Стало відомо, від чого Мирослава Копинець піднімається в небо
Мирослава КОПИНЕЦЬ – солістка Заслуженого академічного Закарпатського народного хору та колективу «Різдво по-ужгородськи».
У прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» вона поділилася з читачами zakarpatpost.net думками про закарпатське Різдво, спогадами про дитинство та враженнями про сучасні коляди в Ужгород.
Чи знають ужгородці колядки? Чи допомагають співати?
Так, співають разом із нами, особливо діти.
А що саме колядуєте?
У нас більше 15 колядок, але крім них у нас є ціла розважальна програма, де віншуємо, бажаємо щастя господарям. Стараємося вкластися у 20 хвилин, щоб сильно людей не затримувати, але, з іншого боку, і хочеться їм показати деякі грані нашого автентичного репертуару. Зауважу, що колядувати для мене – це велика насолода, я ніби поринаю в дитинство, відчуваю наснагу і умиротворення.
Маєте улюблену колядку? Яку і чому саме вона Вам найбільше до душі?
Найбільше мені подобається «Дивная новина». Вона особливо світла й ніжна – як мелодійно, так і змістовно. У ній йдеться про пречисту Марію, яка народила Сина Божого не в царській палаті, але він став Месією і Царем, який врятував людство. Я просто підношуся в небо, коли слухаю цю колядку.
Чого не вистачає нашому місту на Різдво?
У нашому місті цьогорічне Різдво дуже гране. Ми отримали казкову, просто фантастичну ілюмінацію. Це надзвичайно радує, адже наш спільний дім став набагато кращим, ніж у всі попередні роки. А не вистачає, можливо, тих же колядок.
Напевно, потрібно більше колядувати, оскільки цей звичай зближує як родини, так і друзів, допомагає людям відкривати серця. Можливо, це лише мені так здається, але ми якісь «затиснуті», закриті від світу, а потрібно бути більш щирими, залучати до хороших справ молодь, аби через народні традиції юнь ставала більш людяною та добрішою, світлішою, чистішою. Ми повинні любити один одного як це було колись. Відродити наразі можна все, головне – мати для цього бажання і прикласти певних зусиль.
