізовувана в Україні імпортна продукція може відрізнятися за складом від європейської, – це умови, які прописані в контракті між виробником і постачальником. Фірма, яка в Україні займається розповсюдженням певної імпортної продукції, може в контракті прописати свої умови для того, щоб здешевити продукт і щоб він, відповідно, був затребуваним на українському ринку, де купівельна спроможність населення значно нижча, ніж у країнах Західної Європи.
«Відповідно, тоді той чи інший бренд може для України виробляти таку продукцію, яка за певними параметрами буде відрізнятися. І тоді це проблема нашої держави і проблема відсутності контролю з боку держави, а не проблема бренду. Так, брендовий виробник може сказати, що не буде поставляти продукцію з іншими вимогами, але, зрозуміло, що це бізнес, і виробники завжди зацікавлені в прибутку, тому поставляють ту продукція, на яку є замовлення», – зазначає Олена Сидоренко.
Вона пояснює, що для здешевлення продукції виробники замінюють найбільш дорогоцінні компоненти. Ось лише кілька прикладів.
Скажімо, якщо в Європі у крабових паличках вміст м’яса риби 60%, то для нас можуть виготовити палички з вмістом сурімі лише 20%.
У заморожених креветках, які також імпортуються в Україну і є далеко не дешевим продуктом, може бути багато глазурі – навіть 50%. Це додає маси, і у споживача створюється зорове враження, що він купив багато креветок, а насправді там багато льоду. пише ZIK.
Також суттєва різниця буває у складі шоколаду. Наприклад, у шоколаді, який продають в Німеччині, може бути 40% какао-олії, тоді як та ж сама торгова марка в Україні може продавати шоколад лише з 20% какао-олії. «Проте основне, що склад продукції має бути зазначений на упакуванні. Будьмо пильними, не сподіваючись лише на відомий бренд», – наголошує Олена Сидоренко.
Тетяна Штифурко
