14-річний Ігор переніс 23 операції, потрібно ще 20
Маленький, переляканий, з тілом – суцільною раною і великими карими очима Ігор дивився на високого чоловіка в чорній шкіряній куртці і не знав, куди заховатись.
Він боявся усіх і всього. Тонесенькі, як стеблини, ручки тремтіли, а вуста намагалися щось вимовити, але не вдавалося. Ходити хлопчик не міг, говорив слабо. «У мене був жах від побаченого, – пригадує перші хвилини знайомства з вихованцем директор Вільшанського дитбудинку, що на Хустщині, Богдан Кикина. Опіки в дитини були дуже важкими, а обличчя – понівеченим. У мене є важкі підопічні, але цей виявився особливим. На очі так і наверталися сльози від жалю», пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Коли Ігоря Лакатоша привезли в інтернат, персонал був шокованим: усе тіло хлопчика було обпеченим, одна рука приросла до живота, на іншій – палець до долоні, нога не згиналася. У вісім років він важив усього 9 кілограмів, як однорічна дитина…
Мати-зозуля
Ігор народився у 2003 році в ромському таборі на околиці Мукачева – в родині, де було ще двоє дітей. Мати любила хильнути зайвого, малюки хвилювали її не надто. Кажуть, що у всіх трьох – батьки різні, але заміжньою жінка не була ніколи. Хоч і звучить це досить дивно, адже серед ромів до сьогодні доволі суворі закони щодо шлюбного життя. Генетичний батько хлопчика теж сином не цікавився, з матір’ю Ігоря не проживав.
Коли малюку виповнилося чотири роки, трапилось нещастя – загорівся будинок, у якому він жив. У результаті пожежі хлопчик отримав сильні опіки. Де була в той час мати – невідомо. Скоріш за все, пиячила з новим черговим коханцем. Та довідавшись про те, що сталося, «Швидку» жінка не викликала, медикам сина не показала, хоча бачила, як він постраждав.
Можна собі тільки уявити, який фізичний біль терпів цей мужній малюк! Без знеболювальних, без перев’язок, без компресів, без жодних ліків, навіть без материнського догляду він залишився сам на сам зі своєю бідою.
Ігор не міг навіть підвестися, аби напитись води. Так у ліжку він і провів наступні кілька не тижнів, не місяців, а років.
Від нестерпного болю дитина весь час притискала свою ліву руку до живота, тож вона й приросла до тулуба, адже місцями на тілі хлопчика не було навіть шкіри, виднілося закривавлене м’ясо. А жахливі опікові рубці на внутрішній поверхні ліктів і колін знерухомили Ігоря. Мати практично не годувала сина, тому він не ріс і не розвивався. Невже жінка, яка привела хлопчика на світ, свідомо чекала на смерть рідної кровинки? Хвора дитина була для неї тягарем, тож таким чином на одну проблему в неї стало б менше. Та й після пожежі вона більше непокоїлася будинком, переймалася побутовими речами, ніж сином.
Соціальні працівники дізналися про Ігоря, коли завітали до оселі мукачівки через проблеми з іншими дітьми, за якими горе-мати зовсім не дивилася. Про проблеми в родині повідомили сусіди. З’ясувалося, що жінка не те що не виховувала дітей, а залишила їх напризволяще. Малюки самі шукали собі їжу, випрошували милостиню, нерідко лягали спати голодними, ходили в лахмітті. Отже, їх було відправлено до спеціальних закладів, а Ігоря забрали до обласної дитячої лікарні. На жаль, повернути йому втрачене здоров’я місцеві медики не змогли. Було надто пізно лікувати його вітчизняними застарілими методами. Тож трохи оздоровивши малюка, у 2011 році його відправили до Вільшанського дитбудинку, що на Хустщині.
Проти матері Ігоря порушили карну справу за злісне невиконання зобов’язань по догляду за дитиною. У 2010 році її засудили до трьох років умовного покарання, а також позбавили батьківських прав відносно двох синів (старший на той час був уже повнолітнім).
Коли сиротинець стає порятунком
Незважаючи на те, що хлопчик ріс без розумових відхилень, його було поміщено до спеціальної установи, в якій перебувають діти з глибокою розумовою відсталістю та важкими фізичними вадами. У нього були серйозні психологічні травми, та й тіло було скаліченим до такої міри, що на дитину було важко дивитись. І все ж поволі він оговтувався. Хоч і говорив важко, та швидко пристосувався до нових умов, а директора сиротинця почав називати татом. Батьківської ласки він не знав ніколи, тому горнувся до чоловіка, як до рідного. Оскільки до закладу часто навідуються гості та волонтери, до людей маленький колишній відлюдник теж адаптувався. Дівчат та жінок кликав мамами і просив обняти, пригортався до грудей. Коли його гладили, почувався дуже щасливим.
Уваги нарешті він мав вдосталь, та й подарунки раніше обділений навіть шматком хліба хлопчик відтепер отримував часто. «Ігор настільки сильно прагнув любові, що було просто неможливо йому її не дати. Та й шкодували хлопчика всі. Він був у дуже важкому стані. За чотири роки в нього атрофувалися м’язи, тож він майже не рухався. Його всі зуби були гнилими, тож з’їдав він близько 150 грамів їжі. Кілька місяців ми годували його виключно через зонд. У роті було багато гною, дитина не могла навіть ковтати», – розповідає Богдан Кикина. – Згодом харчувався молоком і хлібом, чекав, поки хліб розм’якне, бо жувати харчі йому доводилося протягом кількох годин».
Директор інтернату дуже хотів допомогти Ігорю одужати і розпочати жити повноцінним життям. Оскільки інтернат співпрацює з багатьма закордонними організаціями, до закладу систематично приїжджають фахівці з різних держав, пан Богдан почав показувати їм вихованця з надією, що хтось щось порадить, однак суми, які вони озвучували за реабілітацію в Європі, виявлялися захмарними. Тільки для початкового етапу потрібно було щонайменше 100-120 тисяч євро. Зібрати такі кошти Богдан Кикина не міг.
Та якось він прочитав у газеті, що у Львові є хірург, який врятував Настю Овчар, яка у п’ятирічному віці винесла з палаючого будинку дворічну сестричку, через що 80 відсотків її шкіри обгоріло. Вирішив його розшукати, проконсультуватись. Тому поїхав до Львівського опікового центру. «Знайомство із хірургом, головним лікарем центру Василем Савчиним було дуже цікавим. Він мало не плакав, коли дивився на нашого Ігоря, хоча за роки медичної практики бачив усяке. Василь Степанович погодився оперувати Ігоря і водночас зв’язався з американськими колегами, щоб відправити хлопця до них. За кошти благодійників з Чехії, Швейцарії та Німеччини, які оплатили авіапереліт, спеціальним літаком ми відправили його до американського професора Геннадія Фузайлова в одну з кращих клінік США – «Шрайнерс Госпіталь». Перша операція з відділення руки від тіла тривала цілих 17 годин», – зізнається очільник Вільшанського дитбудинку.
Богдана Кикину не лише працівники інтернату, але й волонтери, яким добре відома історія хлопчика і які часто бувають у спецзакладі, одноголосно називають янголом-охоронцем Ігоря Лакатоша. Він дав йому те, чого сирота при живих батьках так і не зміг отримати у родині… і навіть більше.
Американський козак
За п’ять років періодичного лікування у Бостоні Ігор переніс уже 23 операції і ще приблизно стільки ж на нього чекає.
Дивно, але за весь цей час мати жодного разу не навідалася до дитбудинку, не зателефонувала, не поцікавилася здоров’ям сина. Більше того, говорити про неї хлопчик не хоче, видно на рівні підсвідомості все ще залишився або страх перед нею, або образа за пережите. Лише стверджує, що пам’ятає, як вона його била.
Цікаво, що нещодавно один журналіст намагався знайти мукачівку, навіть завітав до табору. Утім громада поставилася до нього вороже і добряче відлупцювала незваного гостя. Все, що йому вдалося дізнатися, так це те, що в жінки є ще двоє старших за Ігоря синів, яким зараз відповідно 25 та 18 років, які теж виросли в інтернаті та що материнських прав на меншого з них вона також була позбавлена. До старших дітей у спецзаклади вона також не приходила.
А юний закарпатець в Америці став справжньою телезіркою. Про Ігоря зняв сюжет відомий американський телеканал FOX25. Незважаючи на те, що за океаном стоматологія дуже дороговартісна, знайшлись благодійники, які оплатили хлопчикові лікування – і зараз у нього ідеально здорові зуби. «Ігор повноцінно харчується. Їсть навіть більше за інших дітей. У нього і зріст, і вага відповідають віку», – запевняє Богдан Кикина.
Крім того, з’ясувалося, що вихованець Вільшанського дитбудинку – дійсно розумна дитина. У нас він розмовляє закарпатським діалектом та українською, а в Америці – англійською та навіть спілкується вже потроху з однолітками, які говорять тільки іспанською. Тож через навички соціального виживання Ігор став унікальним хлопчиком, до якого тягнуться інші. Лікарський персонал називає його «українським козаком» та «вроджено щасливим».
«Мені дуже важко було зрозуміти – як попри все, що з ним сталося, малий залишився життєрадіс- ним», – зізнається волонтерка Кеті Коплік, у якої Ігор проживав у Бостоні. – Ми говорили з фізіотерапевтом Світланою Конар, яка щоразу супроводжує його до США, і я запитала її: «Він бачив так багато лиха у своєму житті, але виглядає надзвичайно веселим: як таке може бути?». На що вона без вагань відповіла: «Будинок, в якому він живе в Україні, для нього хороший, він любить дітей, а ті люблять його у відповідь. Він любить учителів і директора, і вони теж відповідають йому взаємністю. Його серце зігріває любов – саме через це хлопчик щасливий».
«Ігор підкорює серця людей. Навіть ті, хто не може йому допомогти, хочуть піклуватися про нього», – запевняє лікарка Shriner пані Гертіган. А лікар Геннадій Фузайлов взагалі вважає хлопця улюбленим пацієнтом і нещодавно в одному з інтерв’ю заявив: «Коли ти бачиш таких дітей, як Ігор Лакатош із Закарпаття, усвідомлюєш, що став співучасником боротьби за життя». Також лікар наголошує, що безкоштовно лікуватиме Ігоря Лакатоша у Бостоні доти, поки це буде потрібно.
Зараз після багатьох операцій, а також завдяки турботі медиків маленький закарпатець може говорити, ходити і навіть танцювати. До речі, процес реабілітації в Америці зовсім не такий, як в Україні. Крім низки оздоровчих процедур Ігор у Бостоні міг залюбки годинами кататися на тракторі, допитливо спостерігати за підводним світом у гігантському акваріумі, бавитися з моторними однолітками, відвідувати визначні місця, музеї, галереї, кінотеатри.
У клініці Shriner стверджують, що під час критичної життєвої ситуації в Ігоря «увімкнувся» механізм виживання. «Коли я вперше побачив хлопця, він мав вигляд пса, якого побили, поламали всього, а тоді взяли і викинули. Наступного дня після його приїзду в клініку я зайшов до палати і помітив, що він лежить не на ліжку, а на підлозі. Медсестра пояснила, що хлопець плакав і просився на землю. Виявилося, що інакше він просто не міг пересуватися, тільки повзком. Це мене дуже розчулило. За свою багаторічну практику я ніколи не бачив пацієнтів у такому запущеному стані. І спричинено це не тільки опіками, але й соціальними факторами. Не зламався Ігор лише через те, що у нього була посмішка на обличчі, він привертав увагу людей до себе. Якби ж відштовхував – ніколи б, ніколи б не вижив», – пригадує лікар Геннадій Фузайлов.
А Богдан Кикина взагалі ставить хлопця у приклад не тільки всім вихованцям, але й знайомим. «Ігор – здібна дитина, яка може показати приклад багатьом – як потрібно любити життя, – підкреслює він. – Днями він уже вп’яте повернувся з Америки. Цього разу лікування проходило протягом семи місяців. Остання операція була дуже важкою – на тазові. Хлопцеві вставили спеціальні металеві штифти, щоб він міг нормально ходити. У березні-квітні їх витягнуть. Тоді ж на Ігоря чекає ще одна надскладна операція – на гортані. Вона необхідна, щоб він міг повноцінно говорити, оскільки досі має певні дефекти мови».
До речі, хлопчик ще й має неабиякий мистецький хист. Він гарно малює та вишиває з бісеру картини. А незабаром, 20 листопада, Ігорю виповниться 14 років.
Навіть не віриться, що за цей час він подолав стільки випробувань. Але головне – у хлопця дуже амбітні плани і він не втратив віру в себе, у людей та в майбутньому мріє стати лікарем…
Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
